Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Битися з ним не варіант, отже підемо іншим шляхом.
− Мені дуже хочеться пройтися. Адже це корисно, пам'ятаєте? Відпустіть мене, будь ласка, – прошу, якомога наполегливіше.
Він секунду зволікає, ніби справді не бажає випускати мене з рук, але зрештою допомагає встати. І сам підіймається слідом, явно маючи намір мене супроводжувати. І чому мене так тішить така перспектива? Краще вже сприймати цю спільну прогулянку, як спосіб отримати більше інформації.
– Ви обіцяли розповісти, звідки так добре знаєте мій світ, – нагадую я, прямуючи вздовж берега озера. – Ви там бували, правда?
– Так. І неодноразово, – киває чоловік, галантно пропонуючи мені руку. Я із задоволенням на неї спираюся. Приємно почувати себе плеканою панянкою.
– І часто куарди ходять у мій світ? Навіщо, якщо не секрет? – питаю, а сама вже прикидаю, як би дізнатися, чи можна передати послання Васьці. Вона ж там божеволіє, бідолашна моя.
– Не часто насправді. Не кожному куарду під силу пройти через портал. Тим паче відкрити власний. Та й самі стихійні портали явище не розповсюджене, – починає пояснювати Рок, неквапно крокуючи поряд. – Причини ж у кожного різні. Хтось чисто із наукового інтересу, хтось… щоб отримати те, що у нас заборонено законом, або недоступне через жорсткі рамки, які регулюють наше життя.
– Наприклад, – насторожуюсь я.
− Секс, Міє. Той самий що доступний і без зобов'язань, – хмикає Рок. – У нас в імперії, як і в більшості країн Ільмондару, відносини між чоловіками та жінками досить жорстко регулюються. І чим сильніший рід, чим більшу силу має сам куард, тим більше відповідальності він несе і тим більше обмежень на нього накладено.
Я настільки не сподівалася почути таке пояснення, що навіть зупиняюся, здивовано повертаючись до адаміра. Невже у них все настільки складно?
І це що, виходить?
− Тобто, куарди до нас... розважатися з дівчатами ходять? – правду кажучи, у мене на язиці крутиться зовсім інше визначення, але розумніше цей самий язик прикусити. Щоправда, тут же згадується одна конкретна ситуація, що має до мене саме безпосереднє відношення. − І мені такий ходок попався? Це ж... це ж... насилля! – скрикую, відчуваючи, як починаю закипати.
Отже, тут їм не можна? А у нас можна все?
− Ти впевнена? – здіймає брову чоловік. − Припустимо, у твоєму випадку дійсно багато чого вказує, що пішла ти з куардом недобровільно. Але хіба у твоєму світі мало таких дівчат, яких… звабити набагато простіше?
− Але ж ви самі казали, що куарди вдаються до стирання пам'яті, − примружуюся я, згадуючи все, що вже чула від нього. Точно щось таке казав.
– Так. У разі потреби, – абсолютно спокійно відповідає Рок, підступаючи ближче. Гладить мене по щоці. – Якщо, наприклад, у комусь з нас запідозрили щось дивне, або помітили незрозумілі здібності. Цього вимагає наш закон. Зберігати у таємниці нашу присутність. Хоча деякі примудряються робити це, не вдаючись до ментальних дій. Зображують ілюзіоністів, − тут він зневажливо кривиться. – Випадкові сексуальні зв'язки із людськими жінками не забороняються. Не схвалюються, але не заборонені. У куардів немає потреби ґвалтувати, щоб отримати бажане.
– Чому ж зі мною так вчинили? − виривається зле.
− А ти виявилася надто ласою дівчинкою, − повідомляє він мені хрипко.
– Це звучить, як звинувачення, – морщусь із гіркотою я. Знаю я оце: «Сама винна».
– Ні. Це не так, Мія. Ти ні в чому не винна, звісно. За таких, як ти, у нас горлянки готові один одному рвати. І якби тебе знайшов хтось розумніший, тебе неквапно спокушали б, приручали, завойовували довіру, – вкрадливо вимовляє Рок, знову схиляючись до моїх губ.
І стільки магнетизму у його темному погляді, стільки обіцянки у кожному слові, що моє дурне серце пропускає удар. Чи не те саме він робить зі мною? Повільно спокушає…
− Для чого? − сипло видихаю, знаходячи в собі сили ухилитися від поцілунку. О ні, мені не можна втрачати здоровий глузд. А енергією я вже поділилася, він сам це сказав.
– Щоб зробити своєю, – чоловічі губи замість моїх губ торкаються щоки, пестять скроню.
– Навіщо? Вам ваших куардес не вистачає? − Не ховаю свого обурення, упираючись долонями йому в груди.
Цікаво, чи він теж на Землю за сексом ходив? І чому мене злить одна тільки думка про Рока, який знімає дівок десь у клубі? Або у будь-якому іншому місці. Будь-яких дівок. Не хочу думати про це. Не хочу думати, що може означати моя надто агресивна реакція на таке припущення.
Адамір відступається, відпускаючи мене. Ще й сміється. А потім бере за руку і веде далі.
− У куардес, як ти кажеш, свої переваги. А в подібних до тебе свої. Комусь твої особливості не принесуть особливої користі. А для деяких куардів ти безцінна.
Він уже не вперше називає мене так. Але мені не віриться. От ніскілечки. Ну чим я така безцінна? Для мене це все схоже лише на гарні слова. Та й не хочу я бути такою. Неприємностей слід чекати, якщо це дійсно так. Безцінним навряд чи дають спокійно жити.
− Це для яких куардів? – я намагаюся звільнити руку, але то марна справа. Рок тримає міцно.
− Для сильних, Мія. Для тих, кому майже неможливо знайти собі пару, здатну без шкоди для себе витримати злиття і приймати силу свого чоловіка потім. Для таких, як наш імператор, наприклад. Або деякі адаміри.
У мене по спині пробігає неприємний холодок. Передчуття неприємностей стає ще відчутнішим. І хочеться розпитати детальніше, але щось стає лячно почути відповідь.
Але ж я повинна розуміти, чого мені чекати в цьому світі.
Збираюся нарешті з думками, але мене випереджають:
− Ти ж не тільки про це хотіла мене спитати, − спритно змінює тему адамір. – Коли почала розмову про свій світ. Чи не так?
– Ви мене зараз читаєте? – кидаю на нього підозрілий погляд.
– Ні, – і тут же відверто додає. – Думки не читаю. Але це не єдиний спосіб. Твої емоції дуже яскраві у своїй енергетиці. Я навіть здогадуюсь, про що ти хочеш, але боїшся запитати. Дещо з твоїх спогадів та думок я чудово пам'ятаю.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я обираю бути твоєю, Ольга Островська», після закриття браузера.