Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

– То що, Міло? Вийдеш? – знову запитав.

– Вийду! – щасливо посміхнулася вона, обійняв Женю. Затиснула цього ведмедика між ними, притримуючи його однією рукою, а другою перебирала волосся Жені на потилиці. – І я кохаю тебе! Згодна заміж вийти...

 Замість відповіді, він почав так гаряче цілувати її, ща забрав і подих, і пам'ять про місце! Усі думки з голови вивітрилися! Тільки відчуття повного щастя та спокою залишилися. Впевненості, що з ним – інакше все буде, і правильно, для обох «найвірніше», своє.

А коли він волю губам дав, нарешті, почала жадібно повітря заковтувати, уткнувшись маківкою в його плече. Один вдих. Другий...

Тут Міла насупилась, чогось не зрозумівши. Підвела голову, озираючись.

– Женю?

– Що, кохана? – він дивився на неї такими щасливими очима, продовжуючи обіймати, що вона в посмішці розпливлася.

– Хочеш вір, хочеш ні, але я відчуваю запах лаванди, Женю! І дуже сильний, – поділилася Міла з ним своїми відчуттями. – Містика якась, не інакше!

А він відкинув голову і розреготався у весь голос, продовжуючи міцно обіймати її.

– Жодної містики, Міло! – все ще крізь сміх, спробував пояснити. 

 Ковтнув повітря. Після чого однією рукою витяг іграшку, яка так і залишалася затиснутою між ними. 

– Все по-дорослому: справжній «лавандовий ведмідь», з Австралії, лімітований завіз, із сертифікатом! – підморгнув їй Женя, тримаючи цю іграшку перед обличчям Мили. – Він набитий твоєю лавандою під зав'язку! Запах посилюється, як у руках потримаєш, від тепла тіла. До нього в комплекті навіть спеціальний контейнер є, щоб у мікрохвильовій печі гріти, – пояснюючи, Женя відв'язував кільце від іграшки.

А Міла все ширше усміхалася, слухаючи його пояснення. Дозволила обручку собі на палець одягти. Вихопила ведмедика з рук Жені та, поки він знімав туфлі, міцно притиснула ведмежа до грудей, уткнулася носом у пухнасте хутро. Дійсно неймовірно чистий запах лаванди! Такий насичений!

– Ніколи не думала, що для мене щастя – буде лавандою пахнути! – зізналася йому, підхопивши ще й забутий ними букет, коли Женя обійняв її та почав углиб квартири тягнути.

– Я теж, – погодився Женя. – Але і не найгірший аромат, як подумати. Заспокоює до того ж судячи з досвіду дядька Льоші, – підморгнув він.

Мила розсміялася в голос. Від щастя, що переповнювало її, пузирячись ейфорією в душі та серці, перетворюючи звичайну реальність – на казку.

– На мою думку, там справа більше в коньяку була, – нагадала Міла про досвід його родича.

– Не проблема, ми й коньяку прикупити можемо, якщо однієї лаванди мало буде, – Женя знову міцно поцілував її у губи. – Разом і не з такими проблемами впораємось. Адже правда? – уважно й упевнено глянув у її очі.

– Правда! – погодилася Міла, міцно притискаючи до себе і цього чоловіка, і його пухнастий подарунок. – У мене таке почуття, що разом з тобою ми з чим завгодно впораємося! – зізналася вона.

– Дуже вірне відчуття! – погодився Женя, нахилившись, щоб знову поцілувати її, оточену ароматом лаванди, який став просто дурманним.

Напевно, через тепло їхніх тіл та обійми.

 

Кінець

10.01.2017

 

Кінець

З цією книгою читають Сучасна проза 237321 Геніальна дурепа Інна Камікадз 404481 Сучасна проза 371721 Стань моїм першим Адалін Черно 634120 Любовне фентезі 392328 Серце Яру Горова Ольга 35687