Читати книгу - "Картковий будинок"

— Я так розумію, ваш брат заперечує, що коли-небудь заводив поштову адресу в тютюновій крамниці у Педингтоні.

— Повністю,— підтвердив Колінґридж.— Усім відомо, що він зараз перебуває не в найкращій формі, та...

— Вибачте, що перебиваю, прем’єр-міністре, у нас лишилося мало часу. Цього тижня один з наших репортерів надіслав сам собі конверт на адресу Чарльза Колінґриджа, ту саму в Педингтоні, яку використали для відкриття рахунку. Це був яскравий червоний конверт, щоб упевнитися, що його буде чітко видно. Тож учора він пішов забрати його. Ми це зняли. Я хотів би, щоб ви глянули на монітор. Перепрошую за погану якість, та, на жаль, нам довелося використати приховану камеру, тому що власник крамниці, здавалося, не був схильний до співпраці.

Ведучий повернув своє крісло так, щоб разом з публікою бачити зернисте, та все-таки розбірливе відео, яке показували на великому екрані позаду нього. Колінґридж метнув стурбований погляд на Capy, перш ніж обережно розвернути і своє крісло. Він дивився, як репортер наблизився до прилавка, дістав різні картки й папірці зі свого гаманця, щоб посвідчити свою особу, й пояснив продавцю, що на нього чекає лист на ім’я Чарльза Колінґриджа, який використовує цю адресу для особистої кореспонденції. Продавець, той самий товстий і неприємний чоловік, який обслужив Пенні кілька місяців тому, пояснив, що не збирається віддавати листи нікому, за винятком того, хто може надати відповідну квитанцію.

— Сюди надходить багацько важливих листів,— він шморгнув носом.— Не можу роздавати їх кому попало.

— Але ж гляньте, він он там. Червоний конверт. Я бачу його звідси.

Почухавши пузо й невизначено нахмурившись, продавець повернувся й дістав конверти з пронумерованої скриньки позаду нього. Там було три листи. Він поклав червоний конверт на прилавок перед репортером, решта два — збоку. Він саме намагався упевнитися, що ім’я на конверті для передачі Чарльзу Колінґриджу збігалося з ім’ям репортера на картках, коли камера наблизилася на інші конверти. Знадобилося кілька секунд, щоб сфокусувати її, поки літери на конвертах чітко потрапили в поле зору. Обидва були адресовані Чарльзу Колінґриджу. Один з конвертів мав печатку «Юніон-банку Туреччини». Інший було надіслано з бюро комерції та друку партії.

Ведучий ще раз повернувся до свого опонента. Християнина загнали в кут.

— Перший лист з «Юніон-банку Туреччини» ніби підтверджує, що цю адресу використовували для покупки й продажу акцій компанії «Ренокс Кемікалз». Та нас спантеличив лист зі штабу вашої партії. Тож ми подзвонили до вашого бюро комерції та друку, прикинувшись постачальниками, ніби ми маємо замовлення для Чарльза Колінґриджа, але адресу вказано нечітко.

Колінґридж знав, що має зробити. Він має спинити це зґвалтування репутації свого брата й засудити аморальні й закулісні методи, використані програмою, та в роті було сухо, як у пустелі, й поки він силувався дібрати слова, студію наповнив звук записаного телефонного дзвінка.

— ...тож чи не могли б ви підтвердити, яку адресу нам використовувати для містера Колінґриджа, щоб ми могли напряму доправити йому замовлення.

— Хвилинку, будь ласка,— промовив охочий молодий голос.— Зараз виведу на екран.

Звук клацання клавіатури.

— Ага, ось. Чарльз Колінґридж, Прейд-стріт, 216, Педингтон, Лондон W2.

— Дякую. Дуже дякую. Ви дуже допомогли.

Ведучий знову обернувся до Колінґриджа.

— Ви хочете прокоментувати це, прем’єр-міністре?

Прем’єр-міністр мовчки дивився, гадаючи, чи це не той момент, щоб вийти зі студії.

— Звісно ж, ми всерйоз сприйняли ваше пояснення, що це може бути випадок плутанини, що вашого брата сплутали з іншим Чарльзом Колінґриджем.

Колінґридж хотів закричати, що то було не його пояснення — так просто припустив його прес-секретар, та ведучий вже провадив, відрізаючи всі шляхи до втечі.

— Вам відомо, скільки Чарльзів Колінґриджів налічується у лондонському телефонному довіднику, прем’єр-міністре?

Колінґридж не відповів, тільки суворо сидів з обличчям кольору попелу.

— Цікаво вам буде довідатися, що в лондонському телефонному довіднику немає інших Чарльзів Колінґриджів? Насправді джерела у «Британ Телеком» кажуть, що в усьому Сполученому Королівстві числиться лише один Чарльз Колінґридж. І це ваш брат, прем’єр-міністре.

Знову пауза, яка запрошує до відповіді, але відповіді немає.

— Оскільки це скидається на зловживання інсайдерською інформацією, ми спитали у «Ренокс Кемікалз» і в міністерстві охорони здоров’я, чи у них часом не працює містер Чарльз Колінґридж. У «Реноксі» сказали, що ні в них, ні в жодному з їхніх філіалів, серед працівників немає жодного Колінґриджа. Прес-офіс міністерства охорони здоров’я був дещо обачнішим, обіцяв зв’язатися з нами, та так цього і не зробив. Хай там як, офіс їхньої профспілки був більше схильний до співпраці. Вони також підтвердили, що Колінґридж не числиться працівником у жодному з п’ятисот вісьмох відділів міністерства по всій країні,— ведучий перемішав свої записи.— У них була Мінні Колінґридж, яка працювала у відділі в Ковентрі два роки тому, але вона повернулася на Ямайку.

Лев посміхнувся, зімкнувши щелепи.

Збоку від сцени Колінґридж бачив Capy. По її щоках котилися сльози.

— Прем’єр-міністре, ми майже дійшли до кінця нашої програми. Чи є щось, що ви б хотіли сказати?

Колінґридж сидів, дивлячись на Capy: хотілося підбігти до неї, обійняти її й дурити, що нема потреби у сльозах, що все буде добре. Він досі нерухомо сидів у кріслі, коли похмура тиша, що запала до того, перервалася музичною темою програми.

Це був кінець.

Повернувшись на Даунінг-стріт, Колінґридж зайшов просто до зали зборів. Він ступав суворо, повільно роззираючись по кімнаті виснаженим оком. Повагом обійшов стіл, красномовно зроблений у формі домовини, пробігши пальцями по коричневій суконній скатертині, зупинившись у кінці, де на самому початку сидів як наймолодший член Кабінету. Здавалося, це було в іншому житті — понад десять років тому.

Досягти власного крісла посередині кімнати, попід поглядом великого вцілілого Волпола, Колінґридж простягнув руку до єдиного телефону, що стояв біля прес-пап’є. Комутаторний вузол Даунінг-стріт був легендарною установою, знаною як просто «комутаторна», його операторки були ніби обдаровані чаклунськими силами, які дозволяли їм досягти будь-кого і будь-коли.

— З’єднайте мене з канцлером казначейства. Будь ласка.

Знадобилося менше хвилини, щоб канцлер з’явився на лінії.

— Коліне, ви це бачили? Наскільки погано відреагують ринки?

Канцлер видав зніяковілу, зате чесну думку.

— Хріново, га? Нічого, ще побачимо. Я буду на зв’язку.

Потім Колінґридж поговорив з міністром закордонних справ.