Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Махнувши головою, ніби відкидаючи від себе ці думки, я знов приступила до своїх прямих обов'язків. 

- Андреа, - Вів'єн, масажистка, покликала мене, вийшовши зі свого кабінету і я помітила, що на дівчині обличчя не було. Що такого могло статися? Невже почали збуватися мої найгірші припущення? 

- Що? - Я підійшла до дівчини, намагаючись зрозуміти, що все-таки сталося. 

- У мене там маленький форс-мажор, - Вів'єн зам'ялася, закушуючи губу і стала ніяково переступати з ноги на ногу. 

- Що сталося? - З її поведінки й того, як вона відводила погляд, я зрозуміла, що вона щось зробила не так. 

- Мої масла для масажу, ох... - вона зітхнула, немов не вирішувалася продовжити, - все вилилося на підлогу, і я не можу це прибрати. Все жирне, я вже п'ятий раз прибираю кабінет і нічого. Може знайти прибиральницю? Я вже просто не знаю, як з цим впоратися. 

У мене немов на серці відлягло. Розлите масло - річ, звичайно, неприємна, але вже набагато краще того, що я собі накрутила. 

- Так, добре, я покличу прибиральницю, - суворо сказала я дівчині, але залишилася стояти на місці. 

Дівчина пішла в напрямку до свого кабінету, а я вже хотіла було податися на пошуки прибиральниці, як тут сталося щось несподіване. Зробивши всього один крок у бік, моя нога тут же поїхала в бік і втратила опору. Чи то я була незграбною, чи то Вів'єн вже вся була в маслі і її взуття теж, але саме на тому місці, де тільки що стояла дівчина, я ледве не розпласталася на підлозі. 

- Твою мати!!! - Саме з цими словами мене підхопив той самий чоловік, який ще хвилину тому сидів за тим самим столиком і дивився на мене, як на порожнє місце. 

Те, що його руки були сильними, я змогла переконатися в цю ж секунду, коли я відчула, як його м'язи грають під шкірою, але його погляд мене протверезив моментально. Якщо раніше на мене просто дивилися як на нікчемність, то тепер він абсолютно точно вважав мене ідіоткою, яка завадила такому важливому чоловіку йти по своїх справах. 

- Вибачте, - я трохи знітилася, тому вибачення промовила, дивлячись в підлогу, коли мене вже поставили на ноги. Мені було ніяково, тому я не відразу зважилася подивитися в його очі. Однак, замість вибачень краще б я просто послала його до біса! 

- Серйозно? - Тепер на мене дивилися з насмішкою, і я не могла зрозуміти, чому це я його так насмішила? Невже я дала привід наді мною глузувати? 

- Пробачте, що? - Я вже починала злитися, оскільки абсолютно не розуміла його реакцію. 

- Кращим вибаченням буде те, якщо ти нарешті відкриєш свої очі й навчишся ними хоч щось бачити, - його слова прозвучали грубо і на стільки різко, що я знову розгубилася.Невже він натякав на мою зовнішність і розріз очей, або просто чоловік був непрохідним хамом?

 - Обов'язково прислухаюся до Вашої поради, - я сказала це таким тоном, що він прекрасно зрозумів куди я його подумки послала.

 - Сподіваюся, що ти більше не будеш потрапляти мені на очі, - він гидливо покосився в мою сторону і навіть скривився, - мене дратують такі самозакохані стерви як ти, - чим більше я його слухала, тим більше мені хотілося його стукнути.

 - Послухайте, - я вже була готова запустити в нього першим-ліпшим предметом, який потрапить під руку.

 - Ні, - посміхнувся хам і відсунув мене рукою в бік, щоб звільнити собі прохід, - мені не цікава ця розмова, - і на цих словах пішов геть.  Ось же індик не общипаний, прийди ще раз, і я тоді точно в боргу не залишуся!

 - Ну і вали!  - Прокричала я в слід, стискаючи від злості кулаки, - і так, знаєш, якщо ти не будеш сюди приходити, то ти сам мінімізуєш наші зустрічі, якщо тобі так неприємно зустрічатися з таким самозакоханим стервом, як я!

Всі мої слова йшли в нікуди, оскільки чоловік швидким кроком віддалявся від мене все далі й далі, і просто не міг чути моїх слів.  

Це було вперше, коли мене зачепило, що чоловік мене сприйняв саме так.