Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

«Ось якщо акуратно роз'єднати оту зелену і синю лінії і зав'язати їх одну з одною, то в утворений отвір можна пройти. Головне — не помилитися. Але за схемою вони повинні бути обидві сигнальними», — міркувала про себе Риль.

— Не впевнена, — чесно відповіла дракону, — але спробувати варто.

Ласті окинув Риль важким поглядом, і вона внутрішньо напружилася, готуючи аргументи захисту, але ті були не потрібні.

— Тоді пропоную дочекатися ночі, — легко погодився дракон.

До години Х вони встигли побродити по місту, пообідати. Риль занадто хвилювалася, щоб милуватися незнайомим містом, і тому навколишні вулиці зливалися в одну суцільну картину. Тільки один раз чийсь погляд неприємно дряпнув спину. Риль обернулася — високий чорнявий чоловік пильно розглядав їх, але побачивши, що його інтерес помічений, тут же відвернувся до прилавка.

Будинок герцога зустрів їх настороженою тишею. Темні вікна з несхваленням дивилися на двох людей, що зачаїлися в тіні. Місяць, тимчасово сховавшись за хмарою, міг би спростувати це твердження. Вона могла б точно сказати, що один з них не людина. Але господиня нічного неба зволила відпочивати цієї ночі і не втручатися в справи смертних.

Риль, покусуючи від хвилювання губи, завмерла на краю площі. Патруль варти щойно проминув це місце, не помітивши нічних гостей, хоча сумлінно поглядав на всі боки. Можна сказати, що площа перед будинком герцога була тим самим місцем, де сторожа згадувала про свій обов’язок і проявляла очікувану пильність. На вулицях міста стражники вели себе не в приклад вільніше. Але ось вони зникли в бічній вулиці, і дракон смикнув дівчину за рукав: «Пішли?»

Риль забарилася. Йти було боязно, та й дещо насторожувало. З моменту попереднього огляду в захисті будівлі відбулися зміни, і господар особняка, швидше за все, не був у курсі цього нововведення.

З іншого боку, якщо відкинути версію пастки, все складалося якнайкраще. Головне не зіткнутися зі злодіями, що вирішили відвідати герцога цієї ночі. Але шанси на зустріч невеликі. Інтереси Риль лежали набагато нижче житлових кімнат герцога.

Дві тіні беззвучно перетнули площу, пройшли через зламаний добрими злодіями захист. Риль подумки подякувала грабіжникам, які виявилися такими доречними.

Потрапивши всередину, дракон завмер, повів носом і, звелівши залишатися на місці, відправився на розвідку.

Невеликий шум, що пролунав ззаду, різонув по нервах. Риль підстрибнула на місці, одночасно намагаючись повернутися. Але зробити це їй не дали. Одна рука щільно затиснула їй рот, друга блокувала руку. Дівчину розвернули і з силою притисли до стіни. Риль і оком не встигла моргнути, як опинилася повністю знерухомленою. Незнайомець трохи присунувся і тихо прошепотів на вухо: «Тихо, не смикався. Свої».

«Свої рот не затикають», — уїдливо подумалапро себе Риль, але все ж кивнула, голос незнайомця був підозріло знайомим.

Чоловік прибрав руку в рукавичці від її рота, відпустив зап'ястя, ступив трохи в сторону, так, щоб на його обличчя впало світло від далекого вікна. Риль здригнулася. Ні, тільки вона зі своїм везінням могла напоротися вночі в чужому будинку на голову МЗСП.

— І що ми тут робимо? — він знову ступив до неї, теплий подих залоскотав шкіру, — чи це тепер модно ночами в будинки ломитися?

— Напевно, вже модно, раз ти теж тут, — прошепотіла Риль. Не будинок, а прохідний двір якийсь. Добре, хоч сам герцог Еспергус кудись поїхав дні на три. Про це їм розповів господар трактиру, де вони обідали. Брат шинкаря служив у герцога, і відомості були з надійного джерела.

— Ми тут у справах, — прошипів Тарк.

— Ми теж, — відповіла Риль.

— Ми? — підняв брови Тарк, — ніяк ящірку з собою прихопила?

— Він не ящірка, — спалахнула дівчина, потерла ниючі зап'ястя. Хватка у Тарка була залізною.

— Ну, звичайно, — шепіт мага набув знущальних ноток — не ящірка, а вельмишановний дракон люб'язно погодився прогулятися з дамою серця вночі по герцогському особняку. Як романтично! — Тут маг завмер, його погляд миттю набув хожої гостроти. — А ну ж, а це що у нас?

Чіпко вхопив багатостраждальне зап'ястя дівчини і підніс його до очей.

— Яка штучка! — захопленим шепотом повідав він Риль, — тонка робота, і де такі роздають?

— Де роздають, там більше немає, — похмуро відповіла Риль, намагаючись звільнити руку.

— Звичайно, ні, — Тарк несподівано відпустив її кінцівку, оглянув дівчину пронизливим поглядом, — таку красу тільки під замовлення роблять для конкретного носія.

— Твою… криву…

Бідне серце Риль вкотре за ніч звалилося кудись вниз, потім, подумавши, все ж повернулося до господині з криком: «Дурепа»! А що вона власне хотіла, щоб дракони не мали запасного варіанту, щоб приструнити мага, який вийшов з-під контролю?! Не всі ж такі чесні дурепи, як вона. І так без браслетика довго проходила. Могли ж відразу начепити. Таку штуку зварганити дня два треба, максимум три. Прикро, звичайно. Так, тільки з образою сильно не повоюєш.

— Що, господарів добрим словом згадуєш? — посміхнувся Тарк, прочитавши все по обличчю Риль.

— Вони мені не господарі.

— Так, а хіба ти не для них особнячок грабуєш? — з лінню в голосі прошепотів маг, — а мені здавалося, що ящірки іншою роботою напружують. Ну, там камінці всякі охороняти. А тут бач, не охороняти, а красти камінчики примушують.

— Кретин! — Риль штовхнула його рукою в груди, намагаючись змусити відійти від себе. Марно, немов у стіну вдарила, — ми не красти сюди прийшли.

— Невже? — награно здивувався Тарк.

— Так, — Риль теж вміла язвити пошепки, — кажуть, у герцога прекрасні підвали. Ось, прийшли помилуватися.

— Сподіваюся, на винні, — якось дивно напружився маг.

— Ну, чому ж тільки на винні, і інші теж дуже цікаві.

— Не думаю, сестричко, що тобі варто йти далі винних підвалів.

Шепіт, що пролунав збоку, змусив серце дівчини йокнути від радості.

— Згоден, Риль, це видовище не для тебе.

А ось і її кровний братик поруч намалювався. І відразу ж заспівали — туди не ходи, на те — не дивися. І швидко порозумілися, ось тільки того порізу на сорочці у Ластірана вранці ще не було, та й Корін руку потирає. Непогано хлопчики поспілкувалися, продуктивно, головне встигли про все домовитися.

— Тоді разом до підвалів, залишаємо на вході Риль, а самі на розвідку, — підвів підсумок Тарк. — Тільки прошу, люба, не пий дуже багато. Нам ще звідси йти треба буде, і бажано без шуму.

Риль тихенько загарчала.

— Ну що ти, любий, я без вас пити не буду. Протримаюся вже якось без пляшки.

Маленька кулька світла, створена Тарком, вихоплювала з темряви то