Читати книгу - "Ідеальна незнайомка"

То й що, якщо в підвалі знайшлася фотографія Бетані Джарвіц? То й що, Ліє? За схожих обставин Еммі мене б не виказала. А, Б чи В? Немає жодних сумнівів, який варіант обрала б вона.

Але тоді я подумала: «Ти ж її зовсім не знаєш». Усе, чим вона з тобою поділилася, було витвором її уяви. Я знову згадала той день, коли ми познайомилися. Еммі знову дивилася на налякану беззахисну істоту, доволі знайому, до речі. І тепер я бачила її з нового боку. Глобальні зміни, зіткнення світів, момент, коли хтось змінюється просто на очах, – початок кінця.

Я вважала, що вмію помічати важливі речі. Що не пропущу цікавої історії там, де інші й не подивляться. Що можу розпізнати правду, перш ніж її помітить хтось інший. Але для цього потрібно наблизитися до неї впритул. Прослизнути всередину чужого світу.

Мої кордони слабкі, я знаю. Особливо після того, як мені неодноразово на це вказали. Я плутаю професійне та особисте. Вони часто накладаються одне на одне, і важко збагнути, де закінчуються їхні межі й де починаються.

Еммі впустила мене до себе додому, а я впускала її до своєї спальні, до своїх думок, аж поки почала бачити в її помилках свої власні.

– Яке в тебе прізвище? – запитала я в неї.

Вона всміхнулася, перш ніж відповісти.

– Ти не знаєш, справді?

Виграла час. Хитрий блиск в очах, між нами стоїть пляшка горілки.

– Ґрей, – нарешті сказала вона, наче випробовуючи, немов напівжартома.

А коли Донован попросив продиктувати по літерах, я була переконана, що десь бачила це слово, і знала, що правильно писати…

Еммі хитро блиснула очима, бо прочитала мені своє прізвище з етикетки на пляшці горілки, – і їй було цікаво, чи я помічу. Я не помітила тоді. Хоча це була неприхована брехня, така очевидна. Вона, мабуть, подумала, що я все бачу, і їй було байдуже.

Я не та, за кого ти мене маєш.

Я тобі не скажу.

Я ніхто.

Я заплющила очі, відчуваючи, як у серці від того, що мій світ перевертається догори дриґом, почав закипати гнів і огида. Я була непевна, стосувалося це Кайла чи Еммі.

– Гадаю, тобі варто піти, – сказала я йому. – Ще хтось не те собі подумає.

Кайл не встав. Пильно подивився мені в очі, і я помітила, що він вагається. Тоді зиркнув на годинник над раковиною й видав дивний горловий звук – наче я його страшенно дратую. Але врешті таки сказав:

– У тебе буде обшук.

Судячи з нашої розмови, Кайл не мав наміру цього повідомляти. Але чи то заради себе, чи то заради мене – не знаю напевне – все-таки вирішив попередити. Можливо, вважав, що зобов’язаний переді мною, щоб дати нам обом другий шанс; можливо, сподівався на бартерний обмін. Причина була неважлива.

– Поліція вже підготувала клопотання. Незабаром отримають ордер.

– Що шукатимуть? – тихенько запитала я, щоб не порушити рівноваги моменту.

– Ножа, – теж тихенько відповів Кайл.

Ніж.

– А також, – додав він, – особисті документи. Усе, що може підказати, з ким маємо справу.

Мені знову почувся її сміх, знову привиділася пляшка між нами – а може, вона була розвернута до мене?

– Обшукуй, – сказала я. – Вперед. – Я промовисто махнула руками навколо себе.

– Ти даєш згоду?

– Так, – підтвердила я.

Мені не було чого приховувати. Поліція тут нічого не знайде – я вже все перекопала. Вони мені потрібні, щоб виключити з розслідування цей будинок, мене, – і нехай продовжують пошуки деінде.

– Мені доведеться оглянути все, Ліє.

Я подумала про знайдену під будинком коробку – добре, що поклала її в багажник. Заради Еммі й заради себе, поки не з’ясую, що вона тут робила. І там немає ні ножа, ні документів. Отже, я жодним чином слідству не перешкоджаю.

– Уперед. Можеш починати.

Він підвівся й, не виходячи з приміщення, комусь зателефонував.

Потім видобув із портфеля спеціальний бланк, де я мала поставити підпис, даючи згоду на проведення обшуку. Я остовпіла, спина та плечі задубіли. Він приготував бланк заздалегідь. Невже спланував усе наперед?

Ручка в руці тремтіла, але ж я вже погодилася. Я притиснула перо до паперу і спостерігала, як розтікається чорнило.

– Ось. – Я підсунула підписаний бланк до нього. Кінчики пальців на тлі столу побіліли.

Він схопив папір і розвернув до себе, не підводячи очей.

– Ти можеш піти, можеш залишатися, – сказав він, дивлячись на вулицю крізь розсувні скляні двері.

– Я залишуся, – сказала я, сподіваючись, що він побачив у шибці моє відображення. Сподівалася, що бачить, як я стою позаду нього, склавши на грудях руки, і з яким виразом дивлюся на нього.

Я опинилася на крок позаду, але таке вже не повториться.

Кайл нав’язував свою гру, вирішуючи, чим саме і як зі мною поділитися. Точнісінько, як я раніше. Він переслідував якусь мету. Цікаво, яку саме? Яка в мене роль? Допомогти просунутися далі в його справі, підступити ближче до Еммі? Знайти її, більше дізнатися про неї завдяки мені? Невже я була для нього лише джерелом інформації, яким можна крутити як заманеться?

Мене обкрутили. Тут, на новому місці, я призвичаїлася рухатися повільніше, дозволяючи часу наздоганяти. Забула й надто самозаспокоїлася.

Прокидайся, Ліє. Прокинься.

Розділ 24

Спершу я вважала, що ми з Кайлом у пошуках Еммі на одному боці. Але тепер Кайл уже не був моїм однодумцем, який нещодавно стояв у її спальні, уважно вислуховуючи мої аргументи. Поліція вирішила, що Еммі – лише елемент повної, справжньої картини, лише її частинка. Якщо для аналізу ДНК потрібен її гребінець, зубна щітка чи якийсь предмет одягу, вони могли просто попросити. І я б видала їм ці речі.

Але натомість вони захотіли розглянути її під лупою, ніби Еммі мала що приховувати. Я згадала про годинник Джона Гікельмана з відбитками моїх пальців. У цьому домі мої відбитки всюди. На всіх тих розкиданих по хаті дрібничках, які вона десь поцупила, а я про їхнє походження ніколи не питала. На коробці з підвалу з фотографіями.

Я вже ретельно обшукала всі її шухлядки, кімнату та шафу. Аби переконатися, що всі її таємниці надійно захищені, як вона захищала мої. Еммі