Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Пісня Сюзанни. Темна вежа VI 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"

261
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 120
Перейти на сторінку:
скажу, ніби мені не подобається.

— Це не має значення. Час спливає, — підсумував Роланд, а тоді: — Ти маєш картомобіль?

Каллем на мить остовпів, та враз усміхнувся.

— Атож, маю я і картомобіль, і вантажомобіль. Запакований на всі сто.

Останнє слово в нього прозвучало як стооо.

— Тоді одним ти поїдеш поперед нас туди, де на Діміті-роуд живе Тауер, а Едді… — Роланд на мить зупинився. — Едді, ти ще не забув, як кермувати?

— Роланде, ти мене ображаєш.

Роланд ніколи, навіть в найкращі свої часи, не відзначався великим почуттям гумору, тож і тепер не посміхнувся. Натомість він обернувся до їхнього янгола-рятівника — їхнього дан-тете, до якого їх привело ка.

— Тільки-но ми знайдемо Тауера, ти, Джоне, поїдеш собі далі. У будь-якому напрямку, що не буде нашим. Зроби собі відпустку, назвемо це так. Двох днів вистачить, а тоді можеш повертатися до своїх справ.

Роланд сподівався, що свої справи в Іст-Стоунгемі вони завершать ще до смерку, але боявся наврочити, тож не згадав це й словом.

— Ви мабуть не зрозуміли, що зараз у мене саме сезон, — сказав Каллем, протягуючи руки до Роланда, і той перекинув йому м’яч. — Мені потрібно пофарбувати елінг… Гонт на сараї де-не-де поміняти…

— Якщо ти залишишся з нами, — промовив Роланд, — навряд чи ще колись тобі доведеться крити якийсь дах.

Каллем скинув очима на Роланда, оцінюючи серйозність того, і побачене йому не вельми сподобалося.

Тим часом Едді знову почав загадуватися питанням, чи бачив коли-небудь Роланд на власні очі Тауера, чи дійсно ні. І тепер зрозумів, що перша його відповідь на це питання була неправильною — Роланд таки бачив Тауера.

Звісно, що бачив. Це ж саме Роланд затягнув шафу з першими виданнями до Печери дверей. Роланд дивився прямо на нього. Можливо, бачив він усе у дещо спотвореному вигляді, але…

Низка думок розпорошилася, проте за неминучими законами асоціацій Едді подумки повернувся до коштовних книжок Тауера, до таких раритетів, як «Доґан» Бенджаміна Слайтмена-молодшого та «Салемз-Лот» Стівена Кінга.

— Зараз, я тільки ключі візьму, і вирушаємо, — сказав Каллем, але Едді затримав його вигуком:

— Зачекайте.

Каллем кинув на нього запитальний погляд.

— Гадаю, ми маємо ще дещо обговорити. — І він простягнув руки, показуючи, що чекає на м’яч.

— Едді, в нас обмаль часу, — нагадав Роланд.

— Я знаю, — відповів Едді. «Либонь, краще за тебе, бо це для моєї жінки збігають останні хвилини». — Якби моя воля, залишив би Тауера, цього старого засранця, Джекові, а сам би намагався дістатися Сюзанни. Але цього не дозволить робити ка. Оте твоє чортове ка.

— Ми мусимо…

— Стули пельку.

Він ніколи в житті не сказав би такого Роланду, але зараз ці слова самі собою зірвалися в нього з язика, і він не відчував бажання вибачитись. Едді почув у себе в голові відголосок пісні Кальї: Комала-ком-гай, балачці ще не край.

— Що ти маєш на увазі? — спитав Каллем.

— Чоловік на ім’я Стівен Кінг. Тобі відоме це ім’я?

І по очах Каллема Едді побачив, що той щось знає.

ТРИ

— Едді, — промовив Роланд таким непевним тоном, якого юнак ніколи до того від нього не чув. (Він розгублений не менш за мене.) Невтішна думка. — Андоліні, либонь, усе ще шукає нас. Гірше того, оскільки ми прослизнули йому крізь пальці, він зараз може шукати Тауера… А Тауер, як досить ясно дав нам зрозуміти сей Каллем, усе зробив для того, щоб його можна було легко відшукати.

— Послухай-но мене, — відповів Едді. — Зараз я покладаюся на інтуїцію, але не лише на неї. Ми знаємо Бена Слайтмена, людину, що написала книгу в іншому світі. Світі Тауера. У цьому світі. Й іншу людину ми знаємо, Доналда Каллагена, котрий виявився персонажем книжки з іншого світу. Знову ж таки, саме цього світу.

Каллем кинув йому м’яч, і Едді навкидь переадресував його Роланду. Стрілець легко вловив м’яча.

— Може, мені б це й не здалося аж таким важливим, якби на нашому шляху повсякчас не з’являлися книжки, згоден? «Доґан», «Чарівник Країни Оз», «Чарлі Чух-Чух». Навіть Джейків випускний твір. А тепер ось ще й «Салемз-Лот». Гадаю, якщо цей Стівен Кінг реальна людина…

— О, тут нема сумнівів, він людина реальна, — сказав Каллем і зиркнув у вікно на озеро Ківейдін, на протилежному березі якого не вгавали сирени. На стовп диму, що, розсіюючись, запаскуджував гидотними мазками небесну синяву. Тоді він склав долоні, просячи собі м’яч. Роланд кинув його так, що той пролетів плавною дугою, ледь не черкнувши в апогеї об стелю. — До того ж я читав цю книгу, про яку ви говорите. Їздив по неї до великого міста, у «Букленд». Як на мене, книжка класна.

— Там йдеться про вампірів.

— Атож, я чув, як він по радіо розповідав, що ідею вичепив з «Дракули».

— Ви чули письменника по радіо, — промовив Едді. Ним знову опанувало те саме відчуття задзеркалля, падіння крізь кролячу нору, польоту верхи на кометі, і він намагався покласти це на дію перкодану. Але зась. Раптом він сам собі здався нереальним, напівпрозорою тінню, тонким… ну, таким тонким, як сторінка в якійсь книжці. Марним було усвідомлення того, що світ влітку 1977-го на цьому часовому промені здавався реальнішим за все де й коли, включно з його власним. І відчуття це було цілковито суб’єктивним, хіба ні? Якщо почати докопуватися конкретно, звідки хтось може знати, що він не персонаж вигаданої письменником історії, або хвилинна думка в голові якогось чма, що їде собі в автобусі, чи мимолітна порошинка в оці Бога? Навіть просто замислитися про це — божевілля, а якщо не перестати про це думати, можна точно з’їхати з глузду.

А проте…

Дед-а-чі, дед-а-ча, не переймайся, ти маєш ключа.

«Ключі — моя спеціалізація», — подумав Едді, а тоді:

— Ключ — це Кінг, тобто Король, хіба ні? Калья-Каллаген. Багряний Король — Стівен Кінг. Може, Стівен Кінг — Багряний Король цього світу?

Роланд змирився. Едді був певен, це йому далося важко, але ж Роланд якраз і спеціалізувався на важких проблемах.

— Якщо маєш якісь питання, давай, кажи, — і Роланд зробив правою рукою жест, ніби крутить заводну ручку.

— Роланде, я навіть не знаю, з чого розпочати. Думки в мене такі глобальні… вони такі… прямо не знаю, мене самого вони лякають…

— Спробуй якомога простіше, — Роланд прийняв м’яч, перекинутий йому Едді, але видно було, що ця гра його вже дістала. — Нам дійсно час уже вирушати.

Едді чудово це розумів. Він міг би поставити свої запитання дорогою, якби вони разом поїхали однією машиною. Але

1 ... 46 47 48 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"