Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"

Ні, побудувати захист за образом тієї, яку розрахував і фактично створив посланець, що застряг у Золотих Туманах, вони, на жаль, не могли. Навіть у Мелани не вистачало знань для того, щоб впевнено взятися за цю справу. Ні, вона взялася б, але вважала б довго і нудно. Ще довше проводила б експерименти з мініатюрними макетами. Потім намагалася б виловити помилки та збагнути, як вплине збільшення масштабів. Приваблювала б помічників.

Загалом це була справа не на один рік. І почати все одно слід було б з чогось невеликого, щоб перевірити, як працює в реальних умовах.

Найпростіше все-таки заряджати амулети та внутрішні резерви, наскільки це можливо.

Ну, якщо пробою в інший світ виявиться десь неподалік житла союзників, можна ще й стандартний захист заряджати — теж справа.

А все інше…

А все інше може і не знадобитися, якщо вийде те, що задумав найстарший із божественних посланців. А якщо воно не вийде, то не стане в нагоді тим більше. Мелана була впевнена, що мислить цей дурень надто масштабно. А бути посланцем йому настільки набридло, що він міг поставити на кін весь цей світ. І у разі програшу, світ може просто перестати існувати, якщо зовсім не пощастить.

Та й у разі виграшу могли бути будь-які варіанти.

— Може, до нього вбивць надіслати? — сумно спитала Ловарі і тяжко зітхнула.

Вбивць підсилати там було практично марно. Навіть якщо зуміють і уб'ють, ця сволота знову переродиться. І знову там, де йому треба буде. Та ще й не стане нікого тішити цією, без сумніву радісною звісткою. І жодними новинами більше не поділиться.

Не дарма його Юміл не любить.

***

— Гидкі поплічники фальшивих богів! — похмуро промовив самопроголошений адмірал і останній із четвірки старших флотських офіцерів, відправлених королем Івілем на подвиг, і сплюнув за борт.

Якщо чесно, ця гідна людина, вирушаючи відбирати потрібний королю артефакт, не думала, що це буде складно. Прими со-Муран мали славу диваків, слабаків і людей не від цього світу. Займалися на своїх островах якоюсь нісенітницею, ні в що не втручалися і нікому не були потрібні. Але хто ж знав, що проблеми з'являться задовго до того, як кораблі Золотих Туманів прибудуть у гості до прима?

Спочатку вони дуже невдало звернули до дрібного торгового острова. Збиралися поповнити там запаси води, налякати купців і місцевих жителів, може спіймати когось із втікачів із королівства. Вони чомусь любили ховатись саме на таких острівцях, а бог Золотих Туманів найбільше любив саме такі жертви. Загалом, плани були порівняно мирні і не припускали ні найменшого опору з будь-якого боку.

І на тобі. Виявилося, острівець уже довгий час нагадує з розкиданий мурашник. Одні там шукають відомості про якихось диваків, котрі шукали якийсь корабель. Інші цікавляться кораблем, може навіть тим самим, може іншим. А прибуття досить великого флоту з королівства вони сприйняли як знак, що шукають недарма. І Золоті Тумани виявилися конкурентами у цих пошуках. Знайшлися навіть ризикові хлопці, які зуміли викрасти одного з чотирьох офіцерів, бо цей бовдур, зведений у такий високий чин зусиллями батька-скарбника, вирішив прогулятися і почіплятися до місцевих дівчат сумнівної свіжості. І, напевно, викрадачі щось від нього довідалися, бо катували ретельно та вміло, судячи з того, в якому стані виявили тіло під старим дерев'яним причалом. Когось шукати, щоб помститися було вже пізно, бо винні напевно відбули і поспішили в гості до со-Мурана, випереджаючи підданих короля Івіля.

Загалом недоумка навіть підбирати не стали, кинули цю проблему на місцевих жителів і поспішили далі.

І чомусь не подумали про те, що ризикові хлопці можуть ще раз ризикнути та влаштувати засідку. І ні, флот королівства, звичайно, цю засідку розкидав і потопив. Ось тільки й сам втратив п'ять кораблів, був змушений зайнятися на ходу ремонтом, і не дорахувався ще одного старшого флотського офіцера — цей дурень зловив стрілу в око, красуючись у бочці на щоглі і вірячи, що його особистий захист є абсолютним.

Далі флот йшов, піднявши загальний захист та неадекватно реагуючи на появу на горизонті будь-якого корабля. До островів вони більше не наближалися, бо й там могли щось шукати, а потім вирішити, що вирушити в гості до прима буде таки вірніше.

А ще через кілька днів виявилося, що один з офіцерів, саме той, який і вважався адміралом, не дуже вірив у успіх заходу і спробував тихенько втекти, прихопивши з собою вірних морячків і корабель. Так що знедоленим підлеглим довелося витратити ще два дні на погоню, потоплення цього корабля, порятунок недоумка, з наступним приковуванням його до щогли, під схвальні крики трійці жерців, і пояснення того, в чому він не мав рації. А неправий він був у всьому. Починаючи з того, що король не зможе забути про втечу такого високого чина. І закінчуючи тим, що тепер смерть адмірала буде набагато страшніша, ніж смерть колеги, що одержав у око стрілу, а може, й того, якого катували викрадачі. І найвпливовіші родичі не допоможуть. І король не зглянеться, у нього з адміралами перебір, і запасних, у чині старших флотських офіцерів — купа. Мабуть, на випадок втеч та небажання служити.

Бовдур, на жаль, не перейнявся, нагадав про своїх великих предків і не здогадався попросити для себе останньої милості — убити прямо зараз. Швидко. Хоча б стати жертвою, аби не чекати королівського суду.

Бовдур і є бовдур. Так і залишився сидіти під щоглою, чомусь вірячи, що впливові родичі врятують.

Ризикувати кораблями, що залишилися, єдиний сьарший офіцер, не захотів. Ще й почав підозрювати, що чудову четвірку тому й відправили у такому складі, що у результаті мав залишитися він сам. Отже, помилок допускати не можна. Будь-яка помилка буде коштувати життя. Натомість, якщо все вийде, є шанс отримати свій власний флот, а не чекати на наступне призначення та приписи.

Отримати власний флот самопризначений адмірал хотів.

— Захист посилити! — звелів він, коли на горизонті з'явився світлий серпанок.