Читати книгу - "Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник"

— Хіба це не ясно? — серйозно продовжував Краусс. — Ми і вони — різні світи, різні плани еволюції! Вторгнення вашої волі, іншого напрямку, іншої сили — чи не принесе це на далеку планету рабство духу й виродження?

— Я зрозумів вас! — відповів Заграва. — Ні, цього не буде. Ми принесемо їм лише творчий імпульс, допоможемо далеким молодшим братам розкрити їхні сили і можливості, прискорити еволюційний розвиток. Ми не знаємо всіх небезпек такого шляху, але його благотворні наслідки бачимо в мріях!

— Тоді бажаю успіху! — сердечно вклонився Краусс, сідаючи на місце під грім овацій.

За столом президії встав Зорін. Він переждав овацію і стримано сказав, ніби зважуючи кожне слово:

— Дорогі друзі! Ми живемо в таку епоху, коли воля індивідуума, якщо вона творча і не шкідлива для суспільства, набуває характеру закону. Тепер ми зустрілися саме з такою волею. Отже, резюмуємо. Корабель «Сонце-2» летить до Тау Кита. Є пропозиція послати в ньому екіпаж з двох людей — Івана Заграву і Марію Райдугу. Ця пропозиція надійшла від них самих. Користь від здійснення задуму для науки безумовна. Моральний і етичний бік проблеми зливається з творчою волею двох вчених. Я вважаю, що Пленум не зможе протиставити такій волі що-небудь сильніше. Навпаки, він покликаний підтримати великий почин. Все, що стосується технічної підготовки, ми обговоримо пізніше. А тепер Вищий Пленум Вчених Землі повинен сказати своє вирішальне слово. Іван Заграва!

— Я, — схвильовано озвався космонавт.

— Марія Райдуга!

— Я, — легко встала дівчина, зійшла на підвищення і зупинилася біля Заграви.

— Ви не просто дослідники. Ви руки і мозок Землі, її душа і серце. Чи готові ви до такої відповідальності?

— Так, — рішуче сказав Заграва.

— Готова, — мов луна, відгукнулася Марія.

— Тоді відкрийте ваші серця. Хай кожен виходить сюди і висловлює своє бажання. А ви, Іван Заграва і Марія Райдуга, приймайте в себе волю планети, волю людства, волю об’єднаного Розуму.

І ось — політ.

Позаду — калейдоскоп вражень, океан думок і почуттів. Все сплелося в барвисто-громохке марево: квіти, прощальні слова, обличчя, тисячі рук. Ревище потужних двигунів корабля. Потім — маєво хмар, мерехтіння зірок, темно-фіолетова глибина Космосу. Поволі згасають звуки Землі, в свідомості стишуються прощальні слова і мелодії, блякнуть барви квітів і трав, очей і облич. І тільки заключні слова Зоріна вагомо чітко карбуються в серці, щоб навіки залишитись там. Слова, сказані Президентом Всесвітнього Пленуму перед всією Землею на прощання…

— Велика лавина Пізнання перебудовує Всесвіт. Пізнання йде не на одній планеті. Воно розвивається скрізь, де є розумні істоти. І не замкнуто розвивається воно, не відокремлено, бо все — від атома до Метагалактики — взаємопов’язане видимими і невидимими нитями. Потоки думки наповнюють Простір, мчать у Безмежжя, різні населені планети з’єднуються в братерському союзі, і космічні простори стають не пустелею, а дорогою — вселенською дорогою для спілкування. Знання розвіює упередження, забобони, догми, освітлює найглибші таємниці життя, знищує неуцтво.

Ми ждемо до себе Братів, які, напевне, живуть у нашій системі. Але й не діждавшись їх, вже посилаємо дослідників до далеких систем, де ще бродять, плутаються в хащах пізнання молоді розумом істоти. Наша мета єдина для всіх розумних істот: боротьба з незнанням. Ця боротьба повинна бути і є явищем світовим. Хто може похвалитися тим, що має сили подолати незнання в єдиноборстві?

Знання мусить стати всесвітнім, всеохоплюючим. Шляхи сполучення не знають перепон, шляхи Знання повинні процвітати в обміні думок.

Ми знаємо, з якими труднощами йшов розвиток Знання на рідній Землі. Не треба думати, що й тепер вже все гаразд. Шляхи пізнання безконечні. Знання настільки розширюється, що необхідне безупинне оновлення методів. Жахливо бачити закам’янілі голови, які не допускають нових досягнень! Невіглас, який лише заперечує, вже не може називатися вченим.

Наука вільна, чесна і безстрашна. Наука може миттю змінити і висвітлити питання світобудови. Наука прекрасна і тому безмежна. Наука не терпить заборон, упереджень і забобонів. Наука може знайти велике навіть у пошуках малого. Запитайте великих вчених — скільки найдивовижніших відкриттів відбувалося в процесі звичайних спостережень. Око в них було відкрите і мозок не запилений.

Шлях тих, що вміють дивитися вільно, буде шляхом майбутнього. Ми стоїмо на тому шляху. Саме боротьба з незнанням, з неуцтвом невідкладна, як боротьба з тлінням, з гниттям. Нелегка ця боротьба. Джерела, вогнища неуцтва, консервативності, реакції, регресу є на кожній планеті, в кожній системі. Треба озброїтися і мужністю, і терпінням, тому що боротьба з неуцтвом, з незнанням — є боротьба з хаосом.

Саме тому ми посилаємо в далеку систему дітей наших. Вони будуть там нашими руками і серцем, нашою свідомістю. Ми віримо гаряче і завжди, що зерно Знання Землі дасть на чужій планеті чудові квіти і плоди Розуму.

І вже затихає голос Президента, тільки суть їх, мов полум’я, пропікає серце, залишається там як дорогоцінний скарб.

Корабель у світовому просторі.

За стінами тиша. Велика тиша Космосу.

В безодні зникає Земля. Перетворюється в ніжно-зеленкувату кулю. Потім в яскраву зірку.

І от вже важко знайти її серед міріадів світил. Тільки могутні потоки сердечного тепла, енергії ще ллються вслід кораблю і вказують напрям до вітчизни.

Швидкість невпинно наростає. Океан енергії випромінюється рефлекторами корабля, розганяючи гігантську ракету, націлюючи и, мов стрілу Розуму, до далекої зірочки Тау Кита…

Заграва поворушив закляклими руками, натиснув кнопку на пульті. Ввімкнулась мережа зв’язку. На екрані з’явилось зображення ніші, а в ній — постаті Марії.

Марія — вже