Читати книгу - "Випадковий наречений, Аніта Русанова"

Настя

Цей ранок видався особливо тяжким, якщо бути точнішою, то день, адже прокинулася я біля дванадцятої, а все через те, що розкладала речі, та створювала затишну атмосферу в квартирі. На поличках та тумбах розставила рамочки, куди вклала спільні фото з Максом, зроблені у Києві, розклала речі в шафі, у ванній та інших кімнатах, ніби буду жити тут довго, а не лише в найближчий місяць. Розставила квіти у кімнатах, які придбала в магазині. Через інтернет також замовила декоративні подушки, пледи та інший декор для квартири. Бо якщо батьки вирішать приїхати до нас у гості, вони не повірять що я тут живу без цих усіх дрібничок, які так потрібні мені для комфорту.

Пройшовши по квартирі знову, підмітила, що зараз тут і справді дуже затишно, неначе якесь сімейне гніздечко. Що мені і потрібно, аби справити правильне враження на батьків. Мушу вкотре визнати, що квартира у Макса класна - простора, гарна, світла – завдяки панорамним вікнам, у класному районі, і з доволі гарним ремонтом, мені в цьому плані догодити складно, але цей дизайн і справді крутий.

До речі, говорячи про квартиру. Її власника тут немає, схоже він вже поїхав. Навіть і не дивно, дивлячись на те котра зараз година.

Пройшовши на кухню, я помітила записку.

«Якщо щось потрібно телефонуй. Я поїхав на роботу. Пам’ятаю, що у тебе репетиція в другій половині дня, тому вирішив тебе не будити. Сніданок на плиті, смачного, і гарного дня!». Макс

Якщо чесно, мені настільки стало приємно від таких дрібничок, що я моментально почервоніла. Оговтавшись, я поснідала, прийняла душ, зібралася і поїхала на репетицію трішки раніше, аби встигнути з деким поговорити.

- Привіт, Настюх. Нарешті ти приїхала. – Сказав задоволено Свят, обіймаючи мене.

- Привіт, Святе. Все добре? Ти одужав? – Стурбовано запитала у нього.

- Так, дякую. Все добре. – Закашлявшись, все ж сказав хлопець.

- Ой, Святику, щось ти темниш. Он, почервонів навіть.

- Не вигадуй! – Махнув рукою. – Краще розповідай, бо по телефону ти якось загадково говорила.

- Ось, тримай, я вже взяла нам каву і круасани. – Сказала я, простягнувши стаканчик та круасан Святові.

- Дуже дякую! – Посміхнувся хлопець. – Ну, не тягни. Розповідай. Я тебе уважно слухаю.

- Так, ну напевно, почну з початку. Пам’ятаєш ту вечірку в клубі? – На моє запитання Свят мовчки кивнув. - Поки ви там дуже мило вели бесіду з Ірою, Макс запропонував мені поїхати з ним до Києва.

- Він тебе запросив до Яни на день народження?

- Загалом так. А ти звідки знаєш?

- Ти що, забула?! Я ж кращий друг Макса і Сергія, тому мене теж запрошували, але в мене не виходило.

- Аа, зрозуміла.

- Це ж явно не все, що ти хотіла мені сказати. – Констатував Свят.

- Взагалі-то так. Як ти вже міг здогадатися за моєю відсутністю, я прийняла пропозицію і ми провели чудові кілька днів в компанії Яни, Сергія і маленької Стефи. І от, одного дня мені подзвонила мама, і так ніби-то натякаючи, сказала що знає про цю поїзду до Києва, і про те, що я поїхала туди зі своїм «нареченим».

- Ого, оце так-так. А ти, як правильна дівчинка, сказала що поїхала туди, бо тебе запросив друг. Так?

- Ні. Тобто так. Але мама в це не повірила, і мені довелося погодитися з її словами.

- Так, чекай. Тобто, твоїй мамі сказали, що ти поїхала з нареченим, а ти замість того, щоб довести що це не так, просто погодилася?

- Мг. – Кивнувши, видала.

- Твій «наречений» про це хоч знає?

- Ми з’їхалися. – Випалила на одному диханні.

- Що?! Коли? Ти, тобто ви ж тільки повернулися. Коли ви встигли?

- Вчора.

- Так, я зрозумів. Ну що ж, сподіваюся ви не накоїте дурниць, і врешті решт все буде добре!

- Свят, все буде добре! Не хвилюйся. Я знаю як ти переживаєш за мене, за Макса, але повір – усе буде добре. Це лише гра. Місяць пограємо і перестанемо.

- Ти ж розумієш, що батьки все одно будуть тебе діставати?

- Розумію, але таким чином, я можу виграти кілька місяців вільного життя без надокучливих питань.

- Насть, я тебе ніколи не засуджував, і ніколи не говорив, що ти робиш щось не так. Твоє життя – це твоє життя. Тільки ти можеш вирішувати, що для тебе правильно, а що ні. Я лиш прошу тебе, не заграйся.

- Дякую, Святе! – Сказала я, обійнявши хлопця. – Я завжди знала, що можу на тебе покластися. Щоб я не утнула, ти завжди підтримаєш. Хоч ми і не рідні, але все таки, за ці роки нашої дружби ти став мені справжнім братом.

- Так, на мене можна покластися, так, я тебе підтримую, незважаючи на те, яку б ти дурню не придумала. Але іноді так хочеться трохи підправити мізки моїй маленькій дурненькій сестричці, щоб у голівоньці лишилися тільки розумні і зважені думки.

- Хм, тоді нам з тобою буде не цікаво! Ти так не думаєш?

- Твоя правда. Тоді нам доведеться розійтися як у морі кораблі. – Не втримавши сміху, сказав Свят.

Після репетиції, я виснажена і втомлена, поїхала додому до Макса. Хлопця вдома ще не було, тому приготувавши йому вечерю, я прийняла душ, і за переглядом серіалу, стала чекати хлопця.