Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Кожна клітина мого тіла розжарена до межі... Я навіть дихати боюся, бо кожен легкий вдих піднімає мою грудну клітку, змушуючи притискатися надто чутливими грудьми до Αндреса. А він не поспішає. Зводить мене переривчастим диханням на вухо... Іспанськими словами, вимовленими хрипким голосом у мою шию, в той час, як мої власні тремтячі долоні впираються в його сталеві м'язи, ловлячи кожен хаотичний удар серця. Його великий палець обережно виводить по моєму передпліччю нехитрі візерунки, випалюючи шкіру в тих місцях, де торкається... Він хоче поцілувати, я відчуваю це на всіх можливих рівнях, але щось його зупиняє... То ковзне ледь відчутно губами по вилиці, вириваючи з мене ледве чутний зрадницький стогін, а потім відсторониться, примружившись, дивлячись у вічі... Боже, це справжнісінькі тортури... Бути настільки близько до людини, яку хочеш до тремтіння в колінах, і сумніватися в тому, чого саме хоче вона сама.

Не знаю, скільки ми так стояли, може вічність, а може лише хвилину, але праворуч раптом почулося невпевнене покашлювання, що зруйнувало всю магію миті.

- Вибачте, - винувато пробурмотіла Еля, майже навшпиньки наближаючись до нас. - Але мені дуже терміново потрібно в туалет. Я зараз швидко прослизну повз вас, ви мене й не помітите! - і вона справді дуже швидко відчинила двері позаду нас і зникла в темряві, тихенько прикривши їх за собою. Андрес невесело усміхнувся, і шумно видихнувши, уперся своїм чолом у мій.

- Цікаво, вона зараз спостерігає за нами у вікні?

- Ще ні. Сходить до туалету і приблизно за хвилину прилипне до скла, - відповіла я з посмішкою, продовжуючи насолоджуватися його близькістю. Упевнена, якби Ельвірі справді сильно не закортіло, вона б дочекалася того самого моменту, коли б ми поцілувалися. Нізащо б таке не пропустила. Якби ми взагалі сьогодні поцілувалися...

Андрес тихо розсміявся і знехотя відсторонився.

- Тоді розчаруємо її. Ніяких видовищ сьогодні.

- Згодна. Це буде її покарання, - так само знехотя погодилася я. - На добраніч, Андресе!

- Buenos nochos, Emilia! - підняв руку і ніжно провів великим пальцем по моїх губах. Розвернувся і пішов, залишаючи мене наодинці з палаючими почуттями всередині. Дуже хотілося сподіватися, що його емоції зараз перебувають у такому ж роздраї, як і мої...

Наступної секунди двері відчинилися, і на вулицю висунулася кучерява голова Елі. Усе ж вона реально стирчала біля вікна, допитлива мавпочка.

- Ну, тримайся, - загрозливо прошепотіла я, - твоя смерть буде повільною і витонченою!!! - та завизгнула і зникла в темряві.

- Не можна!!! Abuelita спить. Розбудиш!!! - зашипіла вона, ретируючись до дальньої стіни, коли я увійшла всередину. Тихо прикрила двері, і, підсвітивши ліхтариком, попрямувала в її бік, намагаючись не наступати на скрипучі дошки.

- Ти зіпсувала мені вечір, булочко. Ти хоч уявляєш, як довго я цього чекала? - звісно, я не злилася на неї, але помститися точно треба. Я, правда, ще не придумала як. Ось дійду до неї і вирішу.

- Стій на місці, бо буду кричати! - погрожувала вона, схопивши зі столу серветку й озброївшись нею. Та безглуздо звисала з її кулачка, але, здається, подруга була впевнена, що це смертельна зброя.

- Не будеш! Сама сказала, abuelita спить. Ти ж не розбудиш улюблену бабусю!

- Та ви мене обидві вже розбудили, дитинчата мамонтихи! - несподівано гаркнула Донья так, що ми хором заверещали і кинулися кожна на своє ліжко. Точніше, я на ліжко, а Еля на підлогу, ще й руки при цьому задерла, як заручниця. Добре хоч носом не чмякнулася. Ми тут же розсміялися в подушки, поки бабуся продовжувала бурчати про те, що слони нам в Африці позаздрили б, а потім ми так і заснули в чому були. На ранок нам заздрили не тільки слони, а й скунси.

На роботу мені сьогодні потрібно було трохи пізніше, бо свою зміну за вчора працювали Марко з Мілагрос, тож зранку в мене було вдосталь часу, щоб привести себе до ладу. Не те, щоб до цього я була не в порядку, але все ж після того, що сталося вночі, хотілося мати кращий вигляд, ніж зазвичай. Я жорстоко розправлялася з кожною крихітною бровинкою, яка, як мені здавалося, виглядала самотнім деревом, що стирчав серед пустелі. Очі підводила скрупульозно, намагаючись зробити кожну стрілку ідеальною, але, зрештою, так перестаралася, що довелося стирати ці творіння і заново їх виводити, якщо я не хотіла мати вигляд, як п'яна панянка легкої поведінки. Другий раз вийшло краще. Одяг теж підбирала, ніби на весілля йшла. Переміряла все, що було у валізі, Еля тільки очі закочувала.

- Та на тебе що не напнеш, виглядатиме ідеально! Що ти там взагалі вибираєш? Це мені треба на мою бразильську дупу спідницю довшу натягувати.

- Але ж ти не паришся з цього приводу! - відповіла я, перебираючи тих шість спідниць, які привезла із собою.

- Ні! А навіщо? Кому не подобається мій зад, нехай не дивиться. Особисто я від нього в захваті! - парирувала Еля, висмикуючи з моїх рук світло-зелену коротку спідницю. - Ось. Ця крута! І ця майка в тон. - Її рука нахабно вивудила з моєї валізи майку і простягнула мені.

До речі сказати, дійсно підібрала добре. У ній помер великий стиліст, який, чомусь, за життя не подавав ознак цього, коли їй доводилося одягати саму себе. Але, мабуть, булочці було і так комфортно, а це найголовніше, як на мене. Гнатися за думкою оточуючих - нерозумно. Ніколи не догодиш усім. Одному занадто помітно, іншому - тьмяно, третьому - довго, четвертому - коротко, так завжди було і завжди буде. Α насамперед потрібно думати про себе.

До ресторану я прийшла, коли відвідувачі вже змінювали один одного, а Лола з Міллі встигли заробити перші чайові.

- Hola! - привітно махнула рукою Мілагрос, і її губи розтягнулися в миловидній усмішці. Все ж таки є люди сонечка, які одним своїм виглядом змушують посміхатися. Міллі була саме такою, і я дуже раділа за Марко, що йому дісталася така чудова дівчина. Вони підходили одне одному ідеально. Навіть у зовнішності були чимось схожі. Сподіваюся, у них все складеться, тому що з їхніми генами діти мають вийти чудовими.