Читати книгу - "Юпітер з павою, Павло Гануш"

Войта мовчав, розглядав химерну стрічку диму, що спіралями піднімалася вгору від сигарети. Начальникові теж не хотілося розмовляти.

— Мабуть, нам слід було б докладніше взнати про Елу Вагантову, — озвався Коукол. — Що це, власне, за одна?

— Гомола готує інформацію, — зазначив Котрбатий і звернувся до старшини: — З хвилини на хвилину до мене прийде майор Страка з армійської безпеки. Він одвезе вас, товаришу старшина, на аеродром і покаже надпоручика Матоуша. Ми мусимо знати, чи він це, — капітан торкнувся пальцем фотографії, — чи не він.

— Буде зроблено, товаришу начальник. Я певен, що це буде він.

— А ти, Войто? — повернувся Котрбатий до Марека. Войта зітхнув.

— Я хотів би заїхати до Вршовиць подивитися на один будинок. Про це сказано у моєму рапорті.

Він поклав перед начальником інформацію про свої відкриття минулої ночі. Поки капітан читав, Войта витяг з кишені маленьку срібну монету і підкинув її на долоні.

«Ех, ти, загадковий «Юпітер з павою!..» Ти став для мене дорогоцінністю. Невже ж мене підведеш?»

Помітивши, що Котрбатий знову дивиться на нього, Войта додав:

— Хочу знайти «пана резерва».

Котрбатий усміхнувся.

— А шумаржовський убивця? Ти ще віриш, що староримський бог тебе кудись заведе?

Войта не встиг відповісти, як двері кабінету прочинилися.

— До вас прийшли, товаришу капітан, — повідомила Ярушка.

До кімнати ввійшов чоловік у цивільному. Капітан підвівся йому назустріч і привітався.

— Майор Страка, — повідомив він, одночасно представляючи Коукола і Марека гостеві. — Прошу, товаришу майор, сідайте! Сигарету?

Майорові було за сорок, але тримався він прямо. Обличчя його здавалося кам'яним.

— Товаришу майор, — почав Котрбатий, — старшина Коукол готовий поїхати з вами на аеродром. Як ви вважаєте, йому треба бути в цивільному чи одягнути форму?

Майор довго і пильно дивився на кінець запаленої сигарети.

— Хай лишається у цивільному, — промовив він нарешті грудним голосом. — Ми нікуди не поїдемо.

В приміщенні запала тиша.

Після хвилинної паузи майор підвів повіки і, поволі обвівши поглядом присутніх, додав:

— Надпоручик Зденек Матоуш сьогодні о п'ятій годині ранку заподіяв собі смерть.

Незважаючи на враження, яке справило його повідомлення, майор простяг руку до теки і, діставши пакунок, розв'язав його.

В ньому лежали бумажник, нотатник, кілька листів, фотографії, згорнуті аркуші паперу. Майор не поспішаючи викладав усе на стіл.

— Його дружина і синок, — показав вій на фото молодої жінки, що тримала на руках немовля. — Живуть у Градеці, де донедавна надпоручик Матоуш служив. — Оце, мабуть, його мати; вона, кажуть, померла… Це він сам.

Котрбатий узяв пожовкле фото.

Слова були зайві. Навіть Станіслав стримався від своїх звичайних вигуків. З фотокартки дивилося те саме обличчя, що й із знімків, зроблених учора в кав'ярні «Урал».

— А ви певні, що це було самогубство? — запитав нарешті Войта.

Майор ледь помітно повів бровою.

— Матоуш, — категорично мовив він, — повісився на віконній клямці в умивальнику. — Здавалося, майор обурений тим, що надпоручик вибрав собі таку смерть.

— Останній лист?.. — спитав Котрбатий. Майор Страка похитав головою.

Войта мовчки дивився на скромну спадщину молодого офіцера, на ті дрібнички, що їх щодня торкалися його руки.

Весело й щасливо дивилася молода жінка з дитям на руках. Вона була майже дівчинка. А тут…

Та раптом Войта здригнувся, схопив хустку і вигукнув:

— Що це таке?! Що це таке?!

Майор знизав плечима.

— Це було у небіжчика в кишені. Не розумію…

Войта кинув на стіл монету.

— «Юпітер з павою!» — промовив Котрбатий.

— Староримська монета! На зворотньому боці викарбувано ім'я Антоніуса. Ні, це не «Юпітер з павою», але щось дуже схоже.

І тут озвався Коукол.

— Ось! — Він підсунув до Войти фото усміхненого льотчика. — Ось твій шумаржовський убивця або «пан резерв».

Це був важкий день.

Войта поїхав до Вршовиць, знайшов будинок, що тильною стороною дивився на Доброславову вулицю. Але ні в списку мешканців, ні на дверних таблицях не побачив жодного з дев'яти прізвищ, які були викарбувані в його пам'яті.

«Конайзер, Матейка, Ранда, Жлува… Досить! Марна справа. Ще ніколи, Войто, ти не був у такому скрутному становищі! Вигадав собі забавку, друже! Досі ти казав, що попав у патову ситуацію, але тепер це починає скидатися на справжній мат», — подумав Марек.

Згодом з'ясувалося, що надпоручик Матоуш протягом фатальних днів минулого тижня мав відпустку! Дістав її для відвідин родини, але вдома не був. Через два дні після повернення з відпустки одержав листа, в якому дружина докоряла, що він так довго не приїздить…

Войта був схвильований. То посидить у парку, дивлячись, як граються діти, то знову чвалає гомінливими вулицями, розглядаючи вітрини. Зайшов навіть у винарню, посидів над чаркою та й пішов, залишивши вино на столі.

Раптом Марек помітив, що забрів на похмуру жижковську вулицю, яка тягнеться вгору попід кам'яним масивом Жидовських печей. Здивований, Войта зупинився. Звідси він побачив сірий триповерховий будинок з обшарпаними ворітьми, а за ними… Несподівано ним оволоділа ніжність. Він згадав обличчя матері. Як давно не писав їй! Тепер старенька напевно вдома. Крутиться в кухоньці навколо столу… Рідко коли можна бачити її за іншим заняттям. А може, саме надівши на