Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Наступна станція - смерть 📚 - Українською

Читати книгу - "Наступна станція - смерть"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наступна станція - смерть" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 61
Перейти на сторінку:

За повсякденними клопотами і не помітив, як закінчилося літо. На самому початку осені мене викликав Генерал. До того рідна Управа жодного разу не цікавилася моєю долею навіть по телефону. У свою чергу я дотримав слова і не показувався на Богдана, не дзвонив і взагалі не мав поняття, як там справи з отою прокурорською п’явкою. Тому виклик до Шефа мене стривожив. І небезпідставно.

Генерал виглядав заклопотаним - і це був кепський знак - але не злим, що трохи заспокоїло. Не обриваючи, вислухав до кінця мій статутний рапорт щодо мого прибуття, згідно з його наказом - і лише потім подав голос:

- Сирота, минулого разу я тебе не розпитав, що ж такого ти наговорив на Різницькій, але прокурорша чомусь цього забути ніяк не може.

Я навіть не зморгнув:

- Поняття не маю, товаришу генерал, яка муха її вкусила. Ми спокійно, по-колежанському обговорили тонкощі розподілу повноважень між нашими відомствами у світлі останніх постанов пленуму союзного Верховного Суду.

Генерал підозріло примружив око:

- Обговорили, кажеш. По-колежанському? Хотів би повірити. Але не виходить. Так от, внутрішнє розслідування ми завершили на твою користь.

- Велике спасибі, товаришу генерал.

- Не мені, а експертам. Вони розкопали в заводській поліклініці за передостаннім місцем роботи «партизана» його медичну карточку. Виявляється, у цього типа якась рідкісна патологія судин. Навіть якщо його комар вкусить, нажене фінгал, як від джеба правою на боксерському рингу.

- І я теж дивувався. Ніхто його не бив, я тільки випадково ліктем зачепив. А прокурорша одразу: пиши пояснення про незаконні методи допиту!

- Не скачи, Сирота, танців не буде. Це сучило повернуло наше пояснення і написало нову скаргу, вже на мене особисто. Що я, мовляв, покриваю грубі порушення соцзаконності і так далі.

- Товаришу генерал, вона, вибачайте, хоч розуміє, на кого «туп» ногою робить? Ви ж не просто начальник столичної міліції, а ще й заступник міністра!

- Ну, понесло дурну бабу, як ту кобилу, котрій шлея під хвіст втрапила. Але це ще півбіди. Конторські у казочку про дерев’яний карабін не повірили.

- От бачите - я ж казав!

- Не перебивай. Не повірили, але тиснуть на нас. Мовляв, знайдіть, доки він ще якомусь ударнику п’ятирічки до рук не втрапив.

- То може я сам того карабіна з дерева виріжу і їм принесу, щоб заспокоїлися?

- Сирота, тобі не вирізати з дерева, а нарізати звідси треба! І якомога швидше. Туди, де міська прокуратура влади не має.

- То про що мова? Дайте мені відпустку, я зашиюсь десь у гори Саяни… чи аж на Камчатку.

- Кому що, а брудному лазня. Це ж падло тебе в розшук оголосить. Тобі воно треба - через увесь Союз в наручниках під конвоєм до Києва вертатися?

- Так, дістала вона нас, товаришу генерал, як той Мауглі з анекдоту.

- Ну, нічого. Повторне службове розслідування влаштувати доведеться. Тоді вона не зможе ордер на твоє затримання виписати. Але… ти знаєш, капітане, що на всяку хитру гайку є свій болт з лівою різьбою? Так от, у нас на твою міську прокуроршу, щоб ти знав, є Республіканська Прокуратура. І одна велика людина звідти має до нас прохання. Їй залежить. А це важливо, в першу чергу - для тебе. Так співпало. Я поважаю товариша з Республіканської Прокуратури, товариш прокурор поважає мене і ми обидва, як каже Райкін - поважані люди. А тобі, Сирота, знову пощастило. Поїдеш у термінове відрядження, як писав Зощенко, до глибокої провінції. Ось тобі телефон, дзвони, домовляйся про зустріч.

- А як же моя Татарка без зонального інспектора?

- А він уже є. Відсьогодні. Твій старшина. Точніше, вже лейтенант.

- Як лейтенант?

- Міністр підписав наказ: за блискуче розкриття серйозного кримінального злочину - пограбування гастроному - хлопцеві присвоїли офіцерське звання і підвищили до зонального інспектора. Вчись, Сирота! Може й тобі колись пощастить. У тій самій провінції.

Я подзвонив, домовився, зустрівся, вислухав, звісно, погодився, спакувався - і відбув. У глибоку, дуже глибоку провінцію. Все це протягом кількох годин.

Не скажу, що цього разу моє міліцейське щастя впало мені в руки, як той пайок із дефіцитними продуктами під професійне свято. Відробляти довелося, та ще й як! Про мою провінційну польку з вихилясами я тобі розповім іншим разом. Бо то довга історія, і я знову забуду, з чого почав. Тому повернемося до нашого ударника комуністичної праці з карабіном навперейми.

Доки я зникав з Києва, потім знову виринав, писав пояснення, відповідав на запитання незворушних офіцерів з відділу внутрішніх розслідувань - минула осінь. Настала холодрига, жіноцтво повитягало з нафталіну те, що тепліше, отже - найдорожче. І по Києву прокотилася хвиля крадіжок хутряного і шкіряного дефіциту. Причому, крали нахабно, серед білого дня: в їдальнях, перукарнях, гардеробах поліклінік, шкіл, вузів і театрів. Включно з філармонією. Заскакували також в установи, відслідковували кабінети, звідки народ традиційно вийшов «на хвилинку» попліткувати в коридорах за цигаркою і чашкою кави - і нахабно хапали все, що кепсько лежить чи висить.

Райвідділи не встигали реєструвати заяви та виїздити на місця злочинів. Тим більше, що часто-густо між самою крадіжкою і її фіксацією проходило від півгодини до повної робочої зміни. За цей час досвідчений злодій міг відскочити на достатню безпечну відстань навіть пішки. А що вже доїхати!

Велике начальство, як завжди, заворушилося, коли поцупили щось хутряне у когось із наближених до номенклатурного тіла. Тож

1 ... 46 47 48 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наступна станція - смерть», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наступна станція - смерть"