Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Що впало, те пропало 📚 - Українською

Читати книгу - "Що впало, те пропало"

631
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Що впало, те пропало" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 111
Перейти на сторінку:
що в недалекому майбутньому вона працюватиме з новим партнером, адже Піт і сам незабаром піде у відставку.

— Передам. Хлопцям з охорони аеропорту потрібен його опис?

— Такого не пропустиш. Шість із половиною футів зросту, світло-коричневий костюм, зараз, імовірно, не дуже впевнено тримається на ногах.

— Ти його вдарив?

— Заспокоїв.

Піт сміється. Чути це приємно. Ходжес обрубує дзвінок і їде до міста, уже зовсім близький до того, щоб стати на двадцять тисяч доларів багатшим завдяки грубуватому старому техасцеві на ім’я Дуайт Кремм. Він подзвонить Кремму й повідомить гарні новини одразу після того як дізнається, чого хоче Барбара.

8

Дрю Халлідей (зараз він воліє, щоб друзі, яких у нього небагато, називали його саме Дрю) їсть яйця Бенедикт за своїм звичайним кутовим столиком у «Жаме тужур». Він споживає їх повільно, стримуючи себе, хоча міг би все жадібно проковтнути чотирма великими шматками, потім бере тарілку й злизує смачний жовтий соус, як собака облизує миску. Близьких родичів у нього немає, романтичне життя вже років п’ятнадцять як у минулому, і, треба визнати, усі його нечисленні друзі — не більше ніж знайомі. Єдине, що викликає в нього цікавість наразі, це книги та їжа.

Хоча ні.

Нещодавно з’явилася третя річ.

У його житті знову виникли рукописи Джона Ротстайна.

До нього ковзною ходою наближається офіціант, молодий чоловік у білій сорочці і вузьких чорних брюках. Чисте досить довге темно-русяве волосся зав’язане у хвіст на потилиці, відкриваючи елегантні вилиці. Дрю вже тридцять років у складі маленької театральної трупи (кумедно, як летить час… хоча не дуже), і йому здається, що з Вільяма вийшов би ідеальний Ромео, якщо, звичайно, він здатний грати. А гарні офіціанти завжди трохи актори.

— Бажаєте ще щось, містере Халлідей?

«Так, — думає він. — Ще дві порції цього, потім два crème brûlèes[58] і листковий полуничний торт!»

— Ще горнятко кави, будь ласка.

Вільям посміхається, показуючи зуби, які не знають нічого, крім кращого стоматологічного догляду.

— Повернуся за два помахи хвоста ягняти.

Дрю із жалем відсуває тарілку з останнім мазком жовтка й голландського соусу та дістає органайзер. Природно, у молескіновій обкладинці, кишенькового розміру. Перегортає чотири місяці записів — адреси, нотатки, ціни на книги, замовлені в різних клієнтів. У кінці, на чистій сторінці, записано два імені. Перше — Джеймс Гокінс. Цікаво, це збіг, чи хлопець навмисно вибрав його? У наші дні хлопчики все ще читають «Острів скарбів»? Дрю схильний думати, що цей читає; зрештою, він каже, що вивчає літературу, а Джим Гокінс — це герой-оповідач з «Острова скарбів».

Під Джеймсом Гокінс стоїть ім’я Пітер Сауберс.

9

Сауберс — він же Гокінс — уперше зайшов до магазину два тижні тому, ховаючись за смішними юнацькими вусиками, які ще навіть не встигли як слід вирости. На носі в нього примостилися окуляри в чорній черепаховій оправі, такі Дрю (тоді ще Енді) любив носити в часи, коли президентом був Джиммі Картер. Підлітки зазвичай не заходили до магазину, і Дрю був цьому навіть радий; його час від часу ще тягнуло до молодих чоловіків — офіціант Вільям був одним із таких, — але підлітки недбало поводяться із цінними книгами: занадто різко гортають сторінки, ставлять на полиці догори ногами, навіть упускають. Крім того, вони мають сумну схильність до крадіжок.

Цей же мав такий вигляд, наче готовий був розвернутися й чкурнути до дверей від будь-якого гучного звуку. На ньому був піджак міського коледжу, абсолютно недоречний у таку спеку. Дрю свого часу багато читав про Шерлока Голмса, тому, склавши піджак, вуса й окуляри, дійшов висновку, що перед ним хлопчисько, який хоче здаватися старшим, ніби намагається потрапити до одного з танц-клубів у центрі міста, а не до книжкового магазину, що спеціалізується на рідкісних виданнях.

«Ти хочеш, щоб я дав тобі не менше двадцяти одного, — подумав Дрю, — але провалитися мені на цьому місці, якщо тобі вже є сімнадцять. І ти прийшов сюди не просто так, знайти щось почитати, так? У тебе є конкретна мета».

Під пахвою молодик тримав велику книгу й манільський конверт[59]. Спочатку Дрю подумав, що хлопчина приніс якусь запліснявілу стару книгу, яку знайшов на горищі, щоб дізнатися, скільки вона коштує, але, коли містер Вусики невпевнено підійшов ближче, Дрю побачив й одразу впізнав фіолетовий стикер на корінці книги.

Першим, що Дрю було хотів сказати: «Чого тобі, синку», — але він стримався. Нехай хлопець і далі прикидається студентом. Яка різниця?

— Добридень, я можу вам допомогти?

Секунду юний містер Вусики мовчав. Темно-коричнева поросль на його губі підкреслювала блідість щік. Дрю зрозумів, що він вирішує, залишитися або пробурмотіти: «Гадаю, що ні», — і дременути звідси нафіг. Одного слова, імовірно, вистачило б, щоб його спровадити, проте Дрю страждав на одну, звичайну для антикварів, недугу — цікавість. Тому він обдарував хлопчину своєю найприємнішою хоч-до-рани-прикладай посмішкою, склав на грудях руки й завмер в очікуванні.

— Ну… — нарешті промовив хлопчик. — Можливо.

Дрю підвів брови очікуючи.

— Ви ж не тільки продаєте всілякі рідкості, але й купуєте, так? Так на вашому сайті сказано.

— Усе правильно. Тобто, якщо відчуваю, що потім зможу їх вигідно продати. Така природа цього бізнесу.

Хлопець зібрався з духом — Дрю навіть побачив, як змінився вираз його обличчя, — і підійшов впритул до стійки, на якій у колі світла від старомодної настільної лампи зі складною ніжкою хаотично лежали стоси книжок. Дрю простягнув руку.

— Ендрю Халлідей.

Хлопець похапки потримався за його кисть і висмикнув руку, наче боявся, що його схоплять.

— Джеймс Гокінс.

— Радий знайомству.

— Ага. Я… У мене є дещо, що, можливо, вас зацікавить. Який-небудь колекціонер може заплатити за це великі гроші. Якщо колекціонер правильний.

— Але це не книга, яку ви принесли, так? — Дрю тепер було видно назву: «Посилки з Олімпу». На корінці підзаголовок написаний не був, але Дрю володів такою книгою багато років, тому добре її знав: «Листи від 20 великих американських письменників, написані власноруч».

— Ні, звичайно, це не вона. — Джеймс Гокінс нервово реготнув. — Це лише для порівняння.

— Добре. Я слухаю вас.

Якусь мить «Джеймс Гокінс», здається, не міг вирішити, із чого почати. Потім, поправивши під пахвою манільський конверт і міцніше притиснувши його ліктем, почав швидко перегортати блискучі сторінки «Посилок з Олімпу», пропустивши записку Фолкнера, у якій той лаяв якусь продовольчу компанію в Оксфорді, Міссісіпі, за неправильно виконане замовлення, захоплююче послання Юдори Велті Ернесту Гемінґвею, цидулки незрозуміло про що від Шервуда Андерсона й список покупок у бакалійному магазині, написаний

1 ... 46 47 48 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що впало, те пропало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Що впало, те пропало"