Читати книгу - "Чінгісхан"

— Де він?

Старезний секретар і хранитель печатки кагана Ізмаїл-Ходжа підійшов до трону і став на коліна, тримаючи на голові пергаментний сувій.

— Читай!

Ізмаїл-Ходжа почав читати: «Вічне небо поставило мене великим каганом усіх народів. За останні сім років я здійснив незвичайні діла. Такого царства ще не було з стародавніх часів. За непокірність государів я громлю їх, сповняючи жахом. Як тільки приходить моє військо, то і далекі країни підкоряються і заспокоюються. Але чому ти не поводишся з повагою? Схаменись! Невже й ти хочеш випробувати удар мого гніву?..»

Чінгісхан спустив з трону ноги, кинувся на Ізмаїл-Ходжу і вирвав з його руки недочитане послання.

— Кому ти пишеш? Гідному говорити зі мною володареві чи синові жовтовухої собаки? Хіба так треба говорити з ворогами? Ти сам мусульманин і тому крутиш хвостом перед мусульманським ханом. Ти хочеш, щоб шах Махаммед подумав, нібито я його боюсь?

Ізмаїл-Ходжа лежав, уткнувшись обличчям у килим, і тремтів від страху. Каган схопив його за пояс, виволік з намету і кинув біля входу, штовхнувши ногою. Коло нього з’явився радник Єлю Чу-цай і став тихо дорікати:

— Поглянь на сиву бороду твого писаря. Згадай його заслуги протягом багатьох років. Він навчав читання й письма дітей твоїх і онуків. Не годиться тобі так карати відданого слугу…

Чінгісхан випростався:

— Ізмаїл-Ходжа пише рабські листи. Він не вміє говорити з гордістю. Нехай вчить і надалі читання і письма моїх онуків, але не береться говорити з повелителями народів.

Каган повернувся до намету і знову виліз з ногами на трон. Обхопивши руками праве коліно, він довго сидів на п’яті лівої ноги. Його жовто-зелені очі то розширялись, то звужувались. Біля трону з’явився інший писар з чистим аркушем пергаменту. Єлю Чу-цай подав писареві очеретинку для письма. А Чінгісхан, примруживши злі очі, все мовчав, дивлячись в одну точку. Потім він повернувся до писаря, що стояв, чекаючи, на колінах, і сказав:

— Напиши так: «Ти хотів війни — ти її матимеш».

Немов опам’ятавшись, каган вихопив з рук блю Чу-цая золоту печатку, змочену синьою[93] фарбою, і приклав її до листа. На пергаменті з’явився відбиток:

І в безмовності притихлих гостей раптом пролунав бойовий заклик монголів, що кидаються в атаку:

— Кху-кху-кху!

Пізнавши голос хазяїна, заіржали прив’язані за полотнищами намету улюблені жеребці Чінгісхана. В одну мить в усіх кінцях табору почали перекликатись монгольські коні.

Єлю Чу-цай обережно двома руками взяв пергамент, а Чінгісхан сказав різко й уривчасто:

— Листа надіслати! На мусульманський кордон! Негайно! Гінцеві дати охорону! Триста вершників!.. — Обернувшись до присутніх, каган заговорив знову ласкаво, муркотливим голосом: — А ми будемо продовжувати наш бенкет і мирно розмовляти. Скоро в мусульманських містах радітиме наша душа. Там ми розважимось! Я вже бачу, як від кінського поту туманом укриються зорані поля, як будуть тікати перелякані люди і вищати звіриним криком спіймані арканами жінки; там ріки потечуть червоні, як це вино, і закурене небо розжариться від диму палаючих селищ…

Він замружив очі і, піднявши товстий короткий палець, прислухався, як по всьому табору все ще перекликались жеребці.

Присутні заговорили півґолосом: «Здається, похід уже близький…» — і, як годиться великим воєначальникам, поважно зсували золоті чаші, бажаючи один одному удачі, і розмовляли про майбутні великі дні.

Після вторгнення монголів світ став безладним, як волосся ефіопа. Люди стали подібні до вовків.

Одержавши від Чінгісхана грізного листа з шістьма словами, хорезм-шах Мухаммед наказав спішно обгородити свою нову столицю Самарканд міцною стіною, незважаючи на величезні її розміри: довжина стіни повинна була становити 12 фарсахів[94].

Шах послав збирачів податей у всі частини держави для стягнення податків за три роки наперед, хоч податки і в цьому році насилу було зібрано.

Шах наказав також створити загони стрільців з лука. Лучники повинні були з’явитися на збірні місця на коні з своїм озброєнням і з запасом їжі на кілька днів.

Нарешті шах повелів негайно спалити всі селища, розташовані на правому березі ріки Сейхун до східного кордону з кара-китаями, в країні яких з’явилися