Читати книгу - "Карибська таємниця"

— Після того, як помре його дружина?

— Навряд чи бідолашна Естер Волтерс знала, що Молі мусить померти, — сказала міс Марпл. — Я думаю, вона повірила тій історії, яку їй розповів Тім Кендел, про те, що Молі закохана в іншого чоловіка й той чоловік поїхав за нею сюди, і думаю, вона розраховувала на те, що Тім розлучиться з Молі. Усе це уявлялося їй цілком пристойним і респектабельним. Але вона була дуже в нього закохана.

— Ну, це легко зрозуміти. Він привабливий чоловік. Але чому він зацікавився нею — вам, либонь, відомо й це?

— А вам відомо? — запитала міс Марпл.

— Правду кажучи, я маю приблизне уявлення, але не можу здогадатися, звідки про це відомо вам? Так само я не знаю, звідки міг про це довідатися Тім Кендел.

— Гадаю, я могла б усе пояснити, застосувавши трохи уяви, але було б простіше, якби ви мені розповіли.

— Я нічого вам не розповім, — сказав містер Рейфаєл. — Розкажіть мені, якщо ви така розумна.

— Ну, мені здається можливим, — почала міс Марпл, — що, як я вже вам натякнула, ваш слуга Джексон мав звичку час від часу нишпорити у ваших паперах.

— Цілком можливо, — сказав містер Рейфаєл, — але не думаю, що він знайшов там щось для себе корисне. Я подбав про це.

— Думаю, він прочитав ваш заповіт, — сказала міс Марпл.

— Он воно що. Так, я маю тут копію заповіту.

— Ви мені сказали, — провадила міс Марпл, — причому сказали умисне гучно й виразно, що нічого не відписали у своєму заповіті Естер Волтерс. Ви, мовляв, натякнули на це, як їй, так і Джексону. У випадку Джексона то була правда — так мені здається. Ви не залишаєте йому нічого, але Естер ви заповіли гроші, нічого їй не сказавши. Чи так воно було?

— Атож, саме так, але як ви здогадалися?

— Ви надто наполягали на цьому пункті, — сказала міс Марпл. — А в мене досить досвіду, щоб я відразу зрозуміла, коли людина бреше.

— Ви вгадали, — сказав містер Рейфаєл. — Я й справді заповів Естер п'ятдесят тисяч фунтів. Це буде для неї приємним сюрпризом, коли я помру. Тепер я можу зрозуміти, що, знаючи про це, Тім Кендел вирішив знищити свою теперішню дружину, давши їй чималу дозу якоїсь бридоти, й одружитися з п'ятдесятьма тисячами фунтів та з Естер Волтерс. А через певний час, можливо, позбутися і її. Але як він довідався, що вона матиме стільки грошей?

— Джексон сказав йому, звичайно ж, — пояснила міс Марпл. — Вони приятелювали, ці двоє. Тім Кендел добре ставився до Джексона й, певно, без будь-якої задньої думки. Але серед тих чуток і пліток, які розповідав своєму приятелю Джексон, я думаю, він також сказав йому, що, нічого про це не знаючи, Естер Волтерс успадкує велику суму грошей, і можливо, він також розповів про те, що намагається вмовити Естер вийти за нього заміж — поки що без особливого успіху, бо вона не відповідає на його почуття. Отак, думаю, усе й було.

— Те, що ви собі уявляєте, завжди здається дуже близьким до істини, — сказав містер Рейфаєл.

— Але я була дурна, — вела далі міс Марпл, — дуже дурна. Адже все складається в таку струнку схему. Тім Кендел був не тільки лихим і підступним, але й дуже розумним чоловіком. Він був особливий мастак розпускати чутки. Половина з того, що мені тут розповіли, походить від його авторства, думаю. Тут багато розповідали про те, що Молі хотіла одружитися з небажаним молодиком, але я схильна припускати, що тим небажаним молодиком був сам Тім Кендел, хоч тоді він, безперечно, мав інше ім'я. До її батьків, певно, дійшла якась чутка про його підозріле минуле. Тоді він розіграв велике обурення, відмовився піти з Молі показатися її родині й уклав разом із нею план, від якого обоє, певно, одержали велику втіху. Вона вдала, ніби сохне й тужить за ним. І тоді з'являється містер Тім Кендел, посилається на рекомендації кількох давніх друзів родини Молі, і вони зустрічають його з розкритими обіймами як молодика, що витіснить із серця Молі колишнього небажаного претендента на її руку. Боюся, Молі й Тім добре посміялися, коли цей фокус їм удався. Хай там як, а він одружився з нею, і за її гроші купив цей готель, і вони перебралися жити сюди.

Думаю, більшість її грошей він проциндрив, а тоді йому зустрілася Естер Волтерс, і він побачив перед собою приємну перспективу нового збагачення.

— А чому в такому разі він не порішив мене? — запитав містер Рейфаєл.

Міс Марпл кахикнула.

— Гадаю, спочатку він хотів упевнитися в почуттях місіс Волтерс. А крім того… — вона урвала свою фразу, дещо збентежена.

— А крім того, він розумів, що йому не доведеться чекати довго, — сказав містер Рейфаєл, — і ліпше буде, якщо я помру своєю природною смертю. Адже я багатий. А смерть мільйонера завжди спричиняє набагато ретельніше розслідування, аніж смерті дружин містера Кендела, чи не так?

— Так, ви маєте цілковиту слушність. А його брехні були такими переконливими, що їм повірила навіть Молі, коли він підсунув їй ту книжку про психічні відхилення, а потім давав їй пити наркотики, що спричиняли кошмари й галюцинації. Ви знаєте, ваш Джексон виявив неабияку проникливість. Я думаю, він запідозрив, що деякі симптоми Молі спричинені наркотиками. І того дня прийшов у бунгало, щоб трохи понишпорити у ванній кімнаті. Я його там захопила, коли він оглядав крем для обличчя. Певно, йому згадалися давні легенди про відьом, які натиралися мастями, що мали в собі беладону. Беладона в кремі для обличчя дає саме такий результат. Молі мала провали в пам'яті. Вона не могла пригадати, що робила в певні відтинки часу, їй снилося, ніби вона літає в повітрі. Не дивно, що вона боялася за себе. Вона мала всі ознаки психічного захворювання. Джексон вийшов на правильний слід. Можливо, у нього виникла ця думка після того, як він наслухався розповідей майора Полґрейва про те, як індійські жінки отруювали дурманом своїх старих чоловіків.

— Майор Полґрейв! — сказав містер Рейфаєл. — Знову ви згадали цього чоловіка!

— Він накликав смерть на себе, — сказала міс Марпл, — і на ту бідолашну дівчину Вікторію, і він же мало не спричинився до вбивства Молі. Але він упізнав убивцю.

— А що примусило вас несподівано згадати про його скляне око?

— Слова сеньйори де Каспеаро. Вона говорила якусь нісенітницю