Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

Коли ми вийшли з готелю, то відразу відчули сильні пориви холодного вітру. Меліса в цій тоненькій легкій сукні відразу ж покрилась гусячою шкірою від холоду, але вдавала, що все добре. Я ж обійняв її за плечі, щоб хоч трохи захистити від вітру.

— Що ти робиш? — спитала вона.

— Не вигадуй, що не стало тепліше. Глянь, яка погода. Ти впевнена, що це не почекає?

— Та ні, — подув ще сильніший вітер і дівчина інстинктивно притулилась до мене сильнішне, — тим більше, цей магазин недалеко. Ще зовсім трохи.

Ми перейшли дорогу та опинились на торговій вуличці. Океан поряд шумів так, ніби був розлючений. Я підняв погляд догори і над нами вже збирались густі темно-сірі хмари. Потім я відчув декілька крапель на собі. Щось підказує мені, що ця прогулянка не закінчиться приємно.

— Ось він, — вигукнула Меліса і юркнула у привідкриті двері. Я ж поспішив за нею. 

— Ого, відвідувачі, — сказав продавець англійською, — ви мабуть не місцеві. Бо в таку негоду лише туристи не сидять вдома.

— І що, надовго це затягнеться? — запитав я.

— Мабуть на кілька днів. Бачите, які хвилі. Це все дуже серйозно.

— Чудовий буде відпочинок…— пробурмотів я собі під ніс.

Меліса обирала те, що хотіла купити, я ж очікуюче тупотів однією ногою, бо хотілося вже якнайшвидше повернутися в готель. Навіть цей продавець сказав, що після нас відразу зачиняється та йде додому, бо ці торгові будівлі не дуже надійні і якщо буде ураган, то тут бути небезпечно. Така інформація звісно дуже тішила. В переносному сенсі. Але Меліса наче навмисно настільки довго не могла визначитись, яку ж статуетку привезти мамі, що наше перебування тут затягнулось, що той продавець вже трохи косо дивився на нас. І врешті коли Меліса розрахувалась, він практично виштовхав нас зі своєї крамниці, зачинив двері та швидко пішов у протилежному від нас напрямку. Над нашими головами пройшов розкат грому і ми поспішили вертатися. Вітер дув шалений, досить важко було йти. А Мелісі ще й доводилось тримати свою сукню. Але пройшовши ще декілька кроків ми вже потрапили просто під стіну дощу. Промокли до нитки практично відразу. Нічого не було видно, все стало сірим та розмитим. Дівчина сильніше притислась до мене, а я зрозумів, що далі йти буде просто небезпечно. Ми підійшли ближче до тих торгових будиночків, щоб хоч якось врятуватись від зливи і між одними з них я побачив невеликий провулок, що зверху був накритий. То ж я різко потягнув Мелісу туди, щоб більше хоча б не промокати. Тут було брудно, лежало купа сміття та якихось старих коробок. Неідеально сухо, але хоча б на голову більше не лило. І час від часу, звісно, затягувало протяг.

— Ну як, задоволена сувенірами? — я засміявся.

— Та йди ти. Я справді думала, що ми встигнемо.

— Це ж не вдома, Мелісо. Тут така погода дуже непередбачувана.

— Що нам тепер робити?

— Не знаю, — я знизив плечима, — просто чекати. Думаю, що таксі зараз теж не працює. 

Знову прогриміло і це було дуже сильно. Після цього за якийсь час стало темніше, мабуть налізли густіші хмари. І в такій ситуації вже було значно сильніше видно світло від блискавок. Меліса стояла, обійнявши себе руками. Пакет з її сувенірами повністю промок і був готовий просто розчинитися в руках, бо був паперовим. Я підійшов до неї та обійняв.

— Ти дуже мокрий, — буркнула Меліса.

— Так і ти не краща. Але я хочу зігріти тебе. Хоч якось.

— Я хочу додому, — тихо сказала вона.

— Ну почекай трохи, може цей дощ вщухне. Тоді якось…пробіжимо.

— Ні, я хочу додому. Назад. До нашого міста.

— Чому?

— Не знаю. Я зрозуміла, що мені тут не дуже подобається.

— Чи тобі не подобається бути зі мною? — після цих слів Меліса підняла на мене погляд.

— Ні, це…

— Чому ти плакала? — я перебив її, — не бреши зараз тільки, добре? Я чудово це знаю. І ти сказала, що через мене. Так чому ж?

— Я не хочу про це говорити, — вона знову відвернулась.

— Мелісо, будь ласка. Дай мені відповідь.

— Бо мені було соромно, ясно!? — вона сказала це розлючено.

— Чому ж? — я пирснув сміхом.

— Бо я не знаю, що на мене найшло. Що було в моїй голові, коли я купувала це все і планувала. Це було щось дуже незрозуміле. І коли я зупинилась та зрозуміла все, що відбувається, хотілося провалитись крізь землю, — вона звільнилась з моїх обіймів та відійшла вбік, ставши спиною, — я не очікувала від себе такого взагалі.

— Мелісо, це ж нормально, — я посміхнувся сам собі та підійшов до неї ближче, — ми ж дорослі люди.

— Це не нормально для мене.

— Просто варто зізнатися. Мені і мабуть самій собі. Що тебе тягне до мене, ти хочеш мене. А може навіть і я подобаюсь тобі.

— А ти тільки це і хочеш почути, — вона фиркнула.

— Ти якась надто категорична в цьому питанні. У тебе що ніколи раніше нікого не було? Справді?

— Ні, були. Але… останній раз виявився дуже неприємним досвідом. Тому я переглянула свої принципи щодо стосунків та й взагалі чоловіків.

— Мелісо…— я підійшов ще ближче до неї та поцілував у вологу шию, — зі мною ти можеш не боятися нічого. Бо ти для мене особлива. І я ніколи не дозволю собі зробити тобі боляче.

— Це лише слова, — вона розвернулась до мене обличчям.

— То дозволь доводити діями, — я нахилився та поцілував її. 

Наші губи були холодними, але від цього спалаху почуттів у тілі відразу почало зʼявлятись тепло. Я забрав з рук Меліси той пакет і відклав кудись на одну з тих коробок. І коли її руки звільнились, дівчина обійняла мене за шию. Її сукня була наскрізь мокра та прилипла до тіла. Через це чудово виднілась кожна частина фігури Меліси. І я уявляв там, в готелі. В тому чорному мереживі. Я не хотів її хтиво, просто через своє фізичне бажання. Це було щось більше. Я розумів, що якщо відчую її, то мені захочеться ще раз. Далі. Знову і знову. З іншими жінками я хотів якнайшвидше отримати своє та втекти. Але тільки не з Мелісою. Я провів рукою по її мокрій спині, талії і нижче. Охопив відкриту ногу та закинув її собі на стегно. Від цього Меліса стала до мене ще ближче. Я гладив її ніжну вологу шкіру та поглиблював поцілунок. І здається, в цей момент вона була зовсім не проти отримати продовження. Але ми, на жаль, були в гидкому брудному провулку, а за нашими спинами беззупинно лив дощ. 
Але за якийсь час помітно розвиднілось і ми вирішили таки повернутись до готелю. Хоч дощ й досі падав, але вже не такий сильний. То ж до готелю ми просто бігли. Зайшовши в номер, ми почали віддихуватися. З нас і далі текли краплі, а через контраст температур тілу відразу стало дуже гаряче. Чи це було не зовсім через це. Вартувало лише одного погляду. І я різко притягнув Мелісу до себе, підхопив на руки та поцілувавши, поніс до ліжка. Вона охопила мене ногами за пояс, не даючи навіть на мить віддалитися від неї. Тепер вона цілувала мене набагато впевненіше та вимогливіше. Я повільно протягнув руку їй за спину та намацав шнурок, яким була завʼязана сукня. Меліса підняла спину, тримаючись за мене, щоб я легше зміг розвʼязати сукню. І за декілька секунд я вже обережно роздягав її з тієї мокрої тканини. Сьогодні вона була в білій білизні, яка через вологу стала практично прозорою. Я важко ковтнув. Чомусь навіть трохи почав хвилюватися, що все це зараз врешті відбувається. Але мої сумніви розвіяла сама Меліса, що почала знімати з мене мою таку ж мокру сорочку. Потім я сам звільнився від штанів і тепер наші тіла горіли ще більше, торкаючись одне одного. Я цілував кожен міліметр її тіла, деколи наче випадково (але навмисно) зачіпаючи груди. Меліса намагалась триматися та контролювати свої глухі задоволені стогони, та з кожним разом їй це давалось все важче. Зрештою, я зняв з неї і білизну. На мить побачив, що Меліса трохи зніяковіла і це видалось мені таким милим, бо було зовсім не схоже на неї звичну. Але я поцілував її ніжно, даючи зрозуміти, що все буде добре. І коли я рукою торкнувся внутрішньої сторони стегна дівчини, вона сама допомогла мені далі. І це врешті сталося. Я відчував її, ту, яка заполонила всі мої думки. Відчував, яка ж вона насправді тендітна. Я часто уявляв це, але реальність виявилась значно прекраснішою. Сьогодні вона була моєю. Стала моєю. І я готовий віддати все, щоб це повторювалось знову і знову. 
Меліса затремтіла і я обійнявши її, поцілував в шию. Ще раз. І ще раз. Вона задоволено лягла на подушку, але я і не думав відпускати дівчину зі своїх рук.