Читати книгу - "Легковажна наречена, Аліна Амор"

Я махнула головою, відганяючи ці думки і продовжила співбесіду, ой, тобто розмову:

- А у скільки ж років ви стали заступником начальника Служби безпеки?

- У двадцять дев'ять.

- Досить рано, - помітила я. І не стримала цікавості, - А чому на цю посаду обрали вас, а не когось із старших колег?

- Вони допускали занадто багато помилок.

- Хіба у вас їх не буває?

- Бувають, - погодився Райан, - Але значно рідше, ніж у інших.

- Завдяки чому?

- Холодному розуму та тверезому розрахунку.

Я досадливо видихнула:

- О, як би я хотіла, щоб мій розум був холодним!

У мене все з точністю до навпаки - надлишок емоцій. Але яка з них користь?

- Навіщо це вам? - Райан кинув на мене зацікавлений погляд.

Я чесно зізналася:

- Робила б менше дурниць і потім би про них не шкодувала.

Він відразу зрозумів про що я:

- Як із втечею?

Я зітхнула:

- Так…

Знав би він усі мої дурниці… Ми б зараз так мило не спілкувались. Ми б взагалі більше ніколи не спілкувались. Райан би навіть не глянув на мене після такого.

Але не будемо застрягати на сумному, і щоб переключити увагу з моїх помилок, я задала найдурніше рекрутерське питання:

- А яка найбільша ваша помилка?

Найдурніше, бо хто ж чесно скаже правду? За всю мою недовгу кар’єру в підборі персоналу ніхто ще відверто не нього не відповів і тут Райан мене здивував, бо став першим:

- Не передбачив можливості замаху на вас. Чекав нападу на Філіпа та мав це врахувати. Все могло б закінчитися трагічно, - прохолодно промовив він і його обличчя при цьому ніби одеревеніло.

Щось наша розмова пішла не в дуже позитивному напрямку…

- Та годі вам! Усього лиш довелося б шукати іншу наречену, - пожартувала я.

Щоправда, гумор вийшов чорним.

Але Райан оцінив жарт, розсміявся, закинувши голову, потім зупинився і подивився на мене:

- Ви знаєте, я ось зараз зрозумів, що ніякої іншої я не хочу.

- Я підкорила ваше серце? - з пустотливою усмішкою запитала я.

- Ні. Але ви кумедна, - дружелюбно посміхнувся герцог.

Кумедна? Серйозно? З таким нареченим у мене точно корона на голові не виросте.

Я хмикнула:

- А ви не майстер сипати компліментами, чи не так, Райане?

- Саме так, волію завжди говорити правду.

Як же йому, такому принциповому, не пощастило з нареченою-брехункою!

Але останнім часом тема чесності була для мене дещо слизькою, тому я повернулась до інтересів нареченого:

- Так чим вас приваблює історія?

І герцог заспівав як той соловейко на цікаву йому тему. Він взагалі виявився цікавою та легкою у спілкуванні людиною, з почуттям гумору, розповідав захоплено, і я дізналася багато нового, особливо враховуючи, що про цей світ знала зовсім крихти. А в мистецтві ставити уточнюючі та навідні питання мені не було рівних. Поки Райан розливався цікавими фактами та історіями, я захоплено дивилася на нього, щиро дивувалася і розпитувала деталі. До чого ж приємно спілкуватися з розумною людиною!

Хоча правду кажучи, мені було не так важливо, що саме він розповідає, бо сам тон його голосу заспокоював, ніби огортав турботою...

З ним я почувалася просто й невимушено. Немов зустрілася з добрим другом через п'ять років, йому є що розповісти і так цікаво послухати як він жив без мене.

Ми втратили відчуття часу. Вже давно стемніло і на небі зійшов повний фіолетовий місяць, у Мірадейї його називали Селена. Вона випливла наче богиня на небосхил, обдаровуючи нас м'яким сріблястим світлом. Навіть зірки засяяли яскравіше, ніби вітаючи її.

Райан розслабився і мене огорнула аура його впевненої сили та доброзичливості. Ми гуляли, розмовляли та жартували, повністю зосередившись один на одному, немов і не було в цьому світі нікого, крім нас двох.

Герцог - людина стримана і малоемоційна, але від цього здавався ще більш загадковим і привабливим. Адже так цікаво дізнатися, що там ховається під цією обгорткою, коли він розслабляється і дозволяє собі бути собою.

Але щастя не може тривати вічно. Ми саме проходили повз альтанку, увиту квітами, незважаючи на пізню годину, вони приголомшливо пахли, якийсь дивовижний вид, що розкривається вночі, коли почули голос тітки Амалії:

- Ах, ось ви де! Ми з Філіпом і Корделією вже вас обшукалися!

Вони виплили на доріжку немов матеріалізувавшись із повітря.

Я навіть засмутилася бо все було так добре, поки вони не з’явилися.

Герцог вклонився графині та кузині: