Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Кременецький звір, Сергій Каріук 📚 - Українською

Читати книгу - "Кременецький звір, Сергій Каріук"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кременецький звір" автора Сергій Каріук. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 55
Перейти на сторінку:
class="p1">«Дід явно здурів на старості років. Зараз почне пророкувати й розповідати про Апокаліпсис і Божий суд з піною на губах», — про всяк випадок Голота трохи відійшов від ченця.

— Бо тут свята земля, — мовив настоятель. — Саме тут, у підземеллях старого Кременця, заховали мощі святого апостола Матфея.

— Кого? — Голота аж відкрив рота від здивування.

— Апостола Матфея, Христового учня, того, що дав нам перше Євангеліє, — повторив отець Бернард. — Увесь час місце його поховання вважалося втраченим. Хтось казав, що апостола заховали в Ефіопії, де він прийняв смерть мученика, хтось твердив про Малу Азію, але реальність зовсім інша. Апостола поховали в Індії, а кілька століть тому його мощі таємно вивезли звідти францисканські монахи. Одними з найвпливовіших покровителів францисканського ордену були міланські герцоги Сфорца, тож коли королевою Польщі стала Бона Сфорца, францисканці приїхали сюди й заховали мощі тут, у старовинних печерах під містом.

— Але навіщо?

— Щоб навернути місцевий люд до лона католицької церкви. Я знайшов лист Бони, в якому вона говорить про реліквії. Реліквії, що мають приєднати до Святійшого престолу величезну територію, населену схизматами-православними. Вона не писала, що то за реліквії, і лише пізніше я зрозумів… Папа мав отримати нові землі на сході, і Кременець обрали за центр католицького Сходу. Реліквії от-от мали оприлюднити, але…

— Але?

— У печері, де вони були сховані, стався обвал. Мощі засипало землею. І це була катастрофа. Від горя через втрату такої реліквії, що мала б прославити її у віках, королева місяць не вставала з ліжка. Врешті повернулася до Неаполя і там померла. Францисканці ж кілька століть намагалися знайти мощі, але марно. Мені було вісімнадцять, коли я почув цю історію від сторічного францисканця, що зберігав цю таємницю. Я заприсягнувся їх відшукати. Рік за роком я дізнавався про підземелля Кременця, знав кожен закуток, кожен поворот, але не міг знайти… І лише він мені розказав… і мав показати…

— Ваші пальці, — перервав настоятеля Голота, дивлячись у вікно. — Я звернув на них увагу, щойно вперше переступив поріг вашого будиночка. Мені було дивно, де це ви так до крові збиваєте руки. То ж ви каменя постійно підіймали, так? А ще ви страждали від того, що стали співучасником убивств. І навіть вирішили розповісти всім про них. Розповісти, нічого не розповідаючи. Звеліли написати картину. Муки святого Еразма, — показав Голота на картину. — Вгадав?

— Так.

— У Болоньї, де я навчався, копії Боутса з образом мук святого Еразма висіли всюди. Це все через те, що мощі святого були поховані в одній з тамтешніх церков. Я не відразу помітив, що ваша картина відрізняється. Хоча щось дивне в ній мені відразу впало в око, от тільки я не зрозумів, що саме. Та під час останнього до вас візиту мене наче по лобі ляснуло — я нарешті збагнув. Один з катів на картині чомусь чернець, інший же також відрізняється від оригіналу — він високий, в обладунках, а головне — на ногах у нього шпори. Лицарські шпори, — повторив Голота.

— Усе правильно.

— Чому ви замовили таку картину? Так ви сповідалися? Вам справді не давало спати сумління?

— Мені не давало спати сумління, — повторив одними губами чернець. — І хоч так я міг сказати правду.

— Це самообман, отче. Ви такий же вбивця, як і він. Хоч і прикривалися своєю нездійсненною мрією.

Отець Бернард дивився помертвілими очима на картину й лише ледь помітно кивнув.

— Я завжди це знав. Та це була ціна за знання, і я її платив.

— Але що він знав? Що змусило вас іти за ним?

— Бо він дав мені надію… Маленький нікчемний шанс… Він змалку любить книги. Ту старовинну інкунабулу знайшов в Італії, в якомусь Богом забутому монастирі. Там була історія писаря Бони Сфорци, який розповідав, де саме кременецьких підземеллях сховали раку з мощами апостола… Міхаель показав мені частину розповіді, яку переклав з італійської, і я втратив сон. Ви колись опинялися за крок до мрії, Голото? До якої марно йшли все своє життя… Я не міг не збожеволіти. Кожну хвилину, кожну мить я чекав, коли ж він покаже мені все… Та він так і не показав. Так і не показав… — сумно повторив настоятель. — Голото, будьте ласкаві, принесіть мені води. Кухоль там, біля колодязя… Тільки обережно, стежка вся замерзла й слизька.

Голота рвучко відчинив двері і вийшов у морозний вечір, залишивши старого. Він крутнув корба криниці і, дивлячись невидющими очима в небо, намагався зрозуміти історію отця настоятеля. Він зачерпнув води і пішов до будинку.

— Ось ваша вода, отче…

Старий Бернард лежав на своєму вбогому ліжку й усміхався мертвими губами. До грудей він притискав порожню пляшечку. Голота повільно випив кухоль крижаної води, не відриваючи погляду від василіянина, а тоді підійшов і тремтячою рукою провів по очах мерця.

«Хоч хтось із Мнішекового роду вміло накладає на себе руки». — пульсувала в голові ліценціата незграбна думка.

Розділ 23

У якому підбивають підсумки

— Знаєте, мій милий друже, серби кажуть, якщо випити чарку сливовиці й заплющити очі, то можна почути, як вітер хитає сливи у саду під Валево, якщо дві — як із гуркотом тече зелена Дрина, а якщо випити з добрим другом пляшку, то весь світ завмирає, і тоді можна вчути шепіт самого Бога…

Голота здивовано скосив очі на лікаря, якого ніколи не міг запідозрити в любові до сльозливої поезії і багатослівних притч. Та то був не жарт — медик стояв, закотивши очі, найімовірніше, намагаючись почути, як вітер хитає сливи в саду під Валево.

— Хохриттере, не лякайте мене, — перехрестив Голота лікаря. — Це нагадує, як мене колись пригостив плезнським адвокат із Франкфурта, що весь час плакав, розмазуючи по щоках отакенні п’яні сльози. «Проклятий Йоггі!» — голосив він, згадуючи власного синочка. «Пише вірші і п’єси і не хоче продовжувати нашу з діда-прадіда професію», — жалівся адвокат після п’ятої кварти. Він був певен, що Йоггі чекає доля нероби й гульвіси, і скоро той осоромить поважну родину франкфуртських бюргерів на віки вічні. Уже тепер, казав нещасний батько, з родини Гете сміються і показують пальцем, як на блазнів. Врешті того Гете викинули з шинку, хоча говорив він правильні речі.

— Але до чого тут я? — захихотів Хохриттер, і Голота велично підняв руку, жестом попрохавши не перебивати.

— А до того, що я з тим старим Гете повністю згоден. Кожен має робити те, на що вродився. Отой малий Йоггі Гете

1 ... 47 48 49 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кременецький звір, Сергій Каріук», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Кременецький звір, Сергій Каріук» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Кременецький звір, Сергій Каріук"