Читати книгу - "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
29
Віолетта
- Ти розумієш, що моя мати хвилюється? – знову питаюсь у незворушного Журби.
- Спочатку – лікарня! – Артур сказав як відрізав, і відразу стало зрозуміло, що сперечатись з ним марно.
Так і їхала мовчки до самого низу. Перетравлювала що там Журба для мене задумав. Я у лікаря на огляді в житті не була. Завжди казала, що незаймана, щоб на крісло не лізти. І ось маю.
- Артуре … давай нікуди не їхати? – вже на парковці попросилася знову. – Зі мною все гаразд, клянусь.
- Послухай, - Артур відкрив перед мною дверцята, знову тиснучи на мене своєю енергетикою. Говорив він зі мною як з маленькою дитиною: – Ми все одно поїдемо в клініку, і тебе оглянуть, щоб ти не казала. А мама твоя зачекає. Зараз я поставлю твій мобільник на зарядку, і ти з лікарні набереш її і скажеш, що все добре, щоб вона не хвилювалась. Ясно?
- Ясно, - я кивнула.
І покірно сіла на сидіння. Передала Журбі телефон. У нього в автівці виявився автономний зарядний пристрій, тому я трішки розслабилась.
Приїхали ми доволі швидко. Я нарешті ввімкнула телефон, і жахнулась від кількості повідомлень від мами. Здається вдома мене чекає смертна кара. Цілком заслужена. Телефонувати у мене просто не вистачило духу. Тому хутко набрала смс-ку що зі мною все добре і просто сів телефон.
В коридорі клініки було на диво людно. Особливо біля кабінету лабораторії. Воно і не дивно – люди поспішають перед роботою забігти до лікаря чи здати кров на аналіз.
На щастя золота кредитна картка Журби робила дива, і нам чекати довго в черзі не довелось. Нас відразу провели в окремий оглядовий кабінет. За білою ширмою загрозливо виглядало велике крісло, я мені захотілось втекти звідси негайно. Але Артур перекривав прохід до дверей. Він що буде увесь час на прийомі? Як би його виштурхати?
- Доброго ранку! – бадьоро привіталася, увійшовши в кабінет жінка в білому халаті. – І що у нас?
- Кровотеча під час сексу, - замість мене відповів Журба, а я побажала собі провалитись крізь землю.
- Зараз триває? – діловито запитала лікарка.
- Ні, - я заперечила.
- Добре, - жіночка кивнула, пригладивши доглянутою рукою зібране у хвіст волосся. Поклала перед собою якийсь папірець: - Зараз я вас про анкетую. А потім огляну. Ваш повний вік?
Я відповідаю на питання, і позиркую на Артура. Чому він все ще тут? Але помалу моя нервозність спадала, приспана монотонними питаннями.
- Коли була остання менструація?
- Десь днів десять тому, - підраховую я, пригадавши, що ще раділа, що «жіночі» дні завершились перед співбесідою на нову роботу.
- Добре, роздягайтесь, - жінка закінчує ставити галочки в анкеті. І вказує мені на ширму.
- А можна Артур вийде? – не витримую я.
- Я нікуди не піду! – Журба вперше подає голос, і відповідає твердо.
- Схоже ваш молодий чоловік дуже хвилюється за ваше здоров’я, - усміхається лікарка. - Не переймайтесь, йому за ширмою нічого не буде видно.
Я розумію, що Артур нікуди не піде. Пекучий сором сковує мої рухи. Мало того, що не знаю як на цю штукенцію вилізти. Так ще і він… Жах. Дякувати лікарю, яка мене м’яко направила, допомогла розміститись на одноразовій пелюшці, і весь час завіряла, що боляче не буде.
- Я вперше, - тихенько, щоб не чув Артур пояснила їй свою скутість.
- Бач, - жінка показала мені якусь пластикову штукенцію. – Воно менше чоловічого члена. Ти і не відчуєш нічого. Ляж і заплющ очі.
І я покірно поклала голову на жорстке підголів’я. Звісно я все відчула! Але промовчала. Тим більше, що процедура справді тривала не довго.
- Ну що ж вітаю, - жіночка стягнула гумові рукавички, і кинула їх у відро для сміття. – Одягайтесь.
- Що там? – озвався Артур.
- Успішна дефлорація, - пояснила лікарка.
- Але як? – вихопилось у мене. – У мене був секс раніше…
- Часто? – уточнила жінка. Я зиркнула на Артура у якого заграли жовна, так сильно він стиснув зуби.
- Один раз.
- Один раз не рахується, - лікарка розсміялась. Але помітивши що нам з Артуром не весело, пояснила: - Можливо у вашого попереднього партнера була слабка ерекція, або не дуже великий орган. Всяке буває. Але в результаті дівоча пліва не постраждала, - глянула на Артура, і прожила: - Зараз вам немає про що хвилюватись, але секс вашій дівчині кілька днів заборонений. Поки не відновляться травмовані тканини.
- І так ясно, - відповів Артур. І дивно подивився на мене. Я б не сказала що він радий.
- У вас був же захищений секс? – лікар подивилась на нас. І навіть боюсь думати, яке враження від нашої парочки у неї зараз було. Ми з Журбою синхронно похитали головою, і лікарка зітхнула.
- Ви плануєте дітей?
- Ні! – Артур відповів так різко, що мені стало неприємно. Навіть більше. Кольнуло в грудях давнішньою голкою.
- Віолетта, зараз у вас середина циклу, дні для овуляції, - лікарка проникливо подивилась мені очі своїми зеленими очима. – Найсприятливіший момент для вагітності Тому, якщо ви не плануєте бебіка раджу екстрену контрацепцію.
- Це що? – у мене голова йшла обертом.
- Це пігулки, які запобігають настанню вагітності. Зараз випишу рецепт.
- Пишіть! – не вагаючись вимогливо заявив Артур.
- А якщо вагітність вже настала? – натомість запитала я.
- Яйцеклітина хоч і запліднена не відразу потрапляє в матку. Пігулки діють таким чином, що яйцеклітина втрачає можливість закріпитися, - лікар швидко щось писала на папірці.
Я ж думала наскільки моє життя ускладнилось з появою в ньому Артура. Звісно Журбі хочеться уникнути наслідків нашого зв’язку. Але було б непогано запитати у мене, чого хочу я.
- Ось вип’єте сьогодні зранку одну пігулку, а потім ще одну у вечері. Можливо у вас почнеться менструація – не треба лякатися, - білий нігтик лікаря ткнувся в папірець. – А ці ліки будете приймати з першого дня менструації. Це протизаплідні пігулки.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова», після закриття браузера.