Читати книгу - "Талiсман"

— Джеку! — Лорі перекрикувала звукову стіну.

Лорі була пасією Смоукі. Джек досі не знав її прізвища. Він заледве розібрав її крик через тріщання музичного автомата, який вмикали на повну гучність, доки гурт відпочивав. Джек знав, що зараз усі п’ятеро стирчали по той бік бару та жлуктили «Чорного росіянина»[84] за півціни. Вона просунула голову у двері комірчини. Тьмяне біляве волосся, зібране дитячими білими пластмасовими шпильками, поблискувало у світлі флуоресцентних ламп.

— Джеку, якщо ти бігом не викотиш це барило, боюся, він захоче випробувати тебе на витривалість.

— Ясно, — відказав Джек. — Скажи йому, що я зараз буду.

Шкіра на руках у нього взялася сиротами, і зовсім не через вологий холод комірчини. Зі Смоукі Апдайком краще не жартувати. Смоукі — у паперовому кухарському ковпаку на вузькій голові; Смоукі — з пластмасовими вставними щелепами, замовленими по пошті, у довершеній рівності яких було щось жаске та навіть поховальне; Смоукі — з жорстокими карими очима на тлі підстаркуватих жовто-брудних білків. Смоукі Апдайк, якому дивним, незрозумілим — а від того ще страшнішим — чином удалося перетворити хлопчика на в’язня.

Ненадовго музичний автомат змовк, але гучне ревіння натовпу тільки посилилося як компенсація тиші. Якийсь ковбой з озера Онтаріо завів гучним п’яним голосом: «Єеееее-ХОУ!». Жінка скрикнула. Келих розбився. А тоді музичний автомат завівся знову, і звучав він, наче ракета, яка розганялася до потрібної швидкості, аби подолати земне тяжіння і полетіти на Сатурн.

Така місцина, де їдять те, що зіб’ють на дорозі.

Сирим.

Джек нахилився над одним з алюмінієвих барил і зсунув його десь на три фути. Рот скривився у гримасі болю; чоло спітніло попри пронизливий холод; спина не згиналася. Діжка зі скреготом і вищанням котилася по голому цементу. Важко дихаючи, Джек зупинився. У вухах дзвеніло.

Хлопчик підкотив до барила з «Бушем» візок, поставив його сторчма, а тоді знову підійшов до пива. Йому вдалося підняти його за дужки та пронести вперед — до візка. Та коли Джек спробував поставити вантаж, то втратив контроль: велике пивне барило важило лише на кілька фунтів менше за нього самого. Воно тяжко приземлилося на платформу візка, застелену рештками килима для пом’якшення таких приземлень. Джек одночасно намагався прилаштувати барило і вчасно забрати руки від нього. Але це робив надто повільно. Барило защемило пальці у задній частині візка. Пролунав гучний удар, та Джекові пощастило витягти звідти розпухлі й пульсуючі пальці лівої руки. Він поклав їх у рот і почав смоктати, мимовільно на очах з’явилися сльози.

Але було дещо значно гірше за прищемлені пальці: Джек почув тихе шипіння газу, що проходив крізь дренажний клапан барила. Якщо Смоукі під’єднає барило до апарата, а звідти піде піна… або, що навіть гірше, він зніме корок і пиво потужним фонтаном пирсне йому в обличчя…

Краще навіть не думати про це.

Минулої ночі, в четвер, коли він намагався притягнути Смоукі барило, воно завалилося просто на бік. Дренажний клапан вискочив і перелетів через кімнату. Білясто-золота пивна піна потекла по підлозі комірчини до дренажної труби. Джек закляк на місці, переляканий і застиглий, байдужий до волання Смоукі. Це був не «Буш», а «Кінґсленд». Не пиво, а ель королеви.

Саме тоді Смоукі вперше вдарив його — швидкий потужний удар, який відкинув хлопчика на облуплену стіну комірчини.

— Ось твоя зарплата за сьогодні, — сказав Смоукі. — І раджу тобі ніколи більше так не робити, Джеку.

Проте найбільше у фразі «Раджу тобі ніколи більше так не робити» Джека налякав подвійний зміст: тобто в нього буде ще не одна нагода зробити таке; ніби Смоукі Апдайк упевнений, що Джек залишиться тут надовго.

— Джеку, хутчіше!

— Вже йду, — видихнув Джек. Він потягнув візок до дверей комірчини, спиною відчув ручку, повернув її та прочинив двері. Ударився об щось велике, м’яке та пружне.

— Господи, обережніше!

— Упс, вибачте, — сказав Джек.

— Я покажу тобі «упс», гівнюче! — відповів голос.

Джек дочекався, доки важкі кроки біля комірчини не стихли, а тоді знову спробував відчинити двері.

Вузький коридор пофарбовано жовтаво-зеленою фарбою. У ньому смерділо лайном, сцяками та «Тайді Боулом»[85]. То тут, то там виднілися дірки в штукатурці; нерівні графіті розповзалися стінами. Їх намалювали знуджені п’яниці в очікуванні можливості скористатися «ПОЙНТЕРАМИ» чи «СЕТТЕРАМИ»[86]. Найбільший напис на зеленій стіні було нанесено чорним фломастером і, здавалося, він відображав усю нудьгу й безцільну злобу Оутлі: «ВІДПРАВТЕ ВСІХ АМЕРИКАНСЬКИХ НІГЕРІВ І ЖИДІВ ДО ІРАНУ».

Гамір з бару чувся навіть у комірчині; тут він скидався на величезну звукову хвилю, якій не було кінця-краю. Джек ще раз окинув місце над барилом на візку, щоб переконатися, чи не видно його наплічника.

Йому треба було тікати. Треба було. Мертвий телефон нарешті заговорив, закувавши його в капсулу з чорною кригою… це погано. А ще гіршим був Рендольф Скотт[87]. Тобто насправді той кадр не був Рендольфом Скоттом, але виглядав саме, як цей актор із фільмів п’ятдесятих. Смокі Апдайк, певно, ще гірший… хоча Джек уже не був у цьому певен. Особливо відтоді як побачив, що очі схожого на Рендольфа Скотта чоловіка змінювали колір.

Та найгірший — сам Оутлі… Щодо цього Джек був певен.

Оутлі, штат Нью-Йорк, у самому серці округу Дженесі, видавався тепер жахливою пасткою, розставленою для нього… така собі муніципальна «жовта мухоловка». «Мухоловка» — одне з природних див. Легко в неї потрапити. І майже неможливо вирватися.

2

Перед ним стояв високий чоловік із гігантським пузом, який чекав, доки звільниться вбиральня. Він перекочував з одного кутика рота до іншого пластмасову зубочистку. Джеку спало на думку, що то, певно, він ударив дверима чоловікове черево.

— Гівнюк, — повторив товстун, а тоді двері туалету різко відчинилися. Звідти вийшов чоловік. І на одну бентежну мить його очі зустрілися з Джековими. Цей чоловік скидався на Рендольфа Скотта. От тільки кінозіркою він не був: звичайнісінький різноробочий з Оутлі, що пропивав свою тижневу платню. Потім він поїде звідти на напівоплаченому «мустангу» з розхитаними дверцятама чи, може, на виплаченому на три чверті мотоциклі — великому старому «гарлеї» з наліпкою «КУПУЙ АМЕРИКАНСЬКЕ».

Його очі стали жовтими.

Ні, це твоя уява, Джеку, просто твоя уява. Він