Читати книгу - "Шлях Королеви, Алюшина Полина"

Аліка, ледве торкаючись шкіри, намалювала на лобі Лії два алхімічні круги. Два маленькі диски перетиналися і містили в собі знак духу та місяця у середині. Знак м'яко засяяв блакитним, і очам Аліки відкрилися тонкі, дуже тендітні нитки спогадів Лії. Величезний клубок, який просто було неможливо збагнути. Але чомусь весь цей червоний клубок був загорнутий у напівпрозорий кокон. Дівчина вперше стикалася, як із цим заклинанням, так і з побаченим. Тому не взяла до уваги таку незначну деталь. Серед червоних, жовтих, синіх та фіолетових ниток, дівчина знайшла зелену – нову нитку спогадів. Акуратно взявшись за неї пальцями, алхімік почала не поспішаючи створювати сон для Лії.

Спочатку все йшло добре, мала реагувала на це нормально і навіть усміхалася. Але потім сон почав зводити всі шляхи до смерті Ріель. Тут дракониця почала поступово нагріватися. Своїми руками вона стискала ковдру так сильно, що від її кігтів вона почала рватися. Жар все розпалювався і розпалювався. У кімнаті вже стало жарко.

- Пробач, Лія, але я роблю це для твого ж добра. – Сказала Алхімік, стерши з чола піт.

Тут з боку коридору почувся гомін. Двері кімнати повільно відчинилися і всередину заглянув Мортель.

 - Боги, як же тут жарко! – Вигукнув хлопець, чим налякав алхіміка. яка аж підстрибнула від несподіванки.

- Мортель! Ти… Швидше принеси відро води та ганчірку! - Крикнула Аліка на хлопчика.

Мортель хитнув головою і втік. Він схопив відро, збігав за водою, схопив перший рушник, що попався на кухні, і злетів нагору. Як тільки він увійшов до кімнати, його огорнув жар і дихати стало важко. Тоді хлопець штовхнув двері, відкривши її навстіж.

 - Змочи ганчірку і приклади її до чола Лії. - Скомандувала Аліка.

Мортель так і вчинив. Рудоволосий змочив ганчірку і якнайшвидше поклав її на чоло дракониці. Біла пара огорнула приміщення. Мортель та алхімік закашляли.

 - Кхе, кхе, треба відчинити вікно! - Прикриваючи рот і ніс рукавом, вигукнув хлопчик.

- Це було б непогано.  Кхе, кхе! – Відповіла Аліка. Через пару алхіміку довелося зупинити процедуру, але довго відкладати її було не можна. Син Гредхарда відчинив вікно. Пара вийшла, і двоє побачили, як жар королеви спав.

- Фух! Слава Богині! - Важко видихнула Аліка. - Мортель, як тільки Лія знову почне розпалюватися, змочуй ганчірку і знову прикладай до її чола.

- А ми не заллємо ліжко водою? - Запитав хлопчина, підставляючи до ліжка відро.

- Подивися, ганчірка суха. – Вказала дівчина на рушник, накладений на лоб дівчинки.

Хлопець узяв її в руки і витріщив очі на Аліку, яка посміхнулась. Потім дівчина знову почала показувати Лії правду. Хлопчик з цікавістю спостерігав за рухами пальців алхіміка. Дивлячись на те, як Аліка грала з цією найтоншою ниткою в руках, складалося враження, що алхімік грала на одній струні якогось музичного інструменту. Зелена нитка поступово переходила у жовту, потім у червону. Лія знову почала нагріватися, але цього разу Мортель встиг вчасно, і червона нитка знову ставала зеленою. Так тривало доти, доки Лія перестала так бурхливо реагувати на сон. Нитка жовтіла, але більше не переходила у червоний відтінок. Як тільки це сталось, Аліка повернула нитку на місце, і разом із Мортелем вийшла з кімнати.

- Дамо їй відпочити. Якщо вона завтра не прокинеться, то ми ще раз повторимо процедуру. - Алхімік повернулася до хлопця і відразу відскочила від нього. Мортель з витріщеними очима дивився на дівчину. Несподівано хлопчик випалив:

- Це так захоплююче! Ніколи не бачив магії! Ти так орудувала цією ниткою, як лікар!

 - Лікар, кажеш... Не зовсім, щоб... - Дивно скривилася Аліка.

 - Можна, я тобі й завтра допоможу? – Спитав Мортель, підійшовши майже впритул до алхіміка.

 - Так, помічник мені не завадить. - Усміхнулася Аліка, погладив дитину по голові. В очах хлопчика забігали веселі вогники і він з широкою усмішкою побіг униз, щоб повернути всі предмети на свої місця.

Наступного дня алхімік піднялася рано-вранці. Намагаючись не шуміти, вона неквапом спустилася на перший поверх. Яке ж було її здивування побачити Кішку, яка чепурилася перед дзеркалом біля самого входу. Жінка поправляла волосся, розглядала своє обличчя, руки на наявність бруду і ще чогось, що могло зіпсувати її зовнішній вигляд.

- Куди це ви так чепуритеся, пані Кішко? - Спитала несміливо Аліка, підійшовши ближче.

 - На ринок. По провізію треба сходити. На голодні животи ми до вулкана не долетимо, ха-ха! – Засміялася жінка, повернувшись до алхіміка.

- Кішка, ти готова? Нам час виходити!

Алхімік обернулася і побачила Маль, яка спритно спускалася сходами. Дівчина накинула плащ, одягла сумку через плече, де, мабуть, лежали гроші. Елуантроп ще раз оглянула себе, обсмикнула сукню, струсила з щоки порошинки і накинувши на себе плащ, який лежав на тумбочці, граціозно вийшла з дому.

 - В..вибачте. - Несміливо схопилася Аліка за рукав ельфійки. - Чи можна мені піти з вами?

Маль спочатку здивувалася, а потім усміхнулася:

 - Звісно! - Дівчина вже мала переступити поріг будинку, як різко повернулася до дзеркала. Оглянула себе з усіх боків, упевнившись у своїй красі, і вийшла назовні. Аліка теж підійшла до дзеркала, спробувавши якось оглянути свою зовнішність. Але навіть плями на її сукні від різних алхімічних зілль не здавалися їй зайвими. Дівчина знизала плечима. Вхопивши свій плащ, як і її супутниці, вона вийшла з дому. Але далеко їй відійти не вдалося. Маль зупинила її.