Читати книгу - "Нетопир"

Харрі жодного разу не чув, щоб він так багато говорив.

Як Харрі й сподівався, у поліції панувало сум’яття.

— Про це пише «Рейтер», — говорив Юн. — Приїде фотограф від «Асошіейтед прес», а з мерії телефонували, що сюди пришле знімальну групу «Ен-бі-сі».

Водкінс похитав головою:

— Шість тисяч чоловік гинуть від повені в Індії — про них повідомляють дрібним шрифтом. А тут розчленують одного клоуна-педераста — і всі тільки про це й говорять.

Харрі покликав усіх у кімнату для нарад.

— Ендрю Кенсинґтон мертвий, — сказав він.

Водкінс і Юн недовірливо подивилися на нього. Коротко і без прикрас Харрі розповів, як вони знайшли труп Ендрю у помешканні Отто Рехтнаґеля.

— Ми постаралися не допустити витоку інформації, — говорив він упевненим голосом, дивлячись їм в очі. — Можливо, поки що доведеться тримати це під замком.

Йому спало на думку, що розповідати про це як про кримінальну справу в нього виходить легше. Тут було щось конкретне: труп, причина смерті, перебіг подій, який треба відтворити. На якусь мить це заступило саму Смерть — те чуже, до чого він не знав, як поставитися.

— Гаразд. — Водкінс був збитий з пантелику. — Спокійно. Не будемо парка парити. — Він обтер піт з верхньої губи. — Слід сказати Маккормаку. Чорт забирай! Що ти наробив, Кенсинґтоне? Тепер сюди вже точно злетяться журналісти. — І він зник за дверима.

Решта троє залишилися в кімнаті, слухаючи завивання вентилятора.

— Час від часу він працював у команді, — сказав Леб’є. — Взагалі-то він був не зовсім одним з нас, але все ж таки…

— Добрий. — Юн устромив очі в долівку. — Дуже добрий. Він допоміг мені, коли я тільки прийшов на роботу. Він був… дуже добрий.

Маккормаку принесли респіратор. Він почувався зле, ходив по кімнаті важче ніж звичайно. Його кущуваті брови суцільною лінією нависли над переніссям.

Після наради Харрі сів за стіл Ендрю і переглянув його записи. Корисного мало: зо дві адреси, телефонні номери, як виявилося — автомайстерень, і нерозбірливі карлючки. У шухлядах майже нічого — хіба що канцелярське приладдя.

Харрі почав вивчати знайдені в кишенях Ендрю низки ключів. На одній був шкіряний брелок з ініціалами Ендрю. Харрі вирішив, що це, напевно, його власні ключі.

Потім він потелефонував додому Бірґіті. Та була приголомшена новиною, дещо запитала — і все.

— Не розумію, — сказав Харрі, — чому після смерті людини, яку я знаю без року тиждень, я плачу як дитя. А коли померла мама, ледве вичавив сльозу. Моя мама, найкраща жінка на світі! А цей хлопець, я так і не зрозумів, чи так добре ми були знайомі. Де тут логіка?

— Логіка, — повторила Бірґіта. — Річ не в логіці. Усе в житті не таке логічне, як нам би хотілося.

— Просто вирішив тобі розповісти. Нікому не кажи. Мені зайти, коли ти звільнишся?

Вона відповіла невизначено. Вночі вона чекала дзвінка з Швеції. Від батьків.

— У мене день народження, — сказала вона.

— Вітаю.

Харрі поклав слухавку. Всередині старий ворог знову підводив голову.

За півгодини Леб’є з Харрі доїхали до будинку Ендрю Кенсинґтона на Сідней-роуд у Четвіку. Мила вуличка в милому передмісті.

— Ми адресу не переплутали? — запитав Харрі, звіряючи номер будинку.

Це була велика кам’яна вілла з подвійним гаражем, підстриженим газоном і фонтаном. До розкішних дверей з червоного дерева вела ріниста доріжка. На дзвінок вийшов хлопчик, з серйозним виглядом кивнув, коли його запитали про Ендрю, потім затиснув рот рукою, показуючи гостям, що він німий.

Далі відвів їх за будинок, де починався величезний сад, і вказав на низеньку цегляну будівлю, схожу на будиночок садівника в класичному англійському маєтку.

— Ми хотіли зайти, — Харрі помітив, що говорить дуже голосно, так, ніби в хлопчика проблеми ще й зі слухом. — Ми працюємо… працювали разом з Ендрю. Ендрю помер.

Він дістав низку ключів зі шкіряним брелоком. Хлопчик поглянув на них і раптом з розгубленим виглядом почав хапати ротом повітря.

— Він помер раптово, цієї ночі, — вів далі Харрі.

Хлопчик стояв перед ними, безвільно опустивши руки.

В його очах блищали сльози. Харрі зрозумів, що він, мабуть, добре знав Ендрю, адже той мешкав тут майже двадцять років. А хлопчик, напевно, ріс у великому будинку. Харрі мимохіть уявив, як маленький хлопчик і чорний дядько граються в саду, ганяють м’яча, як цей хлопчик отримував свою порцію дружби і на додачу — трохи грошей на морозиво й пиво. Може, поліцейський з маленького будиночка ділився з ним своїми мізерними заробітками та щедрими казками. А коли хлопчик підріс — то й порадами, як поводитися з дівчатками чи битися.

— Взагалі-то ми не просто працювали разом. Ми були друзями. Ми теж, — додав Харрі. — Можна ми туди зайдемо?

Хлопчик моргнув, стиснув губи й кивнув.

Харрі подумки вилаявся. «Зберися, Холе, — подумав він. — Бо скоро сльозуватимеш від усіх цих історій, мов ті американці».

Маленький холостяцький будиночок відразу вразив Харрі своєю чистотою та охайністю. На столику перед портативним телевізором у спартанській вітальні не було розкиданих скрізь газет, на кухні не лежали купи немитого посуду. У коридорі, як на параді, вишикувалися чоботи й черевики з акуратно заправленими шнурками. Ця підтягнутість про щось нагадала Харрі. Бездоганно біла постеля у спальні була застелена струнко й рівно. Здавалося, щоб лягти в ліжко, доведеться протиснутися в щілину між ковдрою й простирадлом. Харрі вже не раз прокляв так само безглуздо застелене ліжко в своєму номері.

У ванній перед дзеркалом у зразковому порядку лежали: бритва, крем після гоління, мило, зубна щітка, паста й шампунь. І все. У вбиральні теж нічого екстравагантного, переконався Харрі. І раптом зрозумів, що йому все це нагадує — його власну квартиру після того, як він кинув пити.

Нове життя почалося для Харрі разом із цим суворим порядком: кожній речі — своє місце, полиця або шухляда, куди вона повертається відразу ж після використання. Жодної ручки не на своєму місці, жодної перегорілої пробки на розподільному щитку. Все це мало не тільки практичне, а й символічне значення: хай це й по-дурному, та рівень безладу перетворився на індикатор рівня всього його життя.

Харрі попросив Леб’є оглянути шафу й комод у спальні і, тільки коли той пішов, відчинив туалетну шафку поряд із дзеркалом. На двох верхніх полицях акуратними штабелями, як боєголовки на військовому складі, лежало зо два десятки одноразових шприців у вакуумних упаковках.

Звичайно, в Ендрю Кенсинґтона міг бути діабет і колоти він міг інсулін, але Харрі знав правду. Якщо перерити половину будинку, можна знайти наркоманську