Читати книгу - "Володар драконів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чи зна-а-а-ю я-а-а відповідь? — Джин знову розреготався. — Подивися сю-у-у-уди! — сказав він. — У моє двісті двадцять третє око. Що ти там бачиш?
Бен схилився над великим пальцем Азіфа.
— Я бачу річку, — прошепотів він так тихо, що Лунгу довелося напружити слух, щоб розібрати його слова. — Вона тече між зеленими горами, все далі й далі. Тепер гори стають вищі. Навколо порожньо і голо. Гори тут такої дивної форми, як… як…
Але тут картинка в оці змінилася.
— Річка тече повз будинок, — невиразно сказав Бен. — Це не звичайний будинок. Напевно, замок або щось на кшталт цього.
Джин кивнув.
— Подивися на нього уважно, — сказав він. — Дуже уважно.
Бен саме так і робив, поки зображення не зникло. Тоді Азіф простягнув до нього вказівний палець.
— Це моє двісті п’ятдесят п’яте око, — сказав він. — Що ти у ньому бачиш?
— Я бачу долину, — сказав Бен. — Вона оточена дев’ятьма високими горами зі сніговими вершинами. Всі вони майже однієї висоти. Долина вся в тумані.
— До-о-о-обре! — Азіф змигнув. І відображення, так само, як у дев’ятсот дев’яносто дев’ятьох інших його очах, зникло, а на його місці з’явилося нове. Бен широко розкрив очі.
— Ось! Ось! — він схвильовано схилився над величезним пальцем Азіфа. — Лунгу, там дракон! Такий самий, як ти! У печері! У величезній печері!
Лунг судомно зітхнув і зробив крок вперед. Але тут Азіф знову зморгнув, і відображення в його двісті п’ятдесят п’ятому оці зникло, так само, як у решті очей. Бен розчаровано випростався. Джин прибрав руку, поклав її на велетенське коліно, а іншою рукою пригладив довгі вуса.
— Ти добре запам’ятав те, що бачив? — запитав він хлопчика. Бен кивнув.
— Так, — вичавив він із себе. — Але… але…
— Стережися! — Азіф схрестив руки на грудях і суворо подивився на хлопчика. — Ти вже поставив своє запитання. Притримай язика, а то враз станеш моїм слугою на все життя.
Бен, збитий з пантелику, опустив голову. Джин випростався і з легкістю повітряної кульки здійнявся ще вище.
— Йди за течією Інду і шукай те, що бачив у моїх очах, — прогримів згори Азіф. — Шукай! Зайди в замок, що стримить на схилі гори, і розбий місячне сяйво об голову кам’яного дракона. Тоді двадцять пальців вкажуть тобі шлях до Подолу неба. І срібло виявиться ціннішим за золото.
Бен сторопіло поглянув на величезного джина. Азіф посміхнувся.
— Ти-и-и був першим! — повторив він. Потім він випнув груди, як вітрило на вітру, і його ноги та руки знову перетворилися на синій дим. Азіф став кружляти, тягнучи за собою квіти і листя, поки повністю не утворився цілком на синій стовп диму. Порив вітру розкидав його на всі боки, і він зник.
— Шукай те, що бачив, — пробурмотів Бен і заплющив очі.
Мухоніжка приймає рішенняЛунгу хотілося негайно вирушити в дорогу.
Але сонце було ще високо, і, хоча в ущелині джина вже почали западати сутінки, до вечора залишалося ще чимало годин. Тому вони підшукали собі зручне місце біля річки, подалі від житла джина, серед смачного листя, яке так вподобала Сірчана шкурка, і стали чекати сходу місяця. Але дракон не міг заснути. Він неспокійно тинявся берегом річки.
— Лунгу! — Бен розстелив мапу на килимі з білих квітів і схилився над нею. — Тобі обов’язково треба поспати. До моря ще далеко.
Лунг поклав голову на плече хлопчика і став стежити очима за його пальцем, що рухався мапою через гори, ущелини і пустелю.
— Ось тут, — пояснював йому Бен, — ми повинні вибратися на берег моря. Бачиш лінію, яку накреслив щур? Туди ми доберемося, я думаю, без великих труднощів. Але ось це, — він провів пальцем по величезному простору моря між Аравійським півостровом і дельтою Інду, — ось це мене справді турбує. Я не уявляю собі, де б ти там міг приземлитися. Жодного острова на мапі не позначено. А летіти ніяк не менше двох ночей, — він похитав головою. — Не уявляю, як це зробити, не спустившись дорогою просто в море.
Лунг подивився спочатку на мапу, а потім на хлопчика, розмірковуючи:
— А де село, в якому мешкає спеціалістка з драконів?
Бен постукав пальцем по мапі:
— Ось тут. Просто біля гирла Інду. Тож нам навіть не треба робити гак, щоб її відвідати. А ти знаєш, де витоки Інду?
Дракон заперечливо похитав головою.
— Саме у Гімалаях, ось де! — вигукнув Бен. — Усе сходиться, чи не так? Нам залишилося тільки знайти замок, який я бачив, і тоді…
— І тоді? — Сірчана шкурка присіла навпочіпки поруч із ними серед запашних квітів. — Тоді ти повинен розбити місячне сяйво об голову кам’яного дракона! Ти можеш мені пояснити, що це може означати?
— Поки що не можу, — відповів Бен. — Але свого часу я про це дізнаюсь.
— І про двадцять пальців також? — мала кобольдиха стишила голос. — А може, цей синій здоровань просто посміявся з нас?
— Ні-ні! — Мухоніжка видерся до Бена на коліна. — Просто у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар драконів», після закриття браузера.