Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вічний календар 📚 - Українською

Читати книгу - "Вічний календар"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вічний календар" автора Василь Махно. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 142
Перейти на сторінку:
виправ. 1903 року ІІІ батальйон у повному складі прибув до нового місця служби, тоді ж до Чорткова проклали залізницю і збудували новий одноповерховий двірець.

Коли поручник граф Феліціян Коритовський покинув Жовкву й отримав наказ прибути до Чорткова, у його молодій та вітряній голові не було жодних планів на майбутнє. Чортків — хай Чортків! Рід Коритовських, внаслідок несплачених боргів за позику, яку дід Феліціяна — Алєксандр — зяв у Державному Королівському банку, збіднів. Алєксандр застрелився. Феліціяна, коли підріс, батьки віддали до військового училища у Відні на державний кошт, очевидно, що дід-самогубець чимось прислужився імператору, якщо його внукові призначили повне забезпечення.

Доїхавши від двірця до касарні, Коритовський спершу вступив до штабу полку. Там лейтенанта зустрів черговий офіцер — підротмістер Лінде, і повідомив, що офіцери штабу на різдвяних вакаціях, а тому Коритовському доведеться пошукати собі тимчасового помешкання в готелі. Лінде порадив будинок 4.

«Це єдине пристойне місце в цій дірі», — щиро зізнався підротмістер.

Більшість офіцерів ІІІ батальйону 95-го полку піхоти — Galizisches Infanterieregiment Nr. 95 — роз’їхалися з Чорткова до своїх родин або до Львова. По різдвяному урльопі дехто з них ходитиме місяць-другий до доктора Антонія Блюмфельда, лікаря венеричних хворіб, заліковувати виразки й почервоніння члена або яєць.


«А де той готель?» — поцікавився Коритовський. Підротмістер викликав із караулу Романа Червоняка. Наказав відвести лейтенанта до готелю. Спускаючись із уланом від штабу, Коритовський зауважив, що за центром місто закінчувалося, далі вуличками тягнулися хати й халупи. Відпустивши провідника, Коритовський увійшов до готелю й замовив кімнату. Вільною виявилася кімнатка на третьому поверсі. Піднявшись до покою, скинув шинель, китель і, не роззуваючись, у лискучих офіцерських чоботях завалився на ліжко. Дорога втомила — і він заснув. Прокинувшись, подумав, чи не варто було на ці різдвяні дні залишитися у Львові. Тепер у Львові влаштовували численні забави. Молоді офіцери, приїжджаючи, знайомилися з відданицями та розважалися з повіями. Коритовський завжди заходив до рудоволосої Маріям. На Феліціянове запитання — звідки у неї таке ім’я, вона відповідала: «З Тори».


Над Чортковом пустився сніг. Місто заполонила зимова нудьга, що приходить під час куцих днів і короткого сонця. Звиклий до похідного життя й частих, пов’язаних із військовою службою переїздів, Коритовський однак перші години в Чорткові почувався незатишно. Чуже місто, запах постільної білизни, вугільний сморід у покої від кахельної груби зі слабкою тягою. Вікно з кімнати виходило у внутрішній дворик. Дахи будинків навпроти тримали на собі товщу снігу, а ринви всуціль обмерзли льодом. У будинку навпроти, на першому поверсі, євреї тримали крамницю. Здогадатися було неважко — час до часу відчинялися задні двері і двоє хлопчаків, мабуть, сини власника, вгрузаючи по коліна у сніг, прямували до прибудови, де перетримували крам.

Коритовський пішов на вечерю до готельного ресторану. Ресторан розміщувався у двох кімнатах на першому поверсі. У тій, де сидів за столиком Феліціян, проходжався офіціант, приймаючи замовлення й доносячи страви. В іншій — просторішій, було чути приготування оркестру.

«Що це?» — зачепив Коритовський офіціанта, котрий поставив перед лейтенантом тарілку.

«А ви не знаєте, пане офіцере?»

«Та звідки? Я перший день тут».

«Ага, — сказав офіціант, — тут буде забава. Офіцери й панночки цілу зиму забавлятимуться».

Офіціант також розповів новому мешканцю міста про заклад пані Бенціровської: «Туди ходять усі офіцери. У нас тут дещо інше, самі розумієте».

Повечерявши, Коритовський намірився вже виходити. Але побачив, як у парадні двері, вносячи з собою пориви завірюхи, забігло кілька панночок. Приїхали з навколишніх маєтків через глибокі сніги. Залу заполонив сміх, вереск і польська мова. Серед тих, хто прибув до офіцерського клубу, була перша красуня усіх чортківських забав Гелена Волянська.

Феліціян запримітив Гелену й вирішив залишитися.


У 1907 році молода пара Коритовських, щойно побравшись, приїхала до митницького фільварку.

Лейтенант граф Феліціян Коритовський зустрів молоду шляхтянку Гелену Волянську, як нам зрозуміло, у Чорткові. Графові Коритовському було під тридцятку, а Гелені — дев’ятнадцять. У Чорткові молодий офіцер і молода шляхтянка протанцювали цілу зиму 1906 року в офіцерському клубі та готелі. Навесні лейтенант поїхав до Чорнокінецької Волі просити руки Гелени. Коритовського зустріли стримано. Анджей Волянський, батько Гелени, порозмовлявши з Феліціяном і його двома приятелями, що приїхали з ним для підтримки, сказав, що поміркує над пропозицією пана офіцера. Гелена вийшла на прощання з офіцерами. Стоячи перед ні живим ні мертвим Феліціяном, подала руку для поцілунку й посміхнулася, даючи зрозуміти, що закохана й батьки погодяться з її вибором. Під час тижневої Феліціянової відпустки пройшло його вінчання з графинею Волянською в Чорткові, у Домініканському костелі святого Станислава. Офіцери полку стали в почесну варту на конях, поки молоді їхали бричкою до вінця. Чортків ще місяць згадував вінчання Коритовських, аж поки в тому ж полку не трапилася прикра подія — два улани, що їхали вночі з виправ, зірвалися разом із кіньми в Серет. І по весіллю Коритовських місто опустилося в траур за офіцерами піхотного полку.

За Геленою Феліціян отримав два фільварки в Митниці: горішній і долішній. На горішньому, майже на тому місці, що колись вибрав прапрапрадід Гелени Антоній — той, що розсік навпіл Гриця Баревича, — стояв занедбаний двір, бо батьки Гелени переважно жили в Чорнокінецькій Волі. Родинна легенда Волянських переповідала, що той далекий Антоній не лише заклав митницький фільварок, але через нього Баревичі прокляли рід Волянських. У кожному поколінні Волянських мусив хтось народитися калікою. Старший брат Гелени — Конрад — кульгав, а їхній дід, як переказували, народився без двох пальців на лівій руці, а прадід — із виваленим ропушим оком. Були й інші Волянські — з іншими вадами. Прокляття Баревичів висіло тільки над чоловічою лінією Волянських. Жінки їхнього роду народжувалися красивими і швидко, досягши шістнадцяти років, виходили заміж, не затримувалися вдома.

Коли Феліціян Коритовський посватався до Гелени, ніхто з Волянських таємниці їхнього роду майбутньому зятеві не розповів. Конрад був у Львові і з’явився в Чорткові лише в день шлюбу. Приїхавши бричкою з батьками під Домініканський костел, він, кульгаючи, першим зайшов у храм.

«Хто це?» — шепнув Феліціян Гелені.

«Мій брат — Конрад».

Перед дверима шлюбу Феліціян пригадав, що Геленин батько завжди старанно приховує всохлу праву руку. Під час обідів, коли родина й гості всідалися за стіл, Волянський тримав руку на коліні. Геленина мама, Людвіка,

1 ... 47 48 49 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вічний календар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вічний календар"