Читати книгу - "Червоне доміно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ах так? Гм. Дозвольте вам спочатку відрекомендувати моїх співробітників. Це капітан Гайєр, а це ось лейтенант Швенк.
Вона простягла мені руку, вузьку, по-спортивному міцну.
— Вас я уже десь бачила. Здається, на заводі. Я не помиляюсь?
— Ні, саме там. Але тоді нас не познайомили.
— Однак рано чи пізно знайомство мало відбутися. Правда?
Вона весело глянула на нас, і мушу сказати, що з цієї самої миті я відчув до неї щиру симпатію. В усмішці, що заграла на обличчі Вольфганга, теж можна було прочитати більше, ніж формальну чемність.
— Вони обидва, як бачите, дуже стримано поводяться, але ви не дивуйтеся. Річ у тім, що товариш Гайєр з дорогою душею заарештував би вас.
Бек посміхнувся.
— А я ніяк не можу за це на нього ображатися. Що б ви сказали, якби він цього не зробив?
Майор Бек скривився і люто витріщив очі.
— Та я б його, мабуть, власноручно застрелив. Я завжди так роблю з ним. Але, — він зітхнув, — на жаль, його неможливо забити. Ні його, ні товариша Швенка. Ви не повірите, скільки клопоту завдають вони мені.
— Це по вас одразу видно.
— Ви помітили? Ось, чуєте! А мені не вірять… Треба щоб з явилася фрейлейн Ніфергельт, лише тоді… Ах, я знов про щось забув. Я ж вам не запропонував навіть сісти. Вибачте, будь ласка.
Він присунув їй стільця, потім ми всі сіли, і я докладав усіх зусиль, щоб не витріщатися на неї. Трапилося щось таке, чого ні я, ні Вольфганг не розуміли. Ми здивовано поглядали один на одного.
— Доведеться, мабуть, — сказав майор Бек, — спочатку пояснити моїм співробітникам, хто ви взагалі така. Вони не знають іще, що тут відбувається. З того моменту, як мене телефоном повідомили про ваш прихід, минуло небагато часу. Ми поки що не мали можливості поговорити про вашу справу. Ви курите?
Фрейлейн Ніфергельт подякувала й відмовилась, але я взяв сигарету. І Бек теж узяв.
— Це так, як виняток, — сказав він, немовби вибачаючись. — Ви, мабуть пам’ятаєте про інформацію, товаришу Гайєр, яку я одержав у середу? Ми з вами про це розмовляли.
— Ви маєте на увазі повідомлення про те, — сказав Вольфганг, — що нам слід чекати появи двох співробітників західнонімецької секретної служби?
— Так, саме це. Автором його була фрейлейн Ніфергельт. Саме вона й передала його в Берлін, а Берлін одразу ж переслав депешу нам.
— На жаль, інформація була надто вже лаконічна, — доповнила фрейлейн Ніфергельт, — але мене радувало, що випала добра оказія передати хоча б це. Фабріціус останнім часом зробився дуже підозріливий.
Бек засміявся.
— Уявляю собі! — Він повернувся до нас. — Фрейлейн Ніфергельт — громадянка нашої Республіки. Приблизно у березні минулого року вона одержала листа від своєї колишньої товаришки по навчанню, студентки, яка втекла з НДР. Ця остання пропонувала фрейлейн Ніфергельт зустрітися з нею в Західному Берліні. Фрейлейн Ніфергельт, — будемо поки що називати її цим ім’ям, — прийняла запрошення, Як вона й гадала, на побачення прийшла не тільки та колишня студентка, що писала листа, а й ще якийсь панок, що відрекомендувався Ойгеном Фабріціусом і заявив, що він співробітник Вільного Університету. Того ж дня відбулася дуже цікава розмова. Не буду вдаватися в подробиці. Адже всі ми знаємо, з чого починаються ці справи. Коротко кажучи, фрейлейн Ніфергельт передала Ойгену Фабріціусу кілька інформації звичайно фальшивих, і нарешті покинула Республіку, захопивши з собою повний портфель нічого не вартих паперів; вона стала співробітницею організації отого шахраюватого панка.
Бек зробив артистичну паузу, під час якої зосереджено розкурював свою сигарету; вигляд у нього при цьому був такий, як і в усіх невмілих курців-новачків. Потім він повів далі:
— Проте фрейлейн Ніфергельт заздалегідь обговорила цю справу з нашими товаришами в Берліні; те запрошення вона прийняла з їх відома і за їх порадою зробилася кінець кінцем співробітницею згаданого Фабріціуса. За розпорядженням Фабріціуса вона закінчила курси, що готують шпигунів для роботи в соціалістичних країнах. Тепер, після тринадцятого серпня, коли зв'язки між західним і східним Берліном обірвалися, він послав її з таким собі Міхаелем Томасом, він же Мішель Дюма, до Лейпціга. Бідолаха Фабріціус і гадки не мав, що цим самим він випускає рибку у воду.
Вольфганг підвівся й схвильовано схопив за руку біляву красуню. Справді, заслуга цієї маленької жінки була неабияка. Вона, безперечно, знала, на який риск іде, коли вдавала, що приймає пропозицію Ойгена Фабріціуса. Якби Фабріціус запідозрив істину, їй навряд чи довелося б іще побачити своїх близьких. Адже його люди не зупинялися навіть перед убивством. І навряд чи хто-небудь міг би тоді допомогти їй.
Бек постукав пальцем по циферблату свого наручного годинника.
— Здається, треба поспішати. Ми не маємо права довше затримувати фрейлейн Ніфергельт, це може викликати підозру в її «колеги». Давайте послухаємо, що вона має нам сказати. Прошу, фрейлейн Ніфергельт.
Вона говорила стисло, по-діловому, не зупиняючись на другорядних дрібницях. Іноді вона посміхалася, але здебільшого вираз її обличчя був серйозний, і в ці моменти вона здавалася старшою, ніж, очевидно, була. Насправді їй мало бути років двадцять п'ять, не більше.
Коли вона закінчила, майор Бек поставив їй перше запитання.
— Отже, ви не знаєте, хто ховається за тим Червоним Доміно?
— Ні.
— Шкода. Тоді легко було б перевірити, чи правильна ваша теорія, товаришу Гайєр.
— А хіба ви це знаєте? — спитала вона.
— Ми маємо підстави гадати, що знаємо. Сказати їй?
Вольфганг якусь мить роздумував, потім заперечливо похитав головою.
— Я б не радив цього робити. Це не є недовір'ям. Але я з цілого ряду причин вважаю, що буде краще, якщо ми не переобтяжуватимемо цими відомостями фрейлейн Ніфергельт.
Бек погодився з ним.
— Хай буде так. Гадаю, що фрейлейн Ніфергельт зрозуміє нас.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоне доміно», після закриття браузера.