Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Не дивись мені в очі, Наталі Ліон 📚 - Українською

Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не дивись мені в очі" автора Наталі Ліон. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 95
Перейти на сторінку:
Розділ 28.

На дорозі шалені затори і я спізнююсь на пів години. Паркую машину і швидкими кроками наближаюсь до дверей закладу. Зал напівпорожній. Я вловлюю знайоме обличчя і накульгуючи крокую до його столика.

Врешті Богдан мене помічає і кидає здивований погляд. Я теж дивуюсь, коли бачу його не в дорогому костюмі з краваткою, а в чорних джинсах і світлій сорочці. В них в мерії новий дрес-код?

Він підводиться і відсовує мені стілець. Намагається бути ввічливим, хоча виглядає розгублено.

Або й справді моя кульгавість – його рук справа. Я відганяю зайві думки і пробую зосередитись. Потрібно якось розпочати розмову.

- Я так розумію, ти прийшла поговорити про Влада? – починає розмову Богдан. А він передбачливий.

- Так. Він думав, що це ти намагався мене вбити тої ночі, - починаю я хриплим голосом. – От і не стримав емоції.

Богдан лише хмуриться. Кидає погляд на мою ногу, а потім на мене. Тепер він дивиться з презирством. Радіє, що все так обернулося.

До нас підходить офіціант. Я замовляю американо з молоком, а Богдан еспрессо.

Десь в глибині душі, я розумію, що нічого хорошого з цієї зустрічі не вийде, але все одно стараюся вести себе стримано.

- Тобто, ти хочеш сказати, коли він товк мене мало не до крові, це всього лише не стримав емоції, - він злосно посміхається, а потім продовжує. – Я навіть радий, що все склалось саме так. А тебе я пальцем не чіпав, - шипить Богдан.

Він сказав, що Влад «товк його мало не до крові», а в заключенні було вказано  важкі тілесні ушкодження. Щось тут не сходилось. А на рахунок себе, я була впевнена, що це не він. Не знаю чому. Хоча водія я не бачила.

- Богдане, Влад був на грані. Він дуже шкодує за скоєне,  - брешу я. – Може ти не будеш таким категоричним з ним і забереш заяву. Він матеріально компенсує тобі шкоду.

І чому мої слова тільки електризують повітря між нами? Він криво посміхається і нахиляється до мене ближче.

- І не подумаю, - виділяє кожне слово Богдан. От же мерзотник. – Він сам допоміг себе знищити. А ти подумай, чи готова носити передачки своєму коханому?

Як же огидно він шкіриться. Мені б теж захотілось заїхати в його нахабну  пику. Але я надто вихована. І одного разу не стрималась. Тепер розплачуюсь за свої помилки.

Розмова не зайшла, але з’явилась невеличка соломинка, за яку можна смикнути.

- Я зрозуміла твої наміри. Дарма зустрілись. Вибач, що відняла в тебе час, - я встаю і збираюся йти, але він різко хапає мене за руку.

- Зачекай, присядь, - вказує кивком на стілець. –  За невелику послугу, я можливо і заберу заяву. Розчулила ти мене, - награно говорить Богдан.

Відчуваю нутром – знову щось вигадав. Мабуть, якийсь брудний підступ. Я сідаю на місце в готовності почути його пропозицію.

- Кажи, чого хочеш, - різко відказую йому.

Він припіднімає одну брову і проникливо дивиться в очі.

- Те, що мав би отримати давно – тебе, - випалює він і проводить вказівним пальцем по моїй руці. Я здригаюсь від його дотику і прибираю руку.  – Всього одна ніч – і він на волі.

Богдан знову показує свою єхидну посмішку. Який же він огидний. Я ледь стримуюсь, щоб не дати йому ляпаса. Але бачу, що з ним варто вести себе обережно.

- А де гарантії, що ти кажеш правду? - намагаюся виглядати спокійною, та всередині закипає вогняна лава.

- Моє чесне слово тебе влаштує?

- Ти взагалі мене тримаєш за ідіокту? – вибухаю я, і різко підхоплююсь зі стільця. Дістаю гроші за каву і кладу на стіл.

- То як?

- Та пішов ти! – не стримуюсь я і швидко іду до виходу.

В нозі починає пульсувати, але я зі всіх сил намагаюсь ступати рівно, тримаючи біль в собі.  Який же він все таки виродок.

Опинившись на вулиці я даю волю емоція і сльози навертаються на очі. В мене не вийшло. Нічого не вийшло. Я не знала, що робити далі, куди іти, до кого звертатися ще.  Ми опинилися в повній безвиході.

Я сіла в машину, дістала таблетки і швидко їх проковтнула запиваючи водою. Зовсім забула про себе. Я ж планувала їхати на таксі, щоб не обтяжувати ногу, а потім, в останній момент передумала, коли цей покидьок згодився зустрітися. Хотіла чим швидше… З очей знову бризнули сльози. Чи то від болю чи від відчаю, сама не знаю.

На щастя я почула знайому мелодію телефону і мене відпустило. Копирсаючись в сумці я знайшла телефон в надії, що це адвокат. Але це була Марта. Вона мабуть відчуває,  коли мені необхідна.

- Привіт, Марто. Ти навіть не уявляєш як вчасно, - схлипуючи промовила я.

- Привіт, Ань. Як тільки приїхала в місто відразу тебе набрала. Ти що, плачеш? – стурбовано запитує Марта.

- Так, все настільки погано і я нічого не можу вдіяти, -  жаліюсь їй.

- Ань, ти де зараз? Хочеш я приїду? – пропонує вона.

- Хочу, Марто. Ти мені потрібна, як ніколи, - зізнаюсь. – Я на набережній, через годину буду на квартирі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 46 47 48 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не дивись мені в очі, Наталі Ліон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"