Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Втрачений символ 📚 - Українською

Читати книгу - "Втрачений символ"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Втрачений символ" автора Ден Браун. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 152
Перейти на сторінку:
табличці збігалися з написом на руці Пітера в залі нагорі.

SBBXIII

«Благаю, нехай двері виявляться замкненими», — подумав Ленґдон.

— Відчиняйте двері, — сказала Сато без тіні вагання в голосі.

Шеф поліції спочатку збентежився, але потім простягнув руку, вхопився за важку залізну ручку і натиснув на неї. Та ручка не піддалася. Тоді Андерсон підсвітив ліхтарем важку, старомодну плитку замка і шпарину для ключа.

— Спробуйте відімкнути основним ключем, — наказала Сато.

Андерсон витяг основний ключ од вхідних дверей нагорі, але той навіть не проліз у замкову шпарину.

— Може, я помиляюся, — саркастично зауважила Сато, — але мені здається, що в екстреній ситуації служба безпеки мусить мати доступ до кожного закутка будівлі.

Андерсон зітхнув і поглянув на Сато.

— Пані, мої підлеглі шукають дублікат ключа, але...

— Стріляйте в замок, — перервала його японка, кивнувши на замкову планку під ручкою.

Серце Ленґдона тьохнуло.

Андерсон прокашлявся і збентежено мовив:

— Пані, я чекаю повідомлення про ключ-дублікат. Я не певен, що мені подобається думка про те, що, стріляючи в замок, ми зможемо...

— Мабуть, вам більше сподобається потрапити до в’язниці за перешкоджання розслідуванню, яке здійснює ЦРУ!

Андерсон аж отетерів від почутого. Після довгої паузи він подав ліхтарик японці і розстебнув кобуру.

— Стривайте! — вигукнув Ленґдон, більше не в змозі зберігати «нейтралітет». — Лишень подумайте. Пітер пожертвував своєю правою рукою, але не видав таємниці, яка, можливо, криється за цими дверима. Ви впевнені, що нам це потрібно? Відімкнути ці двері — це те саме, що виконати вимоги терориста.

— Ви хочете врятувати Пітера Соломона? — спитала Сато.

— Звісно, але ж...

— Тоді я пропоную вам робити те, що вимагає його викрадач.

— Відімкнути древній портал? Ви гадаєте, що за цими дверима — портал?

Сато спрямувала промінь ліхтаря просто в обличчя Ленґдонові.

— Професоре, я жодної бісової гадки не маю, що криється за дверима. Чи там комора, чи потаємний вхід до древньої піраміди, але я маю намір проникнути туди. Я зрозуміло висловлююся?

Ленґдон примружився від світла і кивнув.

Сато перевела промінь на старовинну замкову планку.

— Шефе! Починайте!

Андерсонові цей план аж ніяк не подобався. Він якось дуже-дуже повільно витягнув пістолет і розгублено на нього поглянув.

— Та що тут відбувається, — вигукнула Сато. Вона різко викинула свою тоненьку руку, вихопила з рук Андерсона пістолет і в його спорожнілу долоню встромила ліхтарик. — Підсвітіть мені, чорт вас забирай! — Вона поводилася з пістолетом з упевненістю людини, яка все життя мала справу зі зброєю: миттю зняла його з запобіжника, підняла і націлила на замок.

— Стривайте! — заволав Ленґдон, але було пізно.

Пістолет тричі оглушливо гримнув.

Ленґдонові здалося, що його барабанні перетинки полопалися. «Вона що — здуріла? Від пострілів у такому тісному закритому просторі можна оглухнути!»

Андерсона теж такий виверт приголомшив, його руки злегка тремтіли, коли він спрямував промінь ліхтарика на зрешечені кулями двері.

Механізм замка був розбитий, а дерево довкола нього — розтрощене вщент, і двері трохи прочинилися.

Сато випростала вперед руку з пістолетом і штовхнула двері дулом. Вони розчахнулися, відкривши чорну темряву.

Ленґдон напружив зір, але нічого не побачив. «Що ж це за запах такий?» З непроглядної темряви війнуло якимось смородом.

Андерсон став на порозі і посвітив на підлогу, поволі рухаючи променем порожньою ґрунтовою долівкою. Кімната нагадувала решту — така ж довга і вузька. Стіни — з грубого каменю, що робило її схожою на древню в’язничну камеру. Але ж сморід...

— Тут нічого немає, — мовив Андерсон, рухаючи променем світла до кінця приміщення долівкою. Потім підняв його і освітив протилежну стіну кімнати.

— Боже милосердний! — вигукнув Андерсон.

Усі враз узріли те, що побачив шеф поліції, і прожогом відскочили назад.

Ленґдон, не вірячи своїм очам, прикипів поглядом до найдальшого закутка камери.

На його превеликий переляк, звідти щось також витріщалося на нього.

РОЗДІЛ 36

— Заради всього святого — що це? — Стоячи на порозі кімнати SBB13, Андерсон безпорадно покрутив у руках ліхтарик і ступив крок назад.

Ленґдон теж відсахнувся. Відсахнулася й Сато, і вперше за сьогоднішню ніч на її обличчі з’явився спантеличений вигляд.

Сато спрямувала пістолет на протилежну стіну і кивнула Андерсонові, щоб той знову посвітив. Андерсон підняв ліхтар. Біля стіни світло розсіювалося, але таки вихоплювало контури крейдяного мертвотного обличчя, що витріщалося на них порожніми, неживими очницями.

Людський череп.

Череп лежав на поверхні хиткого дерев’яного стола, приставленого до задньої стіни камери. Біля черепа лежали дві кістки людської ноги і набір предметів, ретельно розкладених на столі, наче в усипальниці: старовинний пісковий годинник, кришталевий флакон, свічка, дві тарілочки з якимось білим порошком і аркуш паперу. До стіни було приставлено жахаючу косу з кривим лезом — легендарне знаряддя Похмурої Жниці.

Сато ступила в кімнату.

— Отакої... схоже, Пітер Соломон приховує більше таємниць, аніж мені здавалося.

Андерсон кивнув, поволі підсовуючись ближче.

— От і розказуйте тепер мені про скелети в шафі. — Він підняв ліхтар і оглянув решту порожньої кімнати. — А що це за сморід? — спитав він, поморщивши носа. — Звідки він взявся?

— Це сірка, — спокійно озвався позаду нього Ленґдон. — На столі має бути дві тарілочки. У тарілочці праворуч — сіль, а в другій — сірка.

Сато крутнулася і підозріло глянула на нього.

— Звідки, в біса, ви все це знаєте?!

— А звідти, пані, що точнісінько таких кімнат чимало розкидано по всьому світу.

А поверхом вище Нуньєс, охоронець Капітолію, супроводжував Архітектора Капітолію, Ворена Беламі, довгим коридором, що тягнувся по всій довжині підвалу зі східного боку. Нуньєс міг присягнутися — щойно він чув три приглушені постріли внизу, у підземеллі.

«Їй-богу, чув».

— Двері до підземелля відчинені, — завважив Беламі, здалеку побачивши через коридор прочинені двері.

«І дійсно — дивний якийсь вечір сьогодні, — подумав Нуньєс. — Усі чомусь пруться в підвал».

— Я зараз дізнаюся, що там відбувається, — сказав він і потягнувся до рації.

— Повертайтеся до виконання своїх обов’язків, — наказав Беламі. — Звідси я прекрасно доберуся сам.

Нуньєс неспокійно завовтузився.

— А ви впевнені?

Ворен Беламі зупинився і спокійно поклав руку на плече Нуньєса.

— Синку, я працюю тут уже двадцять п’ять років. Я впевнений, що знайду дорогу.

РОЗДІЛ 37

За все життя Малаху інколи доводилося бувати в химерних та лячних місцях,

1 ... 46 47 48 ... 152
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втрачений символ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Втрачений символ"