Читати книгу - "Відьмак. Час Погорди"

— Спокійніше, Філіппо. Я знаю, що ласки, якими оточив тебе Візімір, значать для тебе більше, аніж солідарність Братства. Те саме стосується і тебе, Сабіно, бо ти ідентичну роль граєш у Кедвені. Кейра Мец і Трісс Мерігольд представляють інтереси Фольтеста з Темерії, Радкліфф — знаряддя Демавенда з Едірну…

— Який стосунок це має до справи, Тіссає?

— Інтереси королів не мусять збігатися із нашими. Я чудово знаю, про що йдеться. Королі розпочали винищення ельфів й інших нелюдей. Може, ти, Філіппо, вважаєш, що це слушно. Може, ти, Радкліффе, вважаєш за слушне допомагати військам Демавенда в облавах на скойа’таелів. Але я — проти. Й не дивуюся, що Еніда Фіндабайр також проти того. Але це ще не означає зраду. Не переривай мене! Я чудово знаю, які наміри мають ваші королі, знаю, що вони хочуть розпочати війну. Все, що могло б цій війні запобігти, може бути зрадою в очах твого Візіміра, але — не в моїх. Якщо хочеш судити Вільгефорца й Франческу, то суди також і мене!

— Про яку війну ми тут говоримо? Мій король, Естерад з Ковіру, не підтримає жодних агресивних дій проти Імперії Нільфгарду! Ковір є і залишиться нейтральним!

— Ти член Ради, Кардуїне! А не посол свого короля!

— І хто то говорить, Сабріно?

— Досить! — Філіппа гримнула кулаком об стіл. — Я задовольню твою цікавість, Кардуїне. Питаєш, хто готує війну? Готує її Нільфгард, який має намір нас атакувати й знищити. Але Емгир вар Емрейс пам’ятає гору Содден і цього разу він вирішив підстрахуватися, виключити чародіїв з гри. Для цього встановив контакт із Вільгефорцем з Роґґевену. Купив його, обіцяючи владу й почесті. Так, Тіссає. Вільгефорц, герой Содден, має стати намісником і володарем усіх здобутих країн Півночі. Це Вільгефорц, якому допомагатимуть Терранова й Феркарт, має правити провінціями, що виникнуть на місці підкорених королівств, то він має розмахувати нільфгардським батогом над невільниками, що мешкатимуть у цьому краї і працюватимуть на Імперію. А Франческа Фіндабайр, Еніда ан Ґленна, має стати королевою держави Вільних Ельфів. Вочевидь, буде то нільфгардський протекторат, але ельфам цього вистачить, якщо тільки імператор Емгир дасть їм право мордувати людей. А ельфи нічого не хочуть більше, ніж мордувати д’ойне.

— Це серйозне звинувачення. Тому й докази мусять бути серйозними. Але до того, як ти кинеш ті докази на ваги, Філіппо Ейльгарт, зрозумій мій стан. Докази можна підробляти, вчинки та їхні мотиви — можна інтерпретувати. Але фактів, що вже існують, не змінить ніщо. Ти зламала єдність і солідарність Братства, Філіппо Ейльгарт. Ти закувала членів Капітулу в кайдани, наче бандитів. Тож не смій пропонувати мені зайняти місце в новому Капітулі, який має намір утворити твоя шайка путчистів, що продалися королям. Між нами — смерть і кров. Смерть Гена Ґедимдейта. Й кров Лідії ван Бредеворт. Ти пролила ту кров із погордою. Була ти моєю найкращою ученицею, Філіппо Ейльгарт. Я завжди гордилася тобою. Але зараз я відчуваю до тебе виключно погорду.

Кейра Мец була блідою, наче пергамент.

— Уже якийсь час, — прошепотіла, — у Ґарштангу наче тихіше. Закінчується… Ганяють по палаці. Там щонайменше п’ять поверхів, сімдесят шість кімнат і залів. Є де ганяти…

— Ти мала говорити про Йеннефер. Я кваплюся. Боюся, що ти зомлієш.

— Про Йеннефер? Ах, так… Усе йшло за планом, коли раптом з’явилася Йеннефер. І привела в залу ту медіума…

— Кого?

— Дівчину, років, може, чотирнадцяти. Сіре волосся, великі зелені очі… Раніше, ніж ми встигли добре придивитися, дівчина почала пророчити. Сказала про події у Дол Анґра. Ніхто не мав сумнівів, що вона говорить правду. Була в трансі, а в трансі не брешуть…

— Вчора вночі, — сказала медіум, — війська зі знаками Лирії і під штандартами Едірну вчинили агресію щодо Імперії Нільфгард. Атакували Ґлевіцінген, прикордонний форт у Дол Анґра. Герольди іменем короля Демавенда протрубили в навколишніх селах, що від сьогодні Едірн приймає владу над усією країною. Закликали людей до збройного повстання проти Нільфгарду…

— Це неможливо! Це огидна провокація!

— Гладко йде тобі те слово з вуст, Філіппо Ейльгарт, — спокійно сказала Тіссая де Фрьес. — Але не переймайся, твої верески не перервуть трансу. Кажи далі, дитино.

— Імператор Емгир вар Емрейс видав наказ відповісти ударом на удар. Війська нільфгардців сьогодні на світанку увійшли до Лирії й Едірну.

— Отак, — усміхнулася Тіссая, — наші королі показали, які вони розумні, світлі й люблячі мир володарі. А дехто з чародіїв довів, чиїй справі вони служать насправді. Тих, хто міг зашкодити загарбницькій війні, завбачливо закуто в кайдани з двімериту, й виставлено їм дурнуваті звинувачення…

— Це все мерзенна брехня!

— До дупи вас усіх! — раптом крикнула Сабріна Ґлевіссіг. — Філіппо! Що це все значить? Що має значити ота бійка в Дол Анґра? Чи ми не вирішили, щоб не починати надто рано? Чому той йоханий Демавенд не затримався? Чому та шльондра Мева…

— Замовчи, Сабріно!

— Та ні, нехай говорить, — Тіссая де Фрьес підвела голову. — Нехай скаже про сконцентровану біля кордонів армію Генсельта з Кедвену. Нехай розповість про війська Фольтеста з Темерії, які вже, напевне, спускають на воду човни, які раніше вони ховали в хащах над Яругою. Нехай розповість про експедиційний корпус під командуванням Візіміра з Реданії, що стоїть над Понтаром. Чи ти вважала, Філіппо, що ми сліпі й глухі?

— Це все одна величезна холерна провокація! Король Візімір…

— Короля Візіміра, — перебила безпристрасним голосом сіроволоса медіум, — було вчора вночі вбито. Зарізано кинджалом змовника. У Реданії вже немає короля.

— Реданія уже давно не має короля, — Тіссая де Фрьес встала. — У Реданії панувала ясновельможна пані Філіппа Ейльгарт, гідна спадкоємиця Раффарда Білого. Вона для абсолютної влади готова пожертвувати десятками тисяч життів.

— Не слухайте її! — крикнула Філіппа. — Не слухайте цю медіума! Це інструмент, нерозумний інструмент… Кому ти служиш, Йеннефер? Хто наказав тобі привести сюди цю потвору?

— Я, — сказала Тіссая де Фрьес.

— Що було далі? Що сталося із дівчиною? Із Йеннефер?

— Не знаю, — Кейра прикрила очі. — Тіссая раптом знесла усю блокаду. Одним закляттям. Я у житті не бачила чогось подібного… Вона нас приголомшила й заблокувала, потім звільнила Вільгефорца й інших… А Франческа відкрила прохід до підземелля, і в Ґарштангу раптом зароїлися скойа’таелі. Ними командував субчик в обладунку й шоломі із крилами, у нільфгардському шоломі.. Допомагав йому типчик зі шрамами на пиці. Той умів кидати закляття. І закриватися магією…

— Ріенс.

— Може, не знаю. Було гаряче… Впала стеля. Закляття, стріли… Різанина…Серед них убито Феркарта, серед нас убито Дрітгельма, убито Радкліффа, убито Маркварда, Рейена й Бьянку