Читати книгу - "Клас пані Чайки"

Та замість цього Кінга заплакала ще голосніше. Сльози горохом котилися по її обличчю й капали на парту. Учителька підійшла, щоб узяти зошит. Але Кінга судомно вчепилася в нього й не випускала з рук. Перед класом розігралася гротескна сцена, коли вчителька й учениця змагалися за зошит. За мить пані Чайка вигукнула:

— Що з тобою відбувається? Заспокойся! Чому не хочеш віддати мені зошит?

— Бо я… — схлипнула Кінга, — бо я не написала цього твору. Я читала з чистого аркуша… ве-е-е-е, — заридала вона. — Прошу вас, не ставте мені одиниці!

У класі зробилося тихо. Такого в II-А ще не було! Кінга не виконала завдання! Пані Чайка стояла посеред класу із зошитом, який Кінга нарешті випустила з рук, і здивовано дивилася на порожні сторінки. А тоді засміялася. Реготала чимраз голосніше, аж до знемоги. А тоді, усе ще хихочучи, звернулася до класу:

— Подумати тільки, як серйозно вона його гортала…

Тепер реготав уже весь клас.

— Кінго, — мовила пані Чайка. — Я не поставлю тобі одиниці, бо твір ти прочитала. Але за обман я тебе покараю. На завтра напишеш пояснення, чому ти його не написала. Сподіваюся, тобі вдасться виправдатися. А щоб більше такого не траплялося, віднині я на початку уроку перевірятиму зошити із творами. А тепер віддайте їх черговому.

Кінга сіла. Учні жартували з неї до кінця уроків. Алекс гукнув з останньої парти:

— А коли вона вдавала, наче не може прочитати свій почерк!

— Кінго, тобі актрисою треба стати! — кепкував Білий Міхал.

Але дівчина мовчки сиділа, похнюпившись.

Малгося й Мацек поверталися зі школи удвох. Йшли мовчки, і це дуже пригнічувало дівчину. Їй було ніяково за свої вигадки у творі. Вона зовсім не подумала, що його, може, доведеться читати вголос. Нарешті спитала:

— Сердишся?

— За що?

— За твір… — прошепотіла Малгося, уникаючи дивитися на Мацека. — За те, що я вигадала.

— Ні, — заперечив Мацек і зупинився посеред тротуару. — Мені він сподобався. Завдяки цьому я зрозумів, наскільки я для тебе важливий. Бо якщо ти так переймаєшся тим, щоб виграти… — Мацек нахилився, щоб поцілувати дівчину, але в цю мить Малгося здригнулася й відвернулась, бо за нею пролунав знайомий голос:

— …інгус! Почекай!

— Відчепися!

— Хто це кликав? — спитала Малгося.

— Не знаю, — буркнув Мацек, розчарований, що її не вдалося поцілувати, але спробувати ще раз не наважився. Тим більше, що Малгося, здавалося, навіть цього не помітила. Вона йшла поруч, замислившись, а її увагу заполонив щойно почутий голос. Але не той, котрий гукав: «Почекай!», а другий. Здається, то була…

Уперше в житті Каміла з нетерпінням чекала на День святого Валентина. Після канікул Міхал жодного разу навіть не глянув у її бік. Це починало дратувати, бо дівчина вже звикла до обожнювання з його боку. Найдужче Камілу цікавило, чи цього року Міхал покладе їй щось непомітно до рюкзака, як минулого? На жаль, перед самим днем закоханих у неї підскочила температура. Лікар сказав, що це грип і слід лежати в ліжку. Олек марно чекав на Камілу під гімназією. Каська послужливо повідомила, що її не було в школі, а Малгося з Мацеком провели його до Камілиного будинку. Та Олек не затримався, бо дівчина спала. Поклав ведмедика із сердечком біля її ліжка й подався додому.

Каміла лежала, обклавшись книжками, дисками й газетами. Їй було невимовно нудно. Щоправда, вона переважно спала, бо мала гарячку. І хоча лікар, який прийшов удруге, сказав, що це не грип, а бронхіт, час однаково тягнувся немилосердно. Наче й Малгося дзвонила щодня, Олек відвідував її через день, але все це було по обіді. А вранці Каміла почувалася такою самотньою. Братика відводили до садочка, батьки працювали, а до Каміли приходила бабуся. О другій годувала онуку обідом, причому щодня варила бульйон, який старенька невідь-чому вважала найкориснішою їжею для хворих. Але бульйон Каміла любила. І бабусю теж, може, через те, що з нею можна було погомоніти про все на світі?

Того дня бабуся ліпила на обід вареники. А Олек приїхав до Каміли вже о другій. Побачивши гостя, старенька попрямувала до кухні по ще одну тарілку. «Як добре, — думала вона, — що я здогадалася наліпити багато вареників!»

— Я прийшов раніше, — сказав Олек, заходячи до Камілиної кімнати. — У гімназії якась педрада, й уроки скоротили.

— Умгу, — буркнула Каміла.

— Як ти почуваєшся?

— Так собі, — відповіла дівчина, але досить було оком кинути, аби переконатися, що вона й досі недужа. Бліда, з темними колами під очима, Каміла й справді виглядала погано.

— А я тобі дещо приніс, — весело озвався Олек і дістав з рюкзака диск гурту «Вільки». — Хотів тобі подарувати ще на день Валентина, але ти спала, то я тільки ведмедика залишив. Бо цей диск ми мусимо послухати разом.

Та щойно він увімкнув програвач, двері кімнати відчинилися, й увійшла бабуся з обідом на таці. Олек сів до столу. Обоє замовкли. Лунала пісня за піснею, а в кімнаті бряжчали виделки.

— Ти останнім часом якась дивна, — мовив Олек, попоївши. — Наче зовсім мені не радієш. У горах, на лижах, ти була іншою.

Каміла мовчала.

— Ну, скажи бодай щось.

— Я погано почуваюся, — відповіла дівчина.

Вона б нізащо не зізналася, що вже кілька днів думає лише про Міхала. А все через Малгосю, яка сказала, що Міхал жодного разу про неї не запитав, хоча її не було в гімназії вже тиждень. Зате натякнула про якийсь зв’язок між Міхалом та Кінгою. Узагалі-то Камілі здавалося малоймовірним, щоб її однокласниця, яка