Читати книгу - "Сніговик"

– Вимкни мигалку, – наказав він водієві і звернувся до Скарре, який сидів позаду: – Вона каже, його немає вдома, і, схоже, це правда. Залишайтеся тут, слідкуйте, може, повернеться. Зателефонуй у відділ, скажи, щоб організовували пошуки. Тільки не по рації, гаразд?

Дорогою назад Харрі зателефонував з машини до телефонної станції і дізнався, що Торкільдсен, його приятель, який працює в центральній диспетчерській «Теленор-Осло», вже пішов додому, а отже, визначити місцезнаходження мобільного телефону Ідара Ветлесена можна буде тільки по офіційних каналах, тобто не раніше, ніж завтра вранці. Він поклав слухавку та додав гучність: «Slipknot» грали «Vermilion». Ні, зараз, мабуть, не той настрій. Харрі натиснув на кнопку, щоб змінити диск на сольник Джила Еванса, який нещодавно знайшов у себе в бардачку. Поки він колупався з коробкою диска, приймач налаштувався на випуск новин.

– У зв’язку зі справою щодо серійного вбивці, так званого Сніговика, поліція розшукує чоловіка, лікаря за професією, прописаного в районі Бюгдьой…

– Тьху, щоб вам! – гаркнув Харрі і так жбурнув коробку, що та тріснула, а диск покотився під сидіння.

Харрі у нападі люті витиснув газ до упору й обігнав бензозаправник, що їхав по лівій смузі. Двадцять хвилин. Їм знадобилося всього двадцять хвилин. Чому б їм не натикати в управлінні мікрофонів та не видавати в ефір пряму трансляцію?

Їдальню в управлінні вже було зачинено, світло вимкнене, але саме там Харрі її і знайшов. Вона сиділа зі своїм пакетом з бутербродами за порожнім столиком на двох. Харрі сів на другий стілець.

– Дякую, що не розповів, як я зірвалася у Фінньої.

Харрі кивнув.

– Куди ти зникла?

– Я відразу виписалася з готелю та побігла на тригодинний рейс до Осло. Мені необхідно було поїхати. – Вона нахилилася до чашки. – Вибач.

– Не переймайся, – заспокоїв її Харрі, дивлячись на тендітну схилену шию та тонку руку, що лежала на столі. Зараз він дивився на неї іншими очима. – Круті хлопці якщо вже зриваються, то по-справжньому.

– Чому?

– Напевне, тому, що не так часто втрачають контроль. Брак досвіду.

Катрина кивнула, так само вишукуючи щось поглядом на дні чашки з логотипом Поліцейського управління.

– А ти, Харрі? Ти ніколи не втрачаєш контролю?

Вона підвела очі, і Харрі здалося, що її зіниці засяяли яскравим світлом. Він поліз за сигаретами.

– Я з тих, у кого неабиякий досвід з утрати контролю. Я, власне, нічого більше не навчився. Зате з утрати контролю у мене чорний пояс.

Замість відповіді вона слабко всміхнулася.

– У боксерів якось зняли показники роботи головного мозку, – сказав він. – Ти знаєш, що протягом двобою вони часто втрачають свідомість? Ненадовго, на мить, але втрачають. І їм таки якимось чином вдається встояти на ногах. Наче тіло знає, що це тимчасово, і бере керування на себе, тримається у вертикальному положенні, поки свідомість не повернеться. – Харрі видряпав з пачки цигарку. – Я теж там, у будинку Рафто, втратив контроль. Відмінність між нами тільки в тому, що моє тіло після стількох років роботи знає, що контроль повернеться.

– А що ти робиш, щоб уникнути нокауту? – запитала Катрина, прибираючи з лоба пасмо волосся.

– А я, як боксери, рухаюсь у напрямку удару. Коли на тебе навалюється жах або смертельна втома, випускай пару потроху, як паровоз. Ти все одно не зможеш вічно стримуватися, не чекай, поки твій захист розлетиться на шматки. – Він сунув сигарету до рота. – Та тобі, мабуть, усе це розповідали на курсі психології у Поліцейській академії. Але я ось до чого. Навіть випускаючи пару, у цьому важкому житті слід прислухатися до того, що з тобою відбувається, бо коли тебе все це почне вбивати… – Він на мить заплющив очі. – Шукай собі іншу роботу.

Вона подивилася на нього довгим поглядом:

– А ти сам, Харрі? Що ти зробив, коли відчув, що тебе це вбиває?

Харрі прикусив фільтр, сухий та м’який, відчув, як він хрустить між зубами, і подумав, що вона могла б бути його сестрою або дочкою: адже вони явно зроблені з одного тіста. З явними вадами всередині.

– Я забув пошукати іншу роботу, – відповів він.

Катрина широко усміхнулася й тихо сказала:

– Знаєш що?

– Ні.

Вона простягла руку, висмикнула в нього з рота незапалену цигарку й перехилилася через стіл:

– Мені здається…

Двері до їдальні розчинилися – на порозі стояв Гольм.

– Другий канал, – сказав він. – Обидва у новинах: і Ветлесен, і Рафто. Імена та фотографії.

І тоді зчинився безлад. Хоча й була одинадцята вечора, в холі управління вже за півгодини стало тісно від журналістів та фотографів. Вони чекали на керівника групи Еспена Лепсвіка, або шефа відділу вбивств, або начальника поліції, або взагалі на кого завгодно – щоб вийшов до них та розповів, у чому річ. Між собою вони бубоніли, що поліція має усвідомлювати відповідальність перед громадськістю та зобов’язана інформувати її про таку серйозну, таку вражаючу, таку смачненьку справу, здатну підняти рейтинги телеканалів та газетний продаж просто до неба.

Харрі стояв біля балюстради й дивився вниз. Журналісти, як акули, без утоми накручували кола, розмовляючи одне з одним, випитували, винюхували, допомагали, заважали, обдурювали, вивуджували відомості. Хтось щось чув? Буде ввечері прес-конференція чи ні? Ну хоча б імпровізований брифінг? А що, Ветлесен уже по дорозі до Таїланду? Ну мало б хоч щось статися: адже дедлайн уже близько!

Харрі читав, що слово «дедлайн» з’явилося в Америці під час Громадянської війни: коли людей для охорони полонених не вистачало, на землі малювали кола та заганяли їх туди. Усіх, хто виходив з кола, розстрілювали. Так і ці воїни пера там, унизу, в холі: полонені сидять за лінією смерті – дедлайном.

Харрі повертався до кабінету, де на нього чекала решта, аж раптом задзвонив мобільний. Це був Матіас:

– Ти чув моє повідомлення на автовідповідачі?

– Не встиг іще. У нас тут справжнє пекло. Може, я тобі зателефоную пізніше?

– Звісно, – відповів Матіас. – Але знаєш… це стосується Ідара. Я тут бачив у новинах, ви його шукаєте.

Харрі переклав слухавку до іншої руки:

– Викладай.

– Ідар зателефонував мені сьогодні вдень. Запитував про карнадріоксид. Він іноді телефонує, консультується щодо медикаментів: Ідар ніколи не був сильний у фармацевтиці. Так що я спочатку не звернув уваги. Я, власне, телефоную, бо карнадріоксид небезпечний для життя. Подумав, раптом це вам стане у нагоді.

– Звісно, звісно… – Харрі рився у кишені, де в нього завалявся недогризок олівця та трамвайний квиток. – Карна?…