Читати книгу - "Чужа гра"

— Поговори з ким треба. Князь їм на знак подяки підготував розкриття кількох побутових убивств і три викрадення машин.

—… Мені доповіли, що Валентин зачастив до Києва…

— Сліпий — треба з ним кінчати.

— Чому ж сидить там по кілька днів?

— Завів роман з Оленкою.

Через три дні ховали батька Кулі. Помер тихо, як і жив: працював з дитинства, з двома дітьми та жінкою мешкав в однокімнатній квартирі, єдина відрада — полювання та рибальство. На похорон крім родичів прийшли друзі Богдана, Князь з братом та Анджеєм. Братва побожно хрестилася.

Анджей наказав після поминок приглянути за Богданом; краще, щоб тихцем повернувся на дачу, і скоро виїхав до Праги. Не треба випробовувати долю. Ментам вірити не можна.

І справді, зовнішня охорона повідомила Князя, що міліція перекрила виходи з кладовища. Підозрілі у цивільному, нетерпляче зиркаючи на годинники, заходили на цвинтар. Ігор наказав вивести Богдана до машини. Йому не дали попрощатися з батьком і кинути у могилу грудку землі. Правоохоронці, що не забарилися з'явитися, затримали кількох товаришів Кулі. Голосіння жінок і прохання священика не робити цього — проігнорували. Земляк роздратовано пообіцяв присутнім, що скоро всі опиняться за ґратами, якщо будуть «покривати» злочинців.

Князь та Анджей на поминки не поїхали, лише висловили співчуття матері Богдана, порадили не впадати у відчай, не хвилюватися за долю сина і пообіцяли допомагати. З тим і поїхали в офіс, де Ангел їх чекав.

— З ким ти домовлявся? — сердито запитав Анджей.

— Із Земляком…

— Максимів не пішов би на таке западло, — вирішив Князь.

— Будемо знати, що з цим підаром не варто мати справ, — вирішив Ангел. — Якщо попросить інформацію — нічого не знаємо… Давайте пом'янемо покійного.

— На мене смерть наганяє філософські думки, — зітхнув Ангел, — тому не ходжу на цвинтар.

— Через дорогу є єврейське кладовище, — підколов Ігор.

— Як колись співали: «О, Боже, який гарний світ, як тяжко його покидати! Там цідять горілку, там цідять вино і пивом дають запивати», — гидким голосом заспівав Андрій.

— Хоч ти не вий, — попросив Ангел. — Давайте краще відтягнемося. Треба прочистити мізки.

— Одну із заповідей виконали… — погодився Анджей.

— У суботу одружуюся, — сказав Князь, — давайте влаштуємо хлопчачник…

Товариші, випивши коньяку на спомин душі покійного, поїхали в сауну. Дорогою Ангел з Князем зайшли до знайомого продавця маріхуани, купили дві сірникових коробки конопляної січки, узяли вино, торти, чай.

До сауни зайшли о другій годині. Відключили мобілки. Про справи не говорили. Попарилися, поплавали, попідтягувалися на турніках, заварили чаю, забили косячки, роздали карти. Гра йшла повагом, по-товариськи. Висмалили по кілька персоналок, випили вина, чаю, але наркотик не пробирав. Розум був чистим, навіть не хотілося їсти.

— Здається нам всучили фуфляк, — вирішив Ангел, маючи на увазі наркотик, — поїхали розберемося з тим козлом!

Швиденько зібралися, вийшли і сіли у машину… Утрьох збігли сходами на четвертий поверх до торговця і довго дзвонили, грюкали у двері. Той, сонний, відчинив і отетеріло глянув на несподіваних візитерів.

— Ти нам фуфло впихнув! — гаркнув Князь.

— Ви знаєте яка година?

— Сьома, — автоматично зиркнув на годинника Ангел.

— Сьома ранку! Подивіться на себе!

Друзі озирнулися. Вони стояли в коридорі, замотані в рушники, наче в римські тоги, й у резинових сандалях на босо. Мовчки, як за наказом, розвернулися і зійшли вниз. На вулиці їх пробило на регіт. Охоронці, що ледь устигли за ними, здивовано поглядали на авторитетів.

— А ти кажеш — «фуфло», — сказав Князь Ангелу.

В обід в офіс привезли Шлапака. Андрій був у доброму гуморі. Охоронці, що привезли з сауни одяг, передали йому листок з рахунком гри. Виявилося, що за п'ятнадцять годин, вони розписали всього дві партії деберца.

Побачивши перелякане обличчя редактора, Анджей ледь стримався, щоб не розреготатися.

— Наш бухгалтер порахував, що ти свиснув не менше чотирнадцяти тисяч доларів, — насупив брови Анджей.

— Андрюша, та я, — забелькотів Роман, але Анджей гаркнув:

— Чому зробив Заваді тираж три тисячі?! Хто просив передоручати роботу над книжкою?! Ти, генетичний виродок, не уявляєш, з ким жартуєш!

— Завада сам погодився! Що він робив би з тими книжками?!

— Краще думай про себе! Чотирнадцять тисяч без неустойки!

У Романа судома перехопила горло. Ностальгічно пригадав Оленку. Хоч розлучайся, біжи до неї і проси пробачення!

— Маю жінку вагітну, — заскиглив. — Треба якось жити…

— Чому сам живеш, заважаючи іншим? Чому Оленці голову крутив стільки часу? Чому позичав у неї гроші, брешучи, що на ремонт офісу, хоч ремонтував моїм коштом?!

— Я ж не хотів… — гарячково облизував губи.

— Мене не хвилюєш ані ти, ані твоя вагітна жінка, навіть якщо у неї батько слідчий… Ти зобов'язаний повернути борг Оленці… Друга умова: мені сподобався роман Паньківа. Якщо видаси його, вважай, врятувався, і я пробачу борг. Якщо ні, забудь про свою драну газету, кар'єру… Віталій непогано пише, дасть Бог, не зіп'ється і вийде з нього щось путнє… Поговориш з ним, а завтра принесеш мені весь роман, хочу перечитати.

Черговий важкий удар долі. Виявилося, що з приданого в дружини — тільки далекі родичі в США, її батько лише слідчий прокуратури, і при розмові прохопився, що боїться Анджея, а найбільше — Кіркуєва. З'ясувалося, що Оленка завела роман з Валентином, приїздить з ним машиною з Києва, гуляють по ресторанах, і від цього Романа почали проймати ревнощі та заздрість. Дізнався, що вона обіймає високу посаду у відомій фірмі, чимало заробляє.

Ішов холодними вуличками, похнюпивши голову, під ногами чавкав мокрий сніг. Не знав, що робити. Знав лише, що зовсім не любить дружину, хоче помиритися