Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

ніколи добре не володів мечем, тож не користався ним навіть для оборони. Натомість він відбивав усі удари щитом, визираючи з-за нього й блискавично трощачи своїм молотом ворожі кістки. Словом, меч був створений не для нього, і він усіляко уникав вступати в бій із цією зброєю, добре розуміючи, чим це може закінчитись. Досвід багатьох битв дозволив Роранові вивести для себе головне правило — треба брати ініціативу у свої руки й робити на полі бою щось таке, чого суперник від тебе не чекає.

Ось і зараз, відокремившись від свого невеличкого загону, Міцний Молот кинувся по сходах і почав пробиратися до ворожих лучників, які так і продовжували обстрілювати баржу.

Збоку на Рорана страшно було глянути — ватажок мчав угору, перестрибуючи через три сходинки й розмахуючи молотом, ніби вітряк крилами. Першого лучника він порішив ударом в обличчя. Другий, випустивши стрілу, відскочив назад і схопився за руків’я свого кинджала. Та оголити його лезо бідоласі пощастило тільки наполовину — за мить він уже лежав з пробитими грудьми.

Роран любив свій молот іще й тому, що з ним не треба було приглядатися, який на суперникові панцир. Молот нищив ворога найперше силою удару, не завдаючи глибоких колотих чи різаних ран. Саме ця простота й приваблювала ватажка.

Перш ніж Міцний Молот устиг зробити ще один крок, третій ворожий лучник випустив у нього стрілу. На цей раз вістря прошило щит і ледь не вп’ялося Роранові в груди. Тоді він, тримаючи щит якомога далі від себе, кинувся на супротивника й завдав йому нищівного удару в плече. Та солдат виявився в’юнкий і зміг парирувати його своїм луком. Зрештою, цей маневр подарував йому лиш кілька секунд життя, бо вже наступної миті ватажок замахнувся щитом і вдарив ворога в шию, скинувши його зі сходів униз.

Удар був дуже вдалий, але він залишив Міцного Молота без захисту. Уже за мить Роран побачив, що п’ятеро лучників ціляться йому прямісінько в груди. Ще мить — і стріли зі зловісним свистом полетіли ватажкові в серце. Відстань, яка розділяла лучників і Рорана, була така мала, що він навіть очі заплющити не встиг, а про те, щоб прикритись щитом, і казати годі. Але сталося диво — за метр від Міцного Молота стріли змінили свою траєкторію й шугонули праворуч від нього, наче рій розлючених ос.

Роран із вдячністю зиркнув на Карна й стрибнув уперед, порішивши п’ятьох бідолах. Він опускав молот на їхні голови так, ніби то були цвяхи, які йому треба було забити в дошку.

Упоравшись із лучниками, Міцний Молот обламав стрілу, що стирчала з його щита, і глянув униз. Вардени святкували свою першу маленьку перемогу — тіло останнього із солдатів Імперії бездиханно впало на залитий кров’ю причал, а його стята мечем голова булькнула в каламутну воду.

Приблизно дві третини воїнів уже встигли покинути баржу й вишикуватись на причалі. Та тільки-но Роран хотів їм крикнути, щоб вони трохи посунулись, як у лівій стіні розчахнулись зовні непримітні ворота, і з них вибіг іще один ворожий загін.

«Чорт забирай! — подумки лайнувся Міцний Молот, підстрибом біжучи до сходів на допомогу варденам. — Звідки вони взялися? І скільки їх там?»

Тим часом Карн, який ще й досі був на носі баржі, звів руки, спрямував їх убік ворога й різко вигукнув кілька слів прадавньою мовою. Тієї ж миті, ніби за командою, у повітря здійнялись два мішки борошна й один шмат сланцю. Опинившись над солдатами, мішки розв’язалися, оповивши їх білою хмарою борошна, а сланець, ніби коса, на шаленій швидкості постинав бідолахам голови.

Здавалось, на цьому бій і завершено. Та де там! За сходами біля стіни спалахнула велика жовтогаряча куляста блискавка. Вона рушила в хмару борошна й почала всотувати його в себе, видаючи якийсь дивний звук, схожий на лопотіння доброї сотні прапорів. Невдовзі, змінивши напрямок руху, вона опинилась за кілька ярдів від Рорана й бризнула снопом іскор, що відразу ж обернулися на чорний смердючий попіл. Міцний Молот сховався за своїм щитом, відчуваючи під ногами й на обличчі пекуче тепло.

Блискавка зникла так само раптово, як і з’явилась. Міцний Молот обережно підвів голову й принюхався. Щось іще й досі продовжувало горіти, пускаючи неприємний ядучий димок, від якого сльозились очі. Що це? Та це ж його власна борода! Роран швидко кинув свій молот і почав плескати по бороді долонями.

— Агов! — гукнув він Карну, загасивши останні тліючі іскри. — Ти обсмалив мені бороду! Будь обережніший, інакше я настромлю твою довбешку на спис!

Більшість ворожих солдатів були вже мертві. Ті, кому пощастило врятуватися від смертоносного сланцю, померли від опіків блискавки. Живими лишилась тільки дрібка тих, кому блискавка випекла очі. Вони метушились навпомацки, сповнюючи залу жахливими криками. Дехто з них вимахував мечем, ніби ще й досі захищався від нападу варденів.

Тим часом усі люди Рорана були живі й здорові. Щоправда, у декого трохи обгорів одяг, але серйозно ніхто не постраждав.

— Чого дивитесь як баран на нові ворота! — крикнув Міцний Молот. — Порішіть цих бідолах, доки вони не накоїли якої біди!

Він іще раз подумки лайнувся й попрямував до воріт, із яких незадовго перед цим з’явились солдати Імперії. Ворота були доволі широкі, принаймні в них міг спокійно заїхати один з варденських возів, але нічого гідного уваги ватажок тут не знайшов. Тоді він пішов до Карна.

Маг сидів на основі крана й спокійно їв темні кульки, які діставав зі шкіряної торбинки. Роран знав, що то був якийсь спеціальний харч зі свинячого сала, меду, ягід, подрібненої телячої печінки та серця ягняти. Якось Карн давав йому покуштувати одну з таких кульок, але Роран не витримав її огидного смаку — його знудило. Та попри свій смак, дві-три такі кульки дозволяли протриматись на ногах цілісінький день, навіть якщо ти тяжко працював. А маг виглядав дуже виснаженим.

— Ти зможеш битися далі? — спитав Роран, зупинившись поруч із ним.

— Так, але мені треба перепочити ще бодай пару хвилин, — сказав маг і кинув у рот іще кілька кульок. — Спочатку стріли в тунелі, потім мішки борошна, шматки сланцю… Надто багато магії як на одну годину.

Міцний Молот із розумінням кивнув і хотів уже піти далі, але Карн схопив його за руку.

— До речі,— він весело зиркнув на Рорана, — я цього не робив… Ну, я не підпалював тобі бороду. Мабуть, вона зайнялася від факелів.

Роран якось невиразно гмукнув і пішов до своїх воїнів.

— Шикуйсь! — гукнув він, ударивши молотом