Читати книгу - "Андріївський узвіз"

Об одинадцятій студент з товаришем, закоцублі та підголоджені, вийшли зі станції метро на центральну магістраль міста. Мокрий сніг швидко перетворював асфальт на мочарі. Перехожі смикали себе за лівий рукав, зиркали на годинник і припускали так, наче за ними женуться. Лише дві яскраво вбрані жінки ховалися від снігопаду під козирком тютюнового кіоску. Студент спитав у них, чи не хотіли б вони у свій новорічний затишок впустити їхню з товаришем культурну програму. Одна з жінок видивилася на нього і сплюнула. Інша сказала: ти диви яке, ще й з претензіями!

Й тут товаришеві прийшла ідея.

Як, вдарив він себе по лобі, я раніше не згадав про це?!

Минулий Новий рік він зустрічав у гуртожитку. Там було дуже весело. Гуляли і в коридорах, і в читалках, і навіть в ленінській кімнаті. Повідчиняли всі вікна і двері, через які зразу ж полізла місцева шпана. Там були наші студенти, вся університетська Африка, острів свободи Куба, курсанти з танкового училища й окремі представники соцтабору з політехнічного інституту. У вестибюлі гуртожитку стояли такі потужні колонки, що в цоколі будинку тріснула стіна. Тоді ж під цю навіжену музику завагітніло кілька студенток, у тому числі одна кругла відмінниця. У травні деканша викликала її.

Хто це зробив? закричала вона.

Кругла відмінниця сказала, що не знає.

Тоді, наказала їй деканша, роби аборт!

Відмінниця заридала.

Що, спитала деканша, соромно?

Запізно!

Тоді, сказала деканша, їдь додому і народжуй там. Щоби нікого тут не розбещувати.

Та поїхала і народила негреня. Деканша про це дізналася і заявила: здай його в притулок.

Кругла відмінниця сказала: ні!

Ах так, сказала їй деканша, тоді ти не будеш ні відмінницею, ні студенткою.

Що тій було робити, на підходах до гуртожитку спитав товариш у студента, га?

Студент сказав, що не знає.

От тому, порадив товариш. думай на кого падаєш. Тут всі дівчата діляться на три типи. Ті, що варять супчики. Ті, що купують кефір. I ті, що сидять на каві та цигарках. Отаких визирай. Ці завжди дадуть.

Але цього року деканша підготувалася до свята. У вестибюлі разом з комендантшою нудився сержант міліції. Партком, профком, студком і комсомольські бюро всіх п’яти курсів мало не в повному складі вешталися коридорами і зазирали в кімнати. Замість карнавалу з гоцалками тепер на кожному поверсі стояв пенсійного віку телевізор і створював святковий настрій. У залі на першому поверсі тягнувся концерт художньої самодіяльності. Піднесення тонусу здійснювалося за допомогою алкоголю десь за кадром, по туалетах в кінці коридорів, куди раз-по-раз усамітнювалися як студенти, так і наглядачі. Концерт складався переважно зі співів під гітару. Спочатку виступили ті, кого затвердила створена деканшою комісія, а ближче до бою курантів на сцену повалили всі охочі.

Студент із товаришем потинялися поверхами, знайшли одногрупників, провели з ними старий рік і увійшли в новий. За цей час шампанське наздогнало горілку, встромило студентові в руки гітару й витягло на сцену, хоча концерт вже давно закінчився. Не дивлячись в зал, він ударив по струнах. Замість пісні про мільйони жертв струни видали котячий виск. Він пройшовся улюбленими акордами і не впізнав їх. І тільки коли якийсь першокурсник кинувся на сцену виривати у нього з рук свою гітару, студент зрозумів, що це семиструнка.

В залі нікого не було, тільки в першому ряді сиділа дівчина. З лівого боку у неї курилася цигарка, з правого — кава. Студент сів по той бік, де був кухоль.

От, сказав він дівчині, значить, так…

Дівчина, не обертаючись, хитнула головою.

Тільки осоромився…

Дівчина затягнулася.

Не варто було, сказав він, усе це…

Що?

Розкривати душу.

Дівчина сьорбнула з кухля.

Я більше, сказав він їй, ніколи!

Що саме?

Розкриватися. Ніколи більше не буду.

А от я, сказала дівчина, буду.

Вона відставила каву і задерла светр. Звідти, погойдуючись, на студента зорили пружні дівочі груди. Від несподіванки йому здалося, що це — дві лукаві мордочки, юні, піднесені близнючки. Поки студент сидів із роззявленим ротом, близнючки сховалися під светр.

Ледве оговтавшись, він запитав у дівчини, де вона живе, чи, бува, не в цьому гуртожитку.

Вона відповідала, що ні.

Студент визвався провести її додому.

Тут є кому, сказала вона і підвелася.

Коли він на ранок дістався додому, мати ще спала, а