Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

— Він уже сказав тобі, що нас не підслуховують?

— Ні. — Фріц саме перебирав моркву.

— Не підслуховують. Можеш говорити по телефону все, що завгодно. Нагадай про себе своїм дівчаткам. Якщо з тобою забалакає хтось чужий, поводься, як спаде на думку. Хочеш почути одну добру пораду?

— Хочу.

— Зажадай у нього добавки. Я зажадаю. Між іншим, я не питав у тебе про вчорашню вечерю. Ти їх добре нагодував?

Фріц подивився мені в очі:

— Арчі, ніколи більше мені про це не нагадуйте! Жахливий день! Epouvantable[11]. Думками я був тут, з вами. Я не знаю, що робив, не знаю, що подавав. Я хочу все забути, коли це тільки можливо.

— Х'юїтт сказав нам по телефону, що всі там повставали й вітали тебе оплесками!

— Ну звісно! Вони ж бо люди виховані. Тільки сам я добре знаю, що забув покласти до пирога з дичиною трюфелів!

— Боже милий! Який я щасливий, що не потрапив туди! Гаразд, забудьте про це. Можна взяти морквину? Страх як люблю моркву з молоком.

— Звичайно, можна, — сказав Фріц, і я взяв морквину.

Я сидів за своїм столом і виписував чеки на сплату рахунків, коли Вулф спустився з оранжереї. Хоч він нічого й не сказав, я збагнув, що шеф знервований ще дужче, ніж досі був я. Тож коли він сів за свій стіл, я повернув до нього голову й промовив:

— Заспокойтеся. Револьвера вони знайшли.

— Звідки ви знаєте?

Я розповів йому про все, починаючи з візиту до Кремера. Вулф запитав, чи взяв я в Кремера розписку за фотокартку.

— Ні, — відказав я. — Він був не в такому настрої, щоб писати розписки. Я сказав, що Елтхауза вбили не фебеерівці, і це допекло його до серця.

— Ще б пак! Містер Регг зараз у себе?

— Мабуть.

— Подзвоніть йому.

Я зняв трубку, але тільки-но почав набирати номер, як пролунав дзвінок у двері. Я поклав трубку, вийшов до передпокою, глянув крізь двері на сходи, потім вернувся й сказав:

— Можете самі попросити в нього розписку.

Вулф перевів подих.

— Він сам?

Я кивнув головою і пішов відчиняти двері. Цього разу Кремер не приніс мені молока. Він узагалі не звернув на мене уваги, навіть не кивнув головою. Передавши мені пальто, інспектор одразу поспішив до кабінету, а коли і я ввійшов туди, він уже сидів у червоному шкіряному кріслі й щось говорив. Я зачув лише кінець фрази:

— … я мав би про це здогадатись. Господи, я мусив здогадатись! — Коли я сів, він різко повернувся до мене: — Де ви взяли той револьвер і коли його туди поклали?

— Прокляття! — гаркнув Вулф. — Сьогодні вам не слід було сюди приходити! Спершу вгамуйтеся! Арчі, подзвоніть містерові Реггу!

Коли Кремер отак розійдеться, його нічим не спиниш. Та прізвище Perra на нього подіяло. Набираючи номер ЛЕ-5–7700, я стояв до інспектора спиною і не бачив, як він зціпив зуби й люто дивиться на Вулфа, але добре собі це уявляв. Я терпляче тримав біля вуха трубку, знаючи, що додзвонитися так високо, — до самого Perra! — буде не дуже швидко й легко. Ба ні. Очевидно, служби Perra дістали вказівку з'єднувати шефа з Hipo Вулфом негайно, і це був добрий знак. За хвилю ми з Вулфом — він уже зняв свою трубку — почули спокійний низький голос, що протягло вимовляв слова. Я озвався не зразу.

— Вулф?

— Так. Містер Регг?

— Так.

— Мені потрібна та куля. Зараз же. Як ми й умовлялися. Привезіть кулю, і якщо протягом місяця я не виконаю своєї обіцянки, я віддам вам посвідчення. Однак, гадаю, це станеться раніше, багато раніше.

Регг не вагався жодної секунди:

— Я приїду.

— Зараз?

— Так.

Коли ми поклали трубки, Вулф запитав:

— Скільки часу йому потрібно на дорогу?

— Хвилин двадцять чи й менше, — відповів я. — Адже йому не треба ловити таксі.

Вулф повернувся до Кремера:

— Містер Регг буде тут за двадцять хвилин. Раджу…

— Регг із ФБР?!

— Так. Раджу вам відкласти свої нападки до його приїзду. Чи, може, й доти, доки він піде. А я тим часом розповім вам про здійснену нами операцію. Правда, я обіцяв містерові Реггу не розголошувати її перед громадськістю, але ж ви — не громадськість, до того ж ми провели операцію завдяки вам, і ви маєте право знати про неї. Та мені буде легше з ним домовитись, якщо ви дасте відповідь на два запитання. Ви знайшли револьвер у квартирі міс Дакос?

— Звичайно. Щойно я питав Гудвіна, коли він туди його поклав, і хочу спитати про це ще раз.

— Зачекайте зі своїми запитаннями доти, доки ми поговоримо з містером Реггом. Це той самий револьвер, на який Морріс Елтхауз мав дозвіл?

— Так.

— Це значно полегшує справу. А тепер щодо операції…

І Вулф описав Кремерові всю операцію. Розповідає він не гірше від мене, навіть краще, якщо ви любите довгі промови. Замовчувати ім'я Х'юїтта вже не було рації, адже тепер ФБР однаково про це знало, і Вулф детально спинився й на своєму спектаклі. Коли він дійшов до сцени в кабінеті з двома агентами ФБР, оточеними зусібіч дулами пістолетів, і змалював, як він кидав їхні посвідчення до себе в шухляду, я побачив таке, чого ніколи не бачив і, мабуть, уже ніколи й не побачу: на обличчі старшого поліцейського інспектора Кремера розпливлася широка усмішка. Вона не сходила з його обличчя й тоді, коли Вулф, переказуючи свою розмову з Реггом уранці другого дня, заявив, що його слово надійніше за слово фебеерівця. Мені навіть здалося, ніби Кремер ось-ось підхопиться й поплескає Вулфа по плечу, коли це раптом пролунав дзвінок у двері, і я пішов відчиняти.

Я вже згадував, як Вулф збив Perra з пантелику, попросивши привезти кулю. Але це було ніщо проти того, який Регг був ошелешений, коли, ступивши до кабінету, вздрів там Кремера. Я стояв позад Porra й не бачив його обличчя, але бачив, як він весь заціпенів, а пальці його стислися в кулаки. Кремер підвівся, хотів був простягти руку, але враз опустив її.

Я поставив гостеві жовтий стілець, і Регг сказав до Вулфа:

— Оце таке ваше слово?! Надійніше за моє?! Проклятий негіднику!

— Сідайте, — мовив Вулф. — Надійне в мене слово чи ні — це вже моє діло. Я не оцінюю ситуації доти, доки її не вивчу. Містер Кремер…

— Всі наші угоди