Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- А чому вони не нападають? - запитала Ейр.

Для неї, як для військової людини, було незрозуміло, чому досі фортеця не взята в облогу. Чому такі переважливі сили противника не зробили жодної спроби штурму.

- У них домовленість із Першими.

- З ким? - скривилася дівчина.

- Головне, скільки часу вони дотримуватимуться своїх обіцянок. І, здається, його не так багато. Завтра підемо пошукаємо воду і одразу до подрібнювачів. І до чемпіонів заразом заглянемо. Тисяча солдатів нам не завадить.

- Воду? Ми ж знайшли воду. - здивувалася Делоріс.

- Не ту воду.

- Не хочу нічого знати! - перебила їх Ейр. - Куди зараз ідемо?

- Вночі виходити за межі фортеці ми не будемо. Потрібно попередити Азаніеля, що підійдуть олені. Нехай його люди підготуються. А потім я відповім на ваші запитання. Якщо у вас є такі.

- У мене немає, я навіть не впевнена, чи хочу я бути присутньою. - серйозно замислилася Ейр.

- До Азаніеля я можу сходити. - запропонувала Жазель.

- Ще б пак. - хмикнула Ейр. - Тільки допізна з Оррмарином не засиджуйся.

Жазель зиркнула на неї. Максуд знизав плечима:

- Добре, тільки скажи йому, що нам знадобляться Химерниці завтра рано-вранці.

Воїн повернувся до Сандрін, яка вже запитливо дивилася на нього.

- Ми не знаємо, що на нас чекає. Чим ми будемо сильнішими, тим безпечніше.

Химерниця примружилася, але кивнула. Максуд повів їх на оглядовий майданчик на вершині. У житло йти нікому не хотілося. Його стіни гнітюче діяли. Тим більше з тієї позиції на самій горі добре видно красивий помаранчевий захід сонця. Сонце хилилося до обрію і можна було хоч чимось помилуватися. Компанія швидко дісталася майданчика. Вулиці у вечірній час здебільшого залишалися вільними. Розмістилися на майданчику у колі. Поруч із Максудом сіли Сандрін та Ейр.

- Хто такі Перші? - не чекаючи, поки інші зручніше сядуть, запитала Ейр.

- Ти знаєш, що раніше у нашому світі жили боги? - спитав Максуд.

- Нісенітниця.

- Аста теж була богинею.

- Брехня. - махнула рукою сабазадонка.

- Тоді тобі не зрозуміти, хто такі Перші. - відрізав воїн.

- Ну, скажімо, я повірю, що боги існували. - схрестила руки Ейр і видихнула.

- Тоді ти повірила б і в те, що вони постійно воювали один з одним. Щоб припинити це, Батько дав їм наставників з даром передбачення. Ось вони і є Першими.

- Боги, Батьку, Перші. - Ейр потерла рукою очі. - І до чого вони тут?

- Вони приходили до мене. Сказали, що на червоних пісках буде безпечно. - Максуд провів рукою, показую на краєвид.

- Дуже безпечно. Прям дуже. - кивала Ейр.

Воїн насупився, притулив руку до живота і скривився. Потім подивився дівчині у вічі:

- Подивися вниз. Що ти там бачиш?

- Війська.

- Так, багато різних військ. З різних країн. Я сказав би, з різних частин світу. Дехто добирався сюди не один місяць. Розумієш? - запитливо дивився на Ейр воїн.

- Розумію, їм довелося тяжко. Мені їх пошкодувати?

- Ні, тобі подумати, навіщо вони тут. І як так вийшло, що одного дня стягнулися армії з усього світу якраз у те місце, де ми й опинилися.

Ейр примружилася. Вона розмірковувала.

- Виходить, що Перші все це організували? - запитала Делоріс. - Але навіщо? Вони з усіма розмовляли?

- І як вони розмовляли з тобою? - додала своє питання Ейр до купи інших.

- Вона з'являється і говорить. Коли сама захоче. - розвів руками Максуд. - Я впевнений, що всіх сюди направили саме вони. Навіщо? - воїн знизав плечима.

Ненадовго повисла мовчанка.

- Які з армій нам будуть корисні? - знову питала Ейр. - Водоносів та заклиначів язик не повернеться назвати воїнами. Яка тут армія.

- Ти судиш про них, не знаючи їхніх здібностей. Вони сильні. - Максуд пальцем несхвально похитав з боку на бік.

- А сильніше є хтось?

- Подрібнювачі. Кам'яні драйтли. Непохитні. Незламні. - Максуд зробив паузу, побачивши надію в очах Ейр. - Якщо що, це я все про тих самих говорю. Вороги називають їх по-різному. Залишається сподіватися, що вони приймуть нашу сторону. І що їх буде багато.

- А ще? - вже втратила будь-яку надію Ейр.

- Чемпіони? - запропонувала варіант Делоріс. - Їх багато.

- Пихаті статутні виродки. - сплюнула Ейр. - Що звичайна людина, що чемпіон. Користі від них.

Максуд знову взявся за живіт, і почухав потилицю:

- Ну, я б порівнював їх не зі звичайними людьми, а з сабазадонцями.

- Що? - обурилася Ейр.

- Тисяча Ейр – це добре. - усміхнувся Звір.

Дівчина тільки пирхнула у відповідь:

- Пф, знайшов із ким порівнювати. Підліток водонос, якщо його навчити, і то краще битиметься.

- Чому ти їх не любиш? - запитала Сандрін.

Ейр схрестила руки на грудях і відвернулася вбік.

- Вони постійно змагаються. Не можуть визначити, хто з них кращий. І це часто призводить до непередбачених ситуацій. - пояснив Максуд.

- О, когось мені це дуже нагадує. - Делоріс зиркнула на вчителя. - Ти не знаходиш?

- Чемпіони – це дзеркальне відображення сабазадонців, за тим лише винятком, що сабазадонці – люди, а чемпіони – драйтли. Немає войовничіших людей, ніж сабазадонці. І те саме можна сказати про драйтлів, серед яких чемпіони стоять відокремлено.

- Я якраз вчасно! - збуджено сказала Жазель, розштовхуючи Максуда і Ейр, і сідаючи впритул до них. - Так що там у тебе з Дезіре, розкажеш?

- А ти розкажеш, що там у тебе з Оррмарином, і чому ти так рано повернулася? - зловтішно посміхнулася Ейр.

- Він зараз... нічого. Краще ти розкажи, хто цієї ночі так хропів?

- А ти розкажи, як це самій із собою розмовляти? Весело?

- Стоп. - зупинив непотрібні розмови Максуд.

- Хто такі драйтли? - одразу спитала у нього Жазель.

- Чому ви з Дезіре на ножах? - підхопила Ейр. - Я, як охоронець, мушу знати такі речі.