Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova 📚 - Українською

Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сказанка про Крижаного Звіра" автора Julia Shperova. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 138
Перейти на сторінку:

Я намагався утримати це у голові, але там вже почалася мішанина.

- Я бачу ти вже не здатен слухати. Тож для початку у тебе завдання - ходи-но до того проліску і назбирай з землі шишки, але так, щоб не торкатися гілок ялин над ними. І ні, повзати снігом не можна.

 

- Ще раз, хутко.

Родосвет вже втретє за цей день давав мені арбалета у руки, і вкотре наказував проповзти по снігу під деревами так, щоб жодна гілка на них не хитнулася. І це після того, як я тричі бігав до струмочка і назад. Брат наче залишився задоволеним і пообіцяв навчити метати ножі. Тож я не мав скаржитися щодо цього.

А ось на що я мав скаржитися, так це на дивні приспособини що він звав їх лижами, видані нам Брамарем. Довгенькі пласкі палки чіплялися до чоботів, це півбіди. Потім я мав скользити ними по снігу. Ось де ховалась справжня халепа. 

Перші дві тіні кожного ранку брат вчив мене стояти в них, потім - ходити. Коли він сказав що я маю дуже швидко ходити ними, я ледве стримав справжній прокльон. Сильна штука, якщо вмієш накладати його. Я не вмів, але батько казав для прокляття багато розуму не треба. Розум потрібен, щоб його потім зняти. Втім, він ніколи мене не вчив цьому...як і усьому іншому.

Вкотре намагаючись встояти на лижах і зробити кілька кроків вперед без чергового падіння, я раптом відчув чужий погляд на собі. Роздивився навколо - брат спокійно пакував речі перед новим переходом, дерева завмерли, рідкі птахи поховалися по дуплах - я тільки й чув як їх маленькі сердечка торохтіли десь вдалині, і самі гори нависали як і раніше, коли раптом це відчуття пропало. Якби я не був у лісі ворожбитів, я б може й захвилювався, але ж тут я був у безпеці. 

 

Навчання тривало кілька переходів у перші дні. Згодом я трохи звик до тих лиж і вже не падав кожного разу, коли намагався пригальмувати чи повернути.

А сьогодні вранці, щойно ми дісталися чергового проліску, брат зупинився і нагадав мені:

- Ти пам’ятаєш, що тебе тут ніколи не було і ти нічого не бачив? Ані ворожбитів, ані їх домівок, ані тим паче того що побачиш зараз.

Я підтвердив. 

- До речі про нічого не бачив, ти ж бо обіцяв мені двоголових їжаків.

Брат тільки всміхнувся і повів мене за дерева, де в мене перехопило подих від краєвиду. Я опинився на краю протяжної долини і бачив безперервний ліс, який лежав попереду, здавалося б, нескінченний у своїй досяжності. Високі дерева, прикрашені витонченими бурульками, тягнулися по всій долині зверху донизу наче ті вартові. Далеко на заході, у щільному серпанку снігової завії, показалися гори.

А потім я зрозумів, що то величний Гортмрат розкинувся по західному боку долини куди ні кинь оком. Ніколи до того я не бачив гори та близько і так далеко від мене. Піки різко здіймалися в небо: гори стояли високі й горді. Зубчасті вершини, увінчані снігом, пронизували хмари наче виделка - сир у мисці.

Я зробив крок уперед і свіжий зимовий вітерець попестив мені обличчя, несучи з собою легкий запах сосни й далекий звук шелесту гілок. Тишу порушував лише тихий хрускіт снігу під ногами. Я поглянув собі під ноги - серед дерев вилася крихітна стежка, немов тонка стрічка. В мене виникло недобре передчуття, коли брат дістав із сумок ці дивні палички, лижі, і прийнявся їх збирати.

- Ти хочеш сказати…

- Так. Час настав. Уперед, бери і збирай лижі.

Я дивився на те, що робив брат, і робив те саме. Він залишився задоволеним моїм творінням. Та все одно промовив:

- Їм краще б бути добре зібраними. Не мені на них з’їзжати до самого Прешену, - всміхнувся мені Родосвіт, обертаючись до краєшку схилу. 

- Ця стежина веде до самого Прешену?! 

Брат нічого не відповів на те, лише далі наставляв мене:

- Вона трохи вертляє на середині шляху, але в цілому досить рівна. Не забувай гальмувати на поворотах, і тримайся чимдуж. Ну як, готовий?

Я кивнув.

- Зустрінемося внизу, - мовив він мені наостанок, перш ніж першим ступити на ту стежку і, відштовхнувшись, полетіти вниз і вперед.

Вузька снігова стежка тяглася переді мною, звиваючись через долину з поворотами, що обіцяли мені синці і подряпини через неминуче падіння. Проте вибору не було. Слідкуючи за Родосвітом, який впевнено мчав схилом, я відчував лише власне прискорене серцебиття.

Промовивши молитву Матері, я теж відштохнувся. Від холодного повітря з очей одразу ж полилися сльози, а все тіло закипіло і заволало до мене, водночас і від захоплення, і від жаху. Лижі насправді легко ковзали по блискучому снігу, реагуючи на кожну зміну ваги та рух. Відчуття вразливості змішалося із задоволенням від швидкої їзди, і це штовхало мене далі, вперед. 

Снігова долина проносилася повз мене розмитою біло-зеленою плямою, коли стежина звузилася попереду. Засніжені дерева по боках схилу теж стали розмитою мозаїкою, їх гілки, обтяжені важким снігом, немов простягалися щоб торкнутися мене. Я чув як лижі розрізали сніг з легким “шурх”, до мене долунав свист вітру у вухах і далеке відлуння сміху брата, що змішався з чистою зимовою тишею.

З кожним поворотом страх все більше і більше поступався місцем піднесенню і впевненості. Слідкуючи за Родосвітом, я нахилявся на поворотах у бік, прокладаючи власний шлях у снігу, віддзеркалюючи витончені рухи брата. 

1 ... 47 48 49 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"