Читати книгу - "Айхо, або Полювання на шпигуна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я спробував піднятись та наче нізвідки поруч повстав дуже високий худий чоловік у довгій смарагдовій мантії. Його немолоде обличчя світилось спокоєм, якоюсь величною впевненістю. Кущисті сиві брови ледь-ледь насуплені, а світло-сірі очі уважно розглядали, вивчаючи.
Я завмер, забувши про всі небезпеки, втечі, і переслідувачів. І прикипів поглядом до незнайомця. Не знаю, скільки часу ось так ми стояли, дивлячись один на одного, доки я не почув стривожений голос Ка-Бо. Товариш різко зірвався на ноги, але сивий чоловік всього лише підняв довгу худу руку долонею вперед. Ка-Бо зупинився.
— Стій. Я не зроблю вам зла. Я прийшов допомогти, — наче карбуючи кожне слово, промовив незнайомець.
— Де Мисливці на Нечисть? — недовірливо, готовий в будь-який момент до нападу, спитав Ка-Бо.
— Далеко звідси. Вони більше не зашкодять.
— Що? — зле розсміявся товариш. — Хочеш сказати, ти один впорався з цілим загоном? Геть з дороги! Авгусе, забираймося звідси!
— Зачекай, Ка-Бо, я хочу послухати чоловіка. Товариш лише здивовано глянув.
— Якщо ви нарешті випустили пару і готові почути, я почну, — перебив незнайомець. — Мене звуть Майстром Каро. Я вчитель Школи Природознавства. Відшукую по Узбережжю дітей, у яких неординарні здібності, для навчання в Університетах Шанталії. Часто мої методи не зовсім законні, це що стосується дітей, які потрапити до рук жерців. Їх я просто викрадаю або викуповую. Про нещасних, яких темні перетворюють на Арахнідів, я чув давно, та ніяк не вдавалося дізнатись про місцезнаходження казарм. Але коли в місті почув про двох перевертнів, то зрозумів, це мій шанс. І ваш також, — чоловік раптом замовк, наче чекав відповіді.
— Чому маємо вірити тобі?! — не забарився Ка-Бо.
— Тому, що все ще живі. І… тепер вільні.
— Вільні?..
— Так, можете хоч зараз іти на всі чотири сторони.
— Ти чуєш, Авгусе, — штурхав Ка-Бо, — можемо йти.
Незнайомець не зводив з мене очей.
— Зараз ви дуже далеко від місця, де потрапили в пастку, — продовжував чоловік. — Тут вас точно шукати не будуть. Принаймні певний час, доки знову не викриєте себе. І тоді втечі розпочнуться спочатку. Невже хочете все життя жити в страху? Рано чи пізно, але вас повернутись до казарм…
— Не слухай його, Авгусе! — виступив уперед Ка-Бо, наче собою хотів перекрити дорогу дивним словам незнайомця, які цілили мені в самісіньке серце.
— Як вам вдалось здолати цілий Загін Мисливців? — не чуючи товариша, звернувся я до Майстра.
— Мені б це не вдалося, темних надто багато. Проте я зміг викрасти вас прямо з-під носа Мисливців. Повір, за двадцять років я навчився робити це дуже справно, — Каро усміхнувся.
— Добре, але як тоді ми потрапили сюди? Як ви один з двома непритомними могли відірватися від переслідування?
— Я був не один. Мені допоміг побратим, — все ще усміхався Майстер.
— Ви, що жартуєте? Двом чоловікам таке не під силу! — втрутився Ка-Бо.
— А я не казав, що мій побратим людина.
Каро різко свиснув. Ми відсахнулися, наче уникаючи несподіваного нападу, а у повітрі з’явився велетенський птах. Тоді я вперше побачив ворота.
— Пропоную забути нарешті про страхи, втечі й переслідувачів, — заговорив учитель. — Ви зможете спокійно жити на вільній від жерців землі, навчатися серед таких же незвичайних підлітків, нарешті радіти молодості… І, можливо, вчителі Шанталії зможуть допомогти позбутися або хоча б уповільнити жахливі трансформації, які за чорною волею жерців відбуваються у ваших тілах. Ви перетворитесь з вічних утікачів на вільних людей, які зможуть колись допомогти таким же, як і ви, незвичайним дітям. Але для цього потрібно довіритись і полетіти зі мною.
Повірити Майстрові було складно і легко одночасно… Я наче забув про все. Вже бачив казкові картини, змальовані незнайомцем. Вже був там, вдихав на повні груди повітря свободи, безпеки і спокою.
— Я згоден.
— Авгусе! Що ти робиш? — вигукнув Ка-Бо. — Невже з одного рабства хочеш потрапити в інше? Звідки знаєш, що на тебе там чекає? Можливо, ці люди теж проводитимусь експерименти. Можливо, вони хочуть і собі навчитись створювати Арахнідів?!
— Ні-ні, друже, це наш шанс! Навіть не говори цих страшних речей, — благав я товариша. — Давай погодимось. Я так втомився від усіх цих втеч, від власного страху. Я хочу вірити, що нарешті зможу змінити життя. Пам’ятаєш, це ж ти казав, що ми повинні мріяти, мріяти бути вільними!!!
— Мріяти, а не бездумно лізти в пастку. Якщо цей чоловік не бреше, ми вже зараз можемо піти звідси. Піти і почати життя спочатку. Забувши про все, що було в минулому. А там, куди ти зібрався, кожен день будуть нагадувати, хто ти є насправді.
— Ка-Бо, але я й так про це пам’ятаю! А якщо вони зможуть допомогти?!
Каро мовчки слухав, не втручаючись, але раптом перебив:
— Не хочу вселяти непевних надій на зцілення. Знаю одне: вчителі докладуть усіх зусиль, щоб допомогти, але гарантувати повне одужання не зможе ніхто.
— Ось бачиш!!! — вигукнув Ка-Бо.
— Це всього лиш свідчить, що чоловік не намагається нас обдурити! І я вірю йому!.. Хочу вірити…
— Авгусе!
Кожне слово друга боляче ранило, я вже зрозумів, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айхо, або Полювання на шпигуна», після закриття браузера.