Читати книгу - "Блакитне полум'я, Тетяна Гобатюк"

- Охороно, заарештуйте її. – донеслися до моєї спантеличеної свідомості слова начальника охорони і я без роздумів викликала суцільний вогняний щит діаметром кілька метрів даючи зрозуміти, що по-доброму ми не розійдемось.

Між брів Азарія виступила зморшка невдоволення. Щеб пак! На мене їхні ментальні чари не діють, а отже прийдеться вирішувати питання грубою силою.

- Схопіть зрадницю, живою чи мертвою. – нарешті віддав той наказ переляканій охороні і легіонери несміливо почали рух по контуру, замикаючи навколо мене кільце.

- Нікому не підходити, інакше вас всіх накриє моє прокляття! – вигукую, перекрикуючи рев полум’я. Кілька охоронців з острахом відступили назад, здається Азарій загарчав.

- Та вона блефує! Схопіть її, кому сказав.

Я лише криво посміхнулася: сонне закляття потрійної сили виблискувало синіми лініями на кінчиках моїх пальців, аж раптом трапилося те, чого в Тінатіні точно не очікували. Просто з неба на площу пікувало чотири гіганські ящури. Серед драконів я упізнала двох: Ельдара та його друга: що в одного, що в іншого на лусці красувалися шрами після нашої першої зустрічі.

- Ви бачите! Ви свідки зради!!! – закричав перелякано начальник охорони, коли дракони осіли по периметру, закриваючи мою постать від ворожих поглядів.

- Перемир’ю кінець. – виплюнув разом з вогнем вожак народу Мусіми, а в наступну мить мене підхопили золоті драконячі кігті.

По мірі відаляння від землі я побачила, що легіонери оголили мечі та вступили у бій, дракони у відповідь накрили площу полум’ям.

- Зачекай! – закричала щосили я, коли помітила на брамі озброєних воїнів духу. – Ми маємо повернутися! Маємо допомогти їм! – проте Ельдар лише міцніще стиснув лапи, а з наступним помахом крил ми пірнули у біле полотно хмари. – Ти не розумієш! Вони уб’ють їх. – від безсилої істерики я забила кулаками по могутніх лапах. Ударити магією не наважувалася. Проте вожак мене ніби не чув.

Здавалося він перетворився на випущену з арбалета стрілу. Ми долали кілометри за лічені секунди і якби не закляття вогняної ковдри, я б певно обморозила собі все на світі за час цієї хоч і не довгої, проте стрімкої подорожі. Зовсім скоро на горизонті замаячило драконяче поселення і ми пішли на посадку. Так само мовчки Ельдар висадив мене на відкритому балконі своєї спальні та стрімголов помчав назад, а я, невтримавши рівноваги, упала на коліна.

Це повторилося знову. Чому я постійно притягую неприємності? Чому навколо мене люди обов’язково намагаються один одного вбити або покалічити? І чому я маю нести відповідальність за помилки інших? Де клята справедливість!? З пересердя ударила кулаком у кам’яну стіну і одразу скрикнула від тупого болю. На кісточках пальців виступили червоні краплі. Що ж, це було не надто розумно, проте біль холодним душем здригнув мою свідомість повертаючи її до реальності. Я струхнула рукою, розминаючи пальці, а потім зцілила свіжу рану. За болем прийшла злість.

Я не бачила, проте відчула як у моїх зіницях розгорається праведний вогонь гніву. Різко розвернувшись, попрямувала до виходу у пошуках охорони: упевнена, що вона тут була. І виявилася правою – уже на сходах мені перегородив шлях молодий дракон.

- Володар не велів вам покидати покої до його повернення. – зійшлися на переніссі його густі чорні брови.

- Відвези мене назад у Тінатін. – дивлюсь незнайомцю прямо у очі та вкладаю у посил максимум жовтої енергії.

- Повторюю ще раз: володар велів залишатися вам тут. – він зіщурив свої темні очі і погрозливо склав руки на грудях, а я похитнулася від різкого болю у скронях. Бісові ящури!

- Прекрасно. – розлютилася я ще більше. – Тоді або ти віднесеш мене назад, або я спалю цей палац разом з усіма його жителями! – на долонях автоматично загорілися пульсари, підтверджуючи серйозність моїх намірів.

- Удачі. – криво посміхнувся дракон і закрив переді мною масивні ковані двері.

- Та як ти смієш!? – зашипіла я і ударила залізну перепону вогняним вихрем. Проте на мій великий подив, вона навіть не обвуглилася. – Що за чорт? – окинувши предмет фурнітури магічним зором, зрозуміла, що той зачарований і протяжно завила.

Невже з цієї пустельної пастки немає іншого виходу? Вийшла на балкон та глянула вниз: ряд високих гострих скель викликав мимолітне відчуття дежавю і липка холодна рука страху стиснула моє горло. Ну чому я не володію магією повітря? Або магією антигравітації на худий кінець! Хоча найкраще зараз би згодилася портальна магія. Якщо доберусь до Серапіону, то обов’язково змушу Карла розробити для мене індивідуальний портал з динамічним налаштуванням кінцевої точки виходу. І байдуже якщо це неможливо.

Міцно стиснувши кулаки, я сміливо подивилася у блакитну височінь. Розрахунок омріяних вогняних крил чітко встав перед очима, проте це була лише теорія, що ні разу не перевірялася практикою. Тим не менш я налаштована рішуче.

Прикриваю повіки та поволі випускаю вогняну енергію, сплітаючи її у замислувате мереживо двох продовгуватих краплин позаду спини. Спереду закріплюю закляття на альтернативний корсет та замикаю контур сам на себе. Полегшено видихаю, коли розумію, що плетіння закінчено і закляття тепер працює автономно. Озирнувшись я побачила позаду себе два вогняні смерчі, готових спалити тут усе дощенту, проте пута корсету міцно тримали їх на своєму місці.