Читати книгу - "Виклик"

— Коли я прокинувся сьогодні вранці, я так і думав.

— Що ж, сімейка твоя виявилася досить твердим горішком.

— Поясни мені, будь ласка, чому вони й досі живі? Ти ж казав, що під час вибуху на яхті всі загинуть? Виходить, ти помилявся?

— Може. А може, й ні, — відповів Деву.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Те, що їх могло не бути на яхті під час вибуху. Гадаю, це найкраще з пояснень.

Пітер закотив під лоба очі.

— І ти гадаєш, що я повірю у цю фігню?

— Правду кажучи, мені байдуже, повіриш ти чи ні. Ти що, не розумієш? Головне не те, що сталося. А те, що станеться.

— Я знаю лишень одне: Берегова охорона відрядила цілий флот на нові пошуки, — сказав Пітер. — Можеш уважати мене божевільним, але мені здається, що цього разу їм більше поталанить. Що скажеш?

— Виглядає так, що саме це і станеться, — сказав Деву, беручи револьвер Пітера. — Але позір часто виявляється оманливим.

Різким помахом кисті Деву розкрив барабан револьвера і, швидко труснувши його, висипав у долоню всі шість куль. Потім показав їх Пітеру, після чого увіткнув одну кулю в гніздо барабана і різко його крутнув. Перегодом іще одним натренованим помахом кисті він клацнув барабан на місце.

Не встиг Пітер отямитись, як Деву вже націлював револьвер прямісінько йому у груди.

А оце як тобі виглядає?

Серце Пітера на мить завмерло, коли він помітив, як на обличчі Деву розпливлася відверто божевільна посмішка. Невже це і справді відбувається? Цього не може бути!

Але це дійсно відбувалося. Деву відвів ударник затвора великим пальцем, а вказівний поклав на спусковий гачок. У цей момент безтямна посмішка повністю зникла з його обличчя.

її змінив холодний, позбавлений виразу пильний погляд, що, здавалося, проникав Пітерові просто в душу.

Клац!

Глухий звук порожнього патронника заповнив кімнату, а Пітер стояв ошелешений і переляканий, відчуваючи водночас величезну полегкість.

— Сучий сину, ти ж міг мене убити!

Деву захихотів. Потім приставив пістоль до своєї голови і швидко натиснув на гачок п'ять разів поспіль.

— Ти що, зовсім схибнувся?

Певна річ, що коли Деву знову відкрив барабан, то в ньому не виявилося жодної кулі. То він лишень удав, що заряджає револьвер. Спокійно розтиснувши руку, він показав Пітерові всі шість куль, що й досі лежали в його долоні.

— Пропоную таку оборудку, — сказав Деву. — Виходячи з координат, що їх видав аварійний маяк, і місця, де спіймали отого тунця, Берегова охорона почне пошук з Багамських островів, розташованих набагато північніше від того місця, де фактично може перебувати твоя родина. Звісно, чимдалі на південь, тим більше траплятиметься незаселених островів. Тому в твоєму розпорядженні буде день, максимум два.

— Для чого?

— Для того, щоб спочатку знайти свою родину. Якщо вони і справді ще живі, — відповів Деву. — Ти ж пілот, наскільки я пам'ятаю?

Пітер кивнув, і в його голові почав вимальовуватися план, замислений Деву. Думки великих людей збігаються. Слабих на голову — теж.

Для преси й широкої публіки все це виглядатиме так, наче люблячий татусь від розпачу вирішив узяти справу в свої руки. Зараз час — найголовніше. І тому він зволів не покладатися на саму лише Берегову охорону. Татусь сам вирішив стати пошуково-рятувальною групою у складі одного чоловіка.

— Залишилося ще одне, про що я хотів би дізнатися, — сказав Деву, знову піднявши у руці револьвер Пітера.

— Що саме?

— Ти будеш готовий скористатися цією штукою?

Частина V

Хто знайшов, тому й дістанеться

Розділ 81

Перший промінь сонця торкається мого обличчя і будить мене. Так траплялося кожного ранку відтоді, як ми опинилися на цьому острові під назвою Забуте Богом Місце, яке розташоване бозна-де. Але цього разу я маю інше відчуття, яке можна вмістити в одне-єдине слово: алілуя!!!

В голові моїй не паморочиться, мене не нудить, і я навіть не пітнію, як гладунка у сауні. Лихоманка зазнала поразки. Інфекція зникла геть. Або, принаймні, зникає. І я повторюю: алілуя!!!

Я сідаю і вдихаю на повні груди. Звісно, я не почуваюся на сто відсотків здоровою, куди там! Але зрозуміло одне: я на шляху до одужання, а не на порозі смерті.

Чорт, якби не моя зламана нога, я б підскочила і станцювала б джигу.

Натомість я починаю рюмсати. Я не можу стриматися — настільки велике полегшення я відчула. Чому? З трьох причин. І всі троє лежать, примостившись біля мене.

Вони й досі міцно сплять, але мені байдуже.

— Дани, прокидайтеся!!! — гукаю я. — Вставайте, ви, ліногузи!

Вони ворушаться, поволі підіймають голови, озираються — що ж сталося?

Коли ж дітлахи помічають мою посмішку, вони враз підскакують. І мовчки витріщаються на мене, явно втративши дар мови. Але я не втратила.

— Марку, здається, тобі доведеться трохи почекати з покупкою «мазераті», — жартую я. — Моя лихоманка скінчилася.

Дивно, але з його боку не чутно якоїсь швидкої гумористичної ремарки, на які він зазвичай такий мастак. Натомість Марк робить те, чого ніколи не робив відтоді, як загинув його батько. Він починає плакати.

Сльози — річ заразлива, і невдовзі до нього приєднуються Керрі та Ерні. У родини Данів трапився цілком офіційний емоційний зрив, але, здається, ця обставина лише додає нам радощів. І немає на світі людей щасливіших за нас.

Аж раптом гучне низьке бурчання різко повертає нас до дійсності. Що це — грім? Та ні.

— Це у тебе в животі, мамо? — питає Ерні.

За інших обставин ми б усі розсміялися. Але не тут і не зараз. Мій шлунок дійсно бурчить, і це — пряме нагадування про те, що ми й досі стирчимо на цьому острові, а їжі у нас лишилося катастрофічно мало. Завдяки кільком дощам ми змогли назбирати трохи питної води, але з харчів у нас зосталася буквально жменька горіхів.

— Стоп! — раптом шепоче Марк. — Усі завмерли на місці!

Його очі уставилися в одну точку за моєю спиною.

— Що там таке? — пошепки питаю я.

— Дещо набагато більше за жменьку горіхів.

Ми повільно обертаємося, щоб поглянути. Поодаль на піску сидить біло-коричневий кролик і гризе пальмовий листок. Такий пухнастий та милий кролик.

Це ж наш обід! Але нам не хочеться чекати до обіду. Кролик запросто може стати і нашим сніданком, тільки як же його спіймати? Я знову шепочу:

— А як нам…

Утім, я не встигаю скінчити