Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

Я вклонився.

«Ось вам п’ять соверенів. — Він наблизився до мене. — Гадаю, цього досить. Але пам’ятайте, — додав він та зі смішком поплескав мене по грудях, — якщо ви розповісте бодай одній-єдиній живій душі... Краще б вам цього не робити!»

Я не можу передати, яку відразу й жах викликав у мене цей чоловік. Тепер світло від лампи падало просто на нього, і мені вдалося ліпше його розгледіти. Загострене обличчя землистого кольору, недоглянута рідка борідка, а коли він наблизив до мене свою фізіономію, я побачив, що губи та повіки в нього увесь час смикаються, як у хворого на недугу святого Вітта. Я подумав, що цей його постійний сміх теж є наслідком якогось нервового розладу. Однак гірші за все були очі — сталевого кольору, безкінечно жорстокі, вони палали безпощадним вогнем.

«Якщо ви прохопитеся, ми про це довідаємося, — сказав чоловік. — Маємо свої джерела інформації. А тепер можете йти. На вас чекає екіпаж, мій друг проведе вас».

Мене хутко провели коридором до дверей, і я знову краєм ока побачив дерева та сад. Латимер не відставав від мене ні на крок і сів у карету, не зронивши ні слова. Їхали ми дуже довго. Нарешті близько півночі екіпаж зупинився.

«Виходьте тут, містере Мелас, — промовив мій супровідник. — Звідси далекувато до вашого будинку, але інакше не можна. І не намагайтеся простежити за каретою!»

Він відчинив дверцята, і не встиг я ступити на землю, як візник хляснув коней, а екіпаж із гуркотом помчав геть. Я розгублено озирався навсібіч. Я був посеред якогось пустиря, порослого вереском та кущами дроку. Вдалині виднілися будинки, в деяких із них світилося. Обернувшись, я помітив червоні залізничні сигнальні вогні.

Карета вже щезла. Я тупцював на місці, намагаючись зрозуміти, де я є і що тепер маю робити, аж раптом мені здалося, що в темряві виник якийсь рух: стежкою йшов чоловік. Коли він наблизився, я збагнув, що це залізничний вантажник.

«Скажіть, що це за місце?» — звернувся я до нього. «Вондсворткомон», — сказав він. «Я можу звідси дістатися Лондона?» — «Якщо пройдете з милю до Клапамської вузлової, як раз устигнете на останній потяг до вокзалу Вікторія».

На цьому моя пригода скінчилася, містере Голмс. Де я побував, хто ці люди, мені невідомо. Я знаю лише те, що розповів, але розумію, що тут щось не до ладу, і мені б хотілося допомогти тому нещасному, якщо це можливо. Наступного ранку я про все повідомив містерові Майкрофту Голмсу, а потім поліції.

Вислухавши цю дивну розповідь, ми деякий час сиділи мовчки. Потім Шерлок подивився на брата.

— Чи вже було вжито якихось заходів? — запитав він.

Майкрофт узяв із журнального столика свіжий випуск «Дейліньюс» та прочитав: «Розшукується Павло Кратідес, грек, який прибув з Афін. Англійською не володіє. За будь-які звістки про його місцезнаходження призначено грошову винагороду. Така сама сума буде виплачена будь-кому, хто надасть інформацію про грекиню на ім’я Софія». Цю об’яву я помістив у всіх газетах. Відповіді поки що немає.

— А що каже грецьке посольство?

— Я направив туди запит. Їм нічого не відомо.

— А якщо телеграфувати начальникові афінської поліції?

— Шерлоку дісталась уся енергія нашої сім’ї, — сказав Майкрофт, обернувшись до мене. — Що ж, берися до цієї справи та дай знати, коли щось з’ясується.

— Я зв’яжуся з тобою, — сказав Голмс. — А на вашому місці, містере Мелас, я був би вкрай обережним. Напевне це оголошення навернулося на очі злочинцям, і тепер вони знають, що ви їх виказали.

Дорогою додому Голмс зазирнув на пошту та відправив кілька телеграм.

— Знаєте, Ватсоне, — зауважив він, — а вечір не пропав даремно. Кілька найцікавіших справ потрапили до мене ось так само, через Майкрофта. Ця задачка, з якою ми щойно зіткнулися, є винятково цікавою.

— І ви сподіваєтеся знайти рішення?

— Нам уже відомо стільки, що буде просто дивно, якщо ми не дізнаємося решти. Мабуть, і у вас виникла якась версія?

— Мені здається очевидним, що цю грецьку дівчину викрав молодий англієць на ім’я Гарольд Латимер.

— Звідки?

— Скоріше за все з Афін.

Шерлок Голмс похитав головою.

— Цей парубок не розуміє жодного слова грецькою. Леді досить вільно висловлюється англійською. Висновок: вона деякий час прожила в Англії, а цей Гарольд у Греції не був жодного разу.

— Що ж, тоді можна припустити, що вона приїхала до Англії, а Гарольд умовив її втекти з ним.

— Це є ймовірнішим.

— І її брат, — мені здається, саме такі стосунки пов’язують дівчину з бранцем, — прибув із Греції, щоб втрутитися, й опинився у полоні в цього молодого чоловіка та його лиховісного приятеля. Вони схопили грека та намагаються силоміць змусити його підписати якісь папери, можливо, пов’язані з майном його сестри. Брат цілком може бути її опікуном. Щоб вести з ним перемовини, їм знадобився перекладач — містер Мелас. Не виключено, що він далеко не перший перекладач, до якого вони зверталися. Дівчина зовсім випадково дізналася, що брат перебуває в одному будинку з нею.

— Чудово, Ватсоне! — вигукнув Голмс. — Мені здається, ви близькі до істини. Маємо на руках усі карти, тепер головне — не гаяти часу. Якщо зловмисники не зроблять чогось несподіваного, ми їх схопимо.

— Але як дізнатися, де розташовано той будинок?

— Якщо наше припущення правильне і дівчину дійсно звати Софія Кратідес, натрапити на її слід неважко. Вона наша головна надія. Судячи з усього, її стосунки з Гарольдом Латимером виникли досить давно, щонайменше кілька тижнів тому, якщо звістка про це встигла дістатися Греції, а брат дівчини встиг приїхати до Лондона. Якщо увесь цей час вони не переїжджали з місця на місце, ми незабаром дістанемо відповідь на об’яву Майкрофта.

Отак розмовляючи, ми дійшли до нашого будинку на Бейкер-стрит. Голмс перший піднявся сходами, але, відчинивши двері у вітальню, закляк від подиву. Я здивувався не менше, зазирнувши йому через плече. У кріслі сидів із сигарою в зубах Майкрофт Голмс.

— Заходь, Шерлоку! Заходьте, сер, — люб’язно запросив він нас і, помітивши наш подив, осміхнувся. — Що, Шерлоку, не сподівався від мене такої прудкості?

— Як ти потрапив сюди?

— Обігнав вас у кебі.

— Події