Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

Можливо, якщо попускати, так виходило тому, що душевну хворобу можна приховати. Може, якби Майя могла приховати переломи на обох ногах і якось із ними ходити, то так би і зробила. Хтозна. Зараз їй потрібно через усе це пройти, а вже тоді потурбуватися про лікування. Відповіді були там, так спокусливо близько. Ніхто не міг почуватись у безпеці, поки вона не дошукалася правди і не покарала винних.

З поламаними ногами вона могла з цим не впоратися. А от з ПТСР — ще й як.

Майя подивилася на годинник. П’ять хвилин до призначеного часу. Вона спробувала почитати якісь безглузді журнали, що лежали в передпокої, але слова пропливали повз, оминаючи її. Увімкнула гру на мобільному, де треба складати слова з чотирьох літер, але не змогла зосередитися. Тоді Майя підійшла ближче до дверей. Не приставляла вухо, намагаючись підслухати, але стояла достатньо близько для того, щоб почути приглушені жіночі голоси. Час минав повільно, та зрештою Майя почула, як відчиняються внутрішні двері. Мабуть, пацієнтка виходила.

Майя поквапилася назад, сіла на канапу, узяла журнал, схрестила ноги. Пані Звичайність. Двері відчинились, і доглянута жінка років шістдесяти посміхнулась їй.

— Майя Стерн?

— Так.

— Прошу, заходьте.

«Тож секретарка тут була, — подумала Майя, — просто працювала всередині кабінету». Вона пішла за жінкою, припускаючи, що Джудіт сидить за столом, або в кріслі поряд з канапою, або ще десь, як заведено в мозкоправів. Однак свекрухи там не було. Майя повернулася до секретарки. Та простягнула їй руку.

— Я Мері.

Тепер Майя зрозуміла. Глянула на дипломи на стіні.

— Мері Мак-Лауд?

— Саме так. Я колега Джудіт. Вона сподівалася, що ми з вами зможемо побалакати.

Згідно з дипломом, обидві жінки вчились у медичній школі Стенфорда. Майя помітила диплом бакалавра Джудіт з Університету Південної Кароліни. Мері отримала свій в Університеті Райса, резидентуру пройшла в Університеті Лос-Анджелеса.

— Де Джудіт?

— Не знаю. Ми обидві працюємо неповний день у офісі по черзі.

Майя не приховувала роздратування.

— Так, я бачила ваше ім’я на дверях.

— Майє, чому б вам не присісти на хвильку?

— Мері, чому б вам і далі не марнувати свій час?

Якщо Мері Мак-Лауд і збентежила її агресивність, вона ніяк цього не виказала.

— Гадаю, я можу вам допомогти.

— Ви можете мені допомогти, сказавши, де Джудіт.

— Я вже вам сказала. Я не знаю.

— Тоді бувайте.

— Мій син служив двічі, в Іраку і в Афганістані.

Майя нічого не могла з собою вдіяти. Вона завагалася.

— Джек сумує за службою. Це те, про що ніколи не говорять, правда ж? Служба змінила його. Він її ненавидів. І все одно хоче повернутися. Частково через провину. Відчуває, що залишив там друзів. Частково — через інші речі, які не може до кінця висловити.

— Мері?

— Так?

— Ви брешете про сина військового?

— Я б ніколи цього не зробила.

— Звісно, зробили б. Ви маніпулятор. Ви з Джудіт заманили мене до цього офісу. Ви заманили мене в цей кабінет. Ви намагаєтеся маніпулювати мною, щоб я з вами поговорила.

Мері Мак-Лауд виструнчилася.

— Я не брешу про мого сина.

— Може, й так, — сказала Майя. — Але все одно ви з Джудіт маєте знати, що без довіри стосунки лікаря та пацієнта неможливі. Трюки, якими ви мене сюди затягли, зруйнували всю довіру.

— Це маячня.

— Що маячня?

— Що без довіри стосунки лікаря та пацієнта неможливі.

— Ви серйозно?

— Припустімо, у когось вам дорогого, нехай — у вашої сестри, усі ознаки раку…

— О, не треба про це.

— Чому, Майє? Чого ви боїтеся? Припустімо, рак можна вилікувати, якщо ви зможете відвести дорогу вам людину до лікаря. Якщо ви з лікарем змовитесь і затягнете її туди…

— Це не одне й те саме.

— Ні, Майє, це абсолютно одне й те саме. Ви не розумієте, але це так. Вам потрібна допомога так само, як і пацієнту з онкологією.

Це марнування часу. Майї стало цікаво, чи Мері Мак-Лауд утягнута в справу, а чи говорить щиро. Може, Джудіт насправді затягнула її обманом, збрехавши давній колезі. Це не мало значення.

— Я мушу побачити Джудіт, — сказала вона.

— Вибачте, Майє. Тут я не можу вам допомогти.

Майя рушила до дверей.

— Ви взагалі не можете мені допомогти.

* * *

До біса.

Дорогою до свого авто Майя набрала номер. Джудіт відповіла після другого дзвінка.

— Чула, з моєю колегою ви не порозумілися.

— Де ви, Джудіт?

— У Фернвуді.

— Нікуди не йдіть.

— Я чекаю на тебе.

Майя знову проїхала через вхід для слуг, сподіваючись побачити надворі Ізабеллу, але біля будиночків було порожньо. Можливо, їй варто вдертися туди й понишпорити, побачити, чи не знайдеться хоча б натяк на схованку Ізабелли, проте це ризиковано, та й часу немає. Джудіт знала, як довго їхати з Нью-Йорк сіті до Фернвуда.

Їй відчинив дворецький. Майя ніколи не могла запам’ятати його ім’я. Точно не Дживз і не Карсон.[39] Якось зовсім просто, типу Боббі або Тім. Байдуже — Боббі/Тім, як і належало його статусу, зверхньо глянув на неї.

Майя без передмов повідомила:

— Я прийшла до Джудіт.

— Мадам чекає на вас, — відповів дворецький із неприродним акцентом, який радше годився для британської приватної школи. — У приймальні.

«Приймальнею» багатії називали вітальню. Джудіт убрана в чорний брючний костюм, низка перлів спускалася мало не до талії. Срібні круглі сережки, волосся, стильно зачесане назад, кришталевий келих у руці — вона позувала, наче для обкладинки журналу.

— Привіт, Майє.

Тут уже не до жартів.

— Розкажіть мені про Тома Дуґласса.

Очі Джудіт звузилися.

— Про кого?

— Тома Дуґласса.

— Це ім’я мені незнайоме.

— А ви подумайте.

Вона подумала. Чи зробила вигляд. За кілька секунд театрально знизала плечима.

— Він працював у береговій охороні. Розслідував утоплення вашого сина.

Келих випав із руки Джудіт, розбився на друзки. Майя не відсахнулася. Джудіт теж. Мить вони стояли над ним, поки осколки не припинили котитися.

Коли жінка заговорила, в її голосі чувся присвист:

— Про що, чорт забирай, ти говориш?

Якщо вона прикидається…

— Том Дуґласс нині веде приватні розслідування, — сказала Майя. — Ваша родина платила йому майже десять тисяч доларів щомісяця, роками. Я б хотіла дізнатися чому.

Жінка трохи похиталася, наче борець, який намагається скористатися рахунком до восьми. Запитання вразило її, це точно. А от вразило тим, що вона не знала про гроші, або ж неочікуваним фактом, що Майя про це дізнається — а це вже інша справа.

— Чому