Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

Аманда ще довго зловтішалась через те, що я пропустив її удар у щелепу.

- Не задавайся, Коротуне. Я на мить відволікся, тому тобі і пощастило поцілити. Іншої такої можливості я тобі не подарую.

- А це ми ще побачимо, - нахабно заявило це підступне дівчисько.

Навіть зараз, прикладаючи холодний компрес до своєї бідолашної щелепи, я думав про те, яка ж Аманда унікальна і вродлива дівчина.

- Можеш займати нашу ванну. Я прийму душ в кімнаті когось із хлопців.

- Чудова ідея, Крістіане, - задоволено посміхнувшись, промовила моя чарівна сусідка.

Я прихопив свій змінний одяг і рушник та пішов в кімнату до Тіма, тому що вона знаходилась ближче.

Проходячи повз  кімнату Діла, я відчув, вже знайому мені, магію тіні. 

Я різко відчинив двері і увійшов. Здавалося, що кімната порожня, але я біля шафи явно відчувалась чужа присутність.

Що ж могло тут знадобитись цьому зловмиснику?

 Схоже, що цей бісів невидимка вирішив зачаїтись і перечекати поки я піду. Я не поспішав його так радувати.

Зачинивши за собою двері, я раптово атакував тінь своєю чорною блискавкою. Почувся стогін, а це означало, що мені вдалось поцілити.

Не гаючи часу, я атакував вдруге. Після цієї моєї атаки чужа магічна присутність зникла. 

Я почекав кілька хвилин, але нічого не змінилось. Я обережно оглянув шафу, біля якої  раніше відчував присутність тіні, але нічого дивного не помітив.

Питань виникало все більше і більше, а відповідей - нуль.

Швидко прийнявши душ в кімнаті у Тіма, я повернувся до себе.  Аманда вже нарізала фрукти і взялась готувати чай.

- А ти вчасно, Крісе, - весело промовила дівчина.

- Амандо, в кімнаті у Діла хтось був... Мені здалось, що це той, хто напав на тебе вчора.

- Прозорий виродок? Що йому могло знадобитись там?

- Навіть не уявляю. Амандо, я хочу, щоб ти була особливо уважною та обережною. Я підозрюю, що зловмисник чи зловмисники - це хтось із старшокурсників.

- Крістіане, у тебе є якісь докази?

- Жодних. Тільки підозри та моя інтуїція...

- Зрозуміло...- Важко зітхнувши, промовила Аманда.

Дівчина подала мені чашку гарячого, трав'яного чаю. 

- Дякую, Амандо.

- Пий здоровий.

- Хочеш трохи прогулятись перед сном? - Поцікавився я у своєї сусідки по кімнаті.

- Я не проти. Хочеш перевірити, чи сьогодні цей виродок буде шлятись по території академії?

- Так. Спершу, я не хотів брати тебе  із собою, але тепер з'ясувалось, що  і в кімнаті може бути небезпечно...

- І тому ти вирішив, що краще я буду у тебе на очах...- Посміхнувшись, сказала Аманда.

- Ти мене розкусила...

Попивши чаю, ми з Амандою вийшли на подвір'я академії. Деякі кадети вже почали повертатись у гуртожиток, але Тіма з Алексом досі не було видно.

Неочікувано біля господарських споруд, що стояли неподалік від гуртожитку, почувся крик.

Аманда першою кинулась туди бігти, а я слідом за нею.