Читати книгу - "Повернення Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

став біля дверей. Перше почуття страху вже минуло, й мене охопила та незвичайна насолода, якої я ніколи не відчував, коли ми захищали, а не порушували закон. Висока мета нашого походу, усвідомлення того, що нами керують лицарські, безкорисливі спонуки, огидна вдача нашого супротивника - все це додавало нашій пригоді спортивного азарту. Я не відчував жодної провини, лише радість і збудження від небезпеки, в якій ми опинилися. З зачудуванням я спостерігав за Холмсом, що розкрив свій футляр з інструментами і вибирав потрібну річ спокійно та по-вченому розважливо, мов хірург перед тонкою операцією. Я знав, що відмикання сейфів - його «коник», і розумів радість, яку він відчував, опинившись поряд із цим зеленим позолоченим чудовиськом, змієм, що ховав у своїй пащі репутації багатьох чарівних дам. Відгорнувши рукави фрака - пальто він поклав на стілець,- Холмс витяг двоє свердел, ломик та кілька відмичок. Я стояв біля дверей, що вели на веранду, не зводячи очей з інших, готовий до всякої небезпеки, хоч у мене, правду кажучи, не було жодного плану на той випадок, коли нашу роботу перервуть. Десь із півгодини Холмс зосереджено працював, відкладаючи вбік один інструмент і беручи інший, орудуючи ними з силою й точністю досвідченого механіка. Нарешті я почув, як щось клацнуло, широкі зелені дверцята відчинились, і я краєм ока побачив усередині кілька стосів паперів, перев’язаних, запечатаних і надписаних. Холмс узяв один, але читати при миготливому світлі полум’я було важко, й він дістав свій маленький потаємний ліхтар, бо вмикати електричне світло поряд з кімнатою, де спав Мілвертон, було вкрай небезпечно. Раптом я побачив, що він зупинивсь, уважно прислухавсь і миттю штовхнув дверцята сейфа, вхопив своє пальто, розтикав інструменти по кишенях і сховався за віконною портьєрою, подавши мені знак зробити те саме.

Лише приєднавшись до свого друга, я почув те, що стривожило його тонкий слух. Десь у будинку щось зашуміло. Неподалік ляснули двері. Тоді виразно долинули неквапливі, важкі кроки, що наближалися до нас. Вони лунали в коридорі і вщухли біля дверей. Двері відчинилися. Сухо клацнув вимикач, і спалахнуло електричне світло. Двері зачинилися, й потягло ядучим духом міцної сигари. Потім кроки залунали за кілька ярдів від нас: хтось ходив туди-сюди кімнатою. Нарешті кроки замовкли, й долинуло рипіння стільця. Далі в замку клацнув ключ, і я почув шурхіт паперів.

Досі я не насмілювався визирнути, але тепер тихенько розсунув портьєри перед собою й зазирнув у щілину. Відчувши, як Холмсове плече притулилося до мого, я зрозумів, що він теж спостерігає. Просто перед собою, на відстані руки, ми побачили широку, круглу спину Мілвертона. Ми, очевидно, помилилися, розраховуючи його дії: він не спав, а сидів у якійсь курильні чи більярдній у далекому крилі будинку, вікон якого ми не бачили. Його кругла сива голова з блискучою лисиною була перед нашими очима. Він умостився в червоному шкіряному кріслі, витягши ноги вперед; у роті стирчала довга чорна сигара. На ньому був жакет кольору червоного вина з чорним оксамитовим коміром. У руці Мілвертон тримав судовий звіт, який поволі читав, пускаючи кільця тютюнового диму. Його спокійна поведінка та зручна поза свідчили про те, що він піде звідси не скоро.

Я відчув, як Холмсова рука ковзнула до моєї та заспокійливо її потиснула: він неначе казав, що передбачав таку ситуацію й нітрохи не хвилюється. Я не був певен, чи помітив він те, що було видно лише мені,- дверцята сейфа зачинено не до кінця, і Мілвертон може щохвилини це виявити. Для себе я вирішив, що тільки-но він побачить відімкнений сейф, як я одразу вискочу зі схованки, накину йому на голову пальто, скручу руки, а решту дій залишу на Холмсів розсуд. Але Мілвертон жодного разу не підвів очей. Він неквапом перечитував документ, перегортаючи сторінку за сторінкою,- напевно, стежачи за доказами адвоката. Я гадав, що він піде спати, коли дочитає звіт і викурить сигару, але йому не судилося скінчити ні того, ні іншого, бо сталось дещо надзвичайне, що привернуло нашу увагу до цілком інших речей.

Кілька разів я помічав, як Мілвертон поглядає на годинник, а один раз він навіть підвівся й знову сів, мовби з нетерпіння. Мені, звичайно, й на думку не спадало, що він міг комусь призначити побачення в такий незручний час. Раптом з боку веранди до моїх вух долинули ледь чутні кроки. Мілвертон кинув свої папери й випростався. Звуки повторились, і пролунав обережний стукіт у двері. Мілвертон підхопивсь і відчинив їх.

- Так! - рвучко промовив він.- Ви спізнилися на півгодини.

Ось яким було пояснення відчинених дверей та нічного чекання Мілвертона. Чути було легкий шурхіт жіночого вбрання. Я затулив щілину між портьєрами, бо тепер обличчя Мілвертона обернулось до нас, але цікавість узяла гору, і я знову трішки розсунув їх. Мілвертон тепер, як і раніше, сидів у кріслі, й сигара так само стирчала з його уст. Перед ним, в електричному світлі, стояла висока, струнка смаглява жінка з вуаллю на обличчі, в темному каптурі. Вона дихала швидко й переривчасто, кожен дюйм її невеликої постаті тремтів від виразного хвилювання.

- Так! - сказав знову Мілвертон.- Ви позбавили мене нічного відпочинку, люба. Сподіваюся, що я дістану за це винагороду. Ви не могли прийти раніше, авжеж?

Жінка хитнула головою.

- Що ж, не могли, то й не могли. Якщо графиня - така сувора господиня, ви тепер маєте змогу поквитатися з нею. Та що це ви, дівчино, так тремтите? Ну-бо, візьміть себе в руки... А тепер перейдімо до справи.- Він дістав з шухляди стола записник.- Ви кажете, що маєте п’ять листів, які компрометують графиню Д’Альбер. Ви хочете продати їх, я хочу купити їх. От і добре. Залишається тільки визначити ціну. Я, звичайно, спершу перегляну листи. Чи справді це те, що треба... Боже мій, хто це?

Без жодного слова жінка підняла свою вуаль і скинула з голови каптур. Її обличчя, що дивилось на Мілвертона, було смагляве, гарне, витончене, з горбкуватим носом, густими чорними бровами над очима, які палали ненавистю, й тонкими устами, стуленими в недобрій посмішці.

- Це я,- відповіла вона.- Жінка, якій ви зруйнували життя.

Мілвертон засміявся, але в голосі його бринів страх.

- Ви так опиралися,- сказав він.- Нащо було доводити мене до крайнощів? Будьте певні, що з власної волі я й мухи не скривдив би, але всяка людина шукає собі