Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

Каленберґ підняв брови.

— Це може бути небезпечно для вас, містере Феннел, — сказав він і тихо цокнув язиком. Гінденбурґ миттєво підвівся й повільно рушив уперед, не відриваючи погляду від Феннела. Дикий вищир тварини змусив того позадкувати. — Запевняю вас, — продовжив Каленберґ, — мій улюбленець порве вас на шмаття, якщо я дам йому ще один знак. Сідайте!

Налякавшись гепарда, Феннел різко сів біля Ґеррі.

— Дякую, — сказав Каленберґ. — Ви троє так прагнули здобути перстень Борджіа, що мені прикро було б марнувати ваші зусилля. Як справедливо зазначила міс Десмонд, офіційно перстень мені не належить. Оскільки ви проявили таку ініціативу і зайшли так далеко, я вирішив віддати вам перстень на певних умовах, — він висунув шухлядку й витягнув скляну коробочку з перснем. Тоді поставив її на столі, щоб усі троє добре бачили.

Феннел зиркнув на перстень, а тоді перевів погляд на Ґеррі.

— Це він? — а коли Ґеррі кивнув, Феннел спитав у Каленберґа: — Що ви маєте на увазі... під умовами?

Каленберґ звернувся до Геї:

— Міс Десмонд, хоч я і живу в достатній розкоші й постійно заклопотаний через справи, іноді мені все одно стає нудно. Як бачите, я інвалід і прикутий до крісла. Замолоду однією з моїх мрій було стати мисливцем. Ніщо не подарувало б мені такого задоволення, як сафарі. Але оскільки я каліка, це було неможливо, що я і прийняв із певним невдоволенням. А невдоволення неприпустиме для людини моєї влади й статків.

— На біса це все? — нетерпляче запитав Феннел. — Про які умови ви говорите?

Каленберґ проігнорував його.

— Ось перстень Борджіа, — він взяв скляну коробочку і вручив її Ґеї. — Як я розумію, кожен із вас отримає дев’ять тисяч доларів, коли доставить перстень Шаліку, — він холодно всміхнувся. — Як бачите, у мене чудова шпигунська система. Дев’ять тисяч доларів для вас — це пристойні гроші, й вони, гадаю, слугуватимуть чудовим стимулом, аби доставити прикрасу Шаліку.

— Хочете сказати, що віддаєте нам перстень? — запитав Феннел.

— Він уже в міс Десмонд. А зараз я дам вам ще один стимул... навіть важливіший, аніж вручити перстень Шаліку. Та попри ці два стимули вам іще треба примудритися винести перстень із мого маєтку.

— Ось воно що... — Феннел примружив очі. — Ваші дикуни зупинять нас, так?

— Якщо зможуть, то зупинять. Я влаштую полювання. Ви троє та містер Джонс, який чекає на вас, станете здобиччю. А мої зулуси будуть мисливцями. Ставтеся до цього як до веселої гри — принаймні я так роблю. У вас буде справжній шанс утекти від мисливців, адже я дам вам фору три години. Ви підете звідси рівно о четвертій. Уже буде достатньо світло, щоб ви могли швидко рухатися. А добра швидкість вам знадобиться. О сьомій за вами підуть мої зулуси. І тільки від вашої швидкості та вигадливості залежить, чи зможете ви уникнути їх.

— Ви серйозно? — запитав Ґеррі.

— Я говорю абсолютно серйозно, і ви дізнаєтеся про це, якщо вам не пощастить бути схопленими.

— А що як нас схоплять? Що трапиться?

Каленберґ нахилив голову.

— Цікаве запитання, містере Едвардс. Якщо вас схоплять, то жорстоко вб’ють. Мої люди — надзвичайно примітивні. За правління відомого зулуського вождя Чаки полонених ворогів саджали на палю. Це роблять таким чином: загострений шампур забивають у товсту кишку. Жертва помирає довго і в жахливих муках.

Обличчя Ґеррі напружилося.

— І ваші дикуни зроблять це з нами, якщо впіймають? — запитав він.

— Саме так.

Запала довга тиша, а тоді Ґеррі мовив:

— Отже, ви організовуєте це полювання, аби втамувати збочене, садистське розчарування. Так?

Обличчя Каленберґа змінилося: із ввічливого і спокійного чоловіка він перетворився на жорстокого, злого божевільного.

— Я навчу вас не потикатися до мого маєтку, — він нахилився вперед, злісно глипаючи на Ґеррі. — Ви насмілилися прийти сюди зі своєю жалюгідною казочкою, тож тепер заплатите за це! — опанувавши себе, він знову спокійно сів. Його рот досі трусився, але він не рухався, доки не вгамувався гнів. — Вас необхідно позбутися, бо ви бачили мій музей. Не можна дозволити вам утекти й базікати про побачене.

Знервований тим, що його думка про стан психічного здоров’я Каленберґа підтвердилася, Ґеррі мовив:

— Навіщо тоді давати нам перстень? Чому б не покликати ваших людей і не вбити нас просто зараз?

— Полювання розважить мене. Я даю вам перстень, бо якщо ви справді зможете втекти, то, без сумніву, заслуговуєте на те, аби залишити його собі. Але запевняю вас: таке — малоймовірно.

— А якщо ми заприсягнемося мовчати і лишимо перстень вам? — запитав Ґеррі. — Чи дозволите ви нам сісти в гелікоптер і полетіти геть?

— Ні. І, до речі, якщо хочете скористатися своїм вертольотом, одразу попереджаю: він під вартою. Його оточують десять моїх зулусів, а завтра зранку один із моїх пілотів поверне гелікоптер компанії, де ви його найняли, — він натиснув кнопку на столі, й на протилежній стіні відсунулася завіса, відкриваючи рельєфну карту маєтку й будинку. — Я дам вам справедливий шанс, тож засмучусь, якщо полювання завершиться за кілька годин. Хотілося 6, щоб воно тривало кілька днів. Тож, будь ласка, гляньте на карту й вивчіть її. Як бачите, вихід на сході заблоковано гірським хребтом. Не раджу туди лізти, якщо ви не фахівці з подолання скель. Також попереджаю, що ці небезпечні висоти зовсім не лякають моїх зулусів — вони швидко вас там наздоженуть. Не радив би я і південний вихід. Як бачите, на карті там намальовано річку, але не зазначено, що підійти до неї можна лише через болото, в якому рояться крокодили й кілька найсмертоносніших змій Наталю. Найзручніший вихід — північний. Саме через нього ви і зайшли. Однак той вихід завжди охороняють двадцять моїх зулусів. Ви не помітили їх, коли прийшли, містере Феннел, але вони запримітили вас і містера Джонса й постійно доповідали про ваше пересування. Тому й туди я б не радив вам іти, бо хоча зулуси й пустили вас