Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

Метелик полетів, а я помітила звичайнісіньку мишу.

— О, моя ж ти мисливиця! — захопився батько — Мишку спіймала.

Мама накрила обличчя руками і намагалася повернути нормальний вираз обличчя, і прибрати гидливу маску. А за мить їй довелося ще й крик придушувати, бо діточка в найкращих котячих звичках принесла здобич улюбленій мамі. Мене тремтячою рукою погладили по голові між вушок.

— О, перший улов, — зрадів Януш, — вітаю мала!

Тихо гаркнула на нього і забрала в мами мишу, віддала батькові. Він сприймав мою здобич спокійніше і не трясся. Потримав ще живу тваринку за хвостик. Миша майстерно прикидалася мертвою, але серцебиття було чутно. Батько теж погладив і запитав:

— Відпустити, ще поганяєш?

— Люба, давай ти її їсти не будеш! — не витримала мама — Вони переносять інфекції та хвороби!

Довелося перетворитися і руками забрати мишку.

— Мене і в їдальні добре годують, просто бавилася. Вона ж жива!

Мама вкотре здригнулася, батько її обійняв і поцілував у щоку. А я погладила удавальницю по пузу.

— Не бійся, їсти не буду, дрібна ти занадто.

Миша розплющила очі, і здається, з невірою подивилася на мене. Випустила її біля воріт, вона одразу прошмигнула в найближчу ущелину. Наступного дня на мене чекала довгоочікувана зустріч. Відкрився портал, і з нього першим вийшов магістр Ялін. Слідом висипали студенти і замикав процесію магістр Лішкорт. Я зачекала, поки їм віддадуть останні настанови, і дідусь їм теж щось говорив, вітав, напевно. А потім зірвалася на біг. Алекс одразу поставив сумку на підлогу і підхопив мене на руки. Я його обняла всіма кінцівками.

— Не задави, — весело попросив друг, — я теж радий тебе бачити.

Після Алекса обіймала магістра Яліна та Лішкорта.

— Ух, сильнішою стала, — похвалив ведмідь. — Сподівався, що хоч трохи підростеш.

— Ви теж на практику?

— Я всього на тиждень, а Лішкорт із ними на все літо. Як тут у фортеці?

— Не нудно, — сказала з усмішкою. — Хлопчакам сподобається! Якщо будуть старших слухатися, їх навіть не зжеруть!

Студенти на мої слова якось дивно відреагували. Мовчки, але погляд став уважнішим.

— Захист регулярно латають. Але нечисть знаходить можливості й іноді пробирається всередину. Але великих проривів уже дуже давно не було. А так, її регулярно зачищають!

— Загиблих чи поранених багато?

— Поки я тут ніхто не помер, одному ідіоту руку відірвали. Мама пришила, і коли він одужав, ременем виховувала за те, що наказу не послухався.

— А чому твоя мама? — запитав ззаду один зі студентів.

— Бо дідусь хотів у карцері на тиждень закрити. Мама сказала, що толку мало і урок не засвоїть, — дідусь мовчки слухав і скупо посміхався. — Хіба що відпочине в ньому. А завдяки хорошому ременю, бідолаха сидіти тиждень не міг і більше так не тупив і накази виконує.

— Її мати мало того що лікар, виросла в цій фортеці, її батько, командир фортеці, — здав усі козирі Лішкорт — І взагалі, Маїта грізна жінка. Їй би військовою бути, так ні, на лікаря пішла вчитися.

— Військових у моїй родині й так багато, — сказала мама, схрестивши руки. — Рада бачити магістри. Дітям раджу слухатися старших.

"Діти" дружно, але тихо, обурилися, що вони вже не діти.

— Лія, тобі Юнуру дзвонив, нагадав, що сьогодні іспити.

— Ой! — пискнула і швидко злізла з друга, помчала у фортецю.

Іспит у мене був більше умовний і був схожий на напуття добре відпочити. А мою спробу дізнатися, що буде в наступному навчальному році, майстерно ігнорували.

— Гарного відпочинку! — сказав наостанок Юнуру і відключився

З кімнат я вийшла трохи злою. Студентів упізнала одразу, вони закінчували заселятися. До їхнього прибуття у фортеці оновили кімнати, меблі та матраци.

— Як іспит? — запитав Алекс, він опинився навпроти моїх дверей. — Погану оцінку поставили?

Мабуть, моє обличчя було красномовним, і все ще сердитим.

— Фирк, ні. Юнуру майже не питав, особливо з предметів. Більше напуття давав на літо! Я намагалася випитати про наступний рік, він майстерно уникає відповіді! Пішли, покажу їдальню! Днями гриби збирали з братами. Щоправда, мене мало не зжерли, знову.

Обличчя в Алекса якось сильно витягнулося.

— Ти не нервуй так, я ж одна не ходжу, з натовпом підтримки. Ронк підсмажив нечисть, поки я відволіклася на грибочки.

— Так я не зрозумів, ти відволіклася і не помітила нечисті?! — почула в себе магістра Яліна.

— Чого я тебе тільки вчив! — уже Лішкорт.

— Цих дрібних паразитів помітили, тільки коли вони почали в мій бік стрибати! — розлютилася я.

— Оу, у когось характер проявляється, — усміхнувся Лішкорт. — Невже третій клас, друга підгрупа? Маленька нечисть, схожі на дерев'яних чоловічків?

— Ні, третій клас, третя підгрупа, схожі на їжаків.

Чоловіки поморщилися.

— Вони ж майже нешкідливі, — на свою голову сказав Алекс.

— Подивлюся я на тебе, коли ці нешкідливі гади поскачуть на тебе зграєю. Зуби в них, між іншим, гострі. У мене, щоправда, зразок відібрали і спалили...

— Тому що твій зразок вирішив прикинутися мертвим, — сказав Нік — і відкусив би тобі пальці за першої ж нагоди.

— О, дивлюся, цей суворий котик взявся за твоє виховання.

Нік і бровою не повів на підначку від магістра Лішкорта.

— Повинен же хтось навчати її володінню зброєю. Уже вміє ножі кидати в ціль і з арбалета легкого стріляти. І солдати вже не ховаються по кутах, коли вона бере зброю до рук.

— Їдальня? — запитала зніяковіло в Алекса.

Він тільки кивнув.

— І як, у ціль потрапляєш?

— Угу, спочатку влучала куди завгодно, але не в мішень. Іноді ніж летів у протилежний бік. Хоча я кидала в мішень. Одного разу ледь у солдатів, що проходили повз, не влучила.

За спиною прокоментували:

— Той, хто проходив повз, був за двадцять метрів і мало заїкою не став.