Читати книгу - "Останній із небесних піратів"

— Настала пора, — підніс догори пальця Парсимон, — щоб ви дали імена своїм небесним човнам, на яких узавтра вперше злетите в небо.

— Нарешті! — буркнув Стоб тихо, але так, що Рук його почув.

Маґда міцно стисла Рукові пальці.

— Ми на коні! — прошепотіла дівчина.

Рук кивнув головою і задивився у притемнене сутінкове небо; його очі були широко розплющені, а душа співала. Вечір і справді видався чудовий: тепле сонце, ледь чутний легіт, невеличкі хмаринки перекочуються небом, неначе клубки жовтожарої та шарлатової вовни, а вода. вода лисніє, мов щирий оксамит!

— Вийдіть наперед, Маґдо Берлікс! — повернувся до юнки Парсимон.

Маґда виступила з лави. Ось вона вийшла на поміст, потисла Великому Господареві руку і приступила до того місця, де її небесний човен був прив’язаний поруч з іншими човнами. Дівчина поклала руки на вирізьблену на носі човна подобу, яка, здавалося, легенько буцала її в долоні.

— Хай свідкують Земля і Небо, що твоє ім’я буде — «Нетля»! — промовила вона завчені заздалегідь слова. — Разом із тобою ми вирушимо в Темноліс і повернемося з трактатом під назвою: «Мінливість барв крилець лісової нетлі».

І, схиливши голову, повернулася на своє місце в лаві.

— Вийдіть наперед, Стобе Луммусе! — звелів Парсимон. Стоб вийшов на поміст і поклав долоні на ребристі, закручені роги своєї носової фігури.

— Хай свідкують Земля і Небо, що твоє ім’я буде — «Волоріг»! — проголосив він гучним, упевненим голосом. — Разом з тобою ми вирушимо в Темноліс і повернемося з трактатом під назвою: «Студії зростання кілець мідяного дерева».

Коли наперед вийшов Ксант, то озирнувся на Рука. Виглядав він якось не до речі стурбованим, мало не переляканим. Рук підбадьорливо усміхнувся другові, але вираз Ксантових очей так і лишився сумний, зацькований.

— Хай свідкують Земля і Небо, що твоє ім’я буде — «Щуроптах», — промовив Ксант, тремтливими руками обхопивши вирізьблену щурячу морду, що переходила у дзьоб. — Разом з тобою ми вирушимо в Темноліс… — Він похнюпився, і густий чуб, який виріс, не відаючи ножиць, відколи Ксант прибув до Озерного приплаву, впав йому на чоло, затуляючи очі. Далі він провадив уже тихішим голосом. — …І повернемося з трактатом під назвою. — Тут Ксант підвів голову, і Рук завважив якийсь відсторонений вираз у його очах. — …«Відомості про народження з кокону птаха помагай-біди».

Аж ось настала і Рукова черга. Серце його переповнювали гордощі та хвилювання, коли він зійшов на кін, а тоді повільно підступив до свого небесного човна.

— Хай свідкують Земля і Небо, що твоє ім’я буде — «Грозовий шершень»! — проголосив він. — Разом з тобою ми вирушимо в Темноліс і повернемося з трактатом під назвою: «Звіт самовидця Великого містичного віча блукай-бурмил».

Усі четверо підмайстрів піднесли правиці, лівими руками взявшись за свої талісмани з дуба-кривавника. А тоді з високо піднесеними головами, голосами, що лунко залящали понад тьмавими водами озера, проголосили в унісон:

— Виконаємо завдання — або згинемо, присягаємо!

Рука розбудило ранкове проміння, пробиваючись крізь решітку дверей його спальні. Він скинув із себе ковдру з тілдерової вовни і розчахнув двері.

— Маґдо! — гукнув він. — Маґдо, ти вже встала?

— Я внизу, соньку! — відповів Маґдин голос. Мружачись від сонця, Рук зиркнув униз на приплав. Там, виблискуючи зеленими літунськими костюмами, захисними окулярами та золотавими дерев’яними щитками, стояли Маґда, Ксант і Стоб.

— Чого ж ви мене не збудили? — розсердився Рук.

— Ми намагалися, — відповів Стоб. — Але ж ти спав мертвецьким сном, повір мені.

Рук почухав потилицю. Вночі його знову мучив той самий, давній, кошмар, тож на світанку він прокинувся геть виснажений. Мусив трохи відіспатися…

— Сходь-но до нас, — покликав Ксант. — Твій літунський костюм висить у тебе за дверима.

Так воно й було: за дверима його спальні висів на залізному гакові зелений шкіряний літунський костюм із кишенями та петлями, наразі порожніми, не наповненими належним спорядженням. Дерев’яні щитки для рук і ніг звисали поруч на своїх мотузяних зав’язках. Тремтячими руками парубійко схопив те все і, незграбно зашпортуючись пальцями, нап’яв м’якенький лискучий літунський костюм просто на свою піжаму. Перший політ! Зараз він вирушить у свій перший політ! Затримавшись іще на мить, аби нацупити новенькі захисні окуляри, Рук затупотів униз по східцях, до товаришів, що чекали на приплаві.

— А де наші небесні човни? — поспитав захекано.

— Ген там, — показала Маґда, киваючи на чотири небесні човни, ще й досі прив’язані до парапету світлякового помосту.

«Щуроптах», «Волоріг», «Нетля» та «Грозовий шершень» легенько підскакували на ранковому вітерці.

— Правда ж, гарні? — усміхнувся Рук.

— Ще кращими були б у небі, — відказав Стоб. — Де ж наш польотний інструктор? Я думав, застану його тут.

— Потерпи, — порадила Маґда. — Ми вже стільки чекали, що кілька зайвих хвилин — суща дрібничка.

Та коли ранковий туманець почав сотатися над озером і до них далеким громом докотився гуркіт возів, що їх волороги тягли до тартаків шляхами лісових тролів, підмайстрам почав уриватися терпець.

— Великий Господар сказав: «Як зійде сонце», ви ж чули? — порушив мовчанку Стоб. — То де ж наш польотний інструктор?

— Либонь, заспав, хоч би хто він був, — припустив Ксант.

— Десь-найпевніш зовсім про нас забув, — роздратовано кинув Стоб. — Ну, знаєте, ждати я не збираюсь. А що ви, троє, скажете?

Трійця лишень плечима здвигнула.

— Один тільки разок: довкола озера й назад, — провадив Стоб. — Світ не перевернеться. Хто «за»?

— Я! — водно гукнули Рук із Ксантом. Маґда кивнула головою.

— Гаразд, — спокійно мовила вона.

Рук прожогом кинувся до «Грозового шершня». Коли вже летіти, то чого ж воловодитися! Він хутенько відв’язав свого небесного човна, скочив у сідло і, встромивши ноги у стремена, схопив обидві дерев’яні ручки керування снастями.

Вправно орудуючи