Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Поеми - т. 5, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

192
0
15.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поеми - т. 5" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 86
Перейти на сторінку:
class="p1" style="">Під сімома печатьми,

Щоб в далеку будущину ніс,

Ненавиджений братьми.

 

Горе тому нездарі-послу,

Що в ході задрімає

Або, божу зневаживши річ,

І печать розламає!

 

Вийме інший посольство страшне

Лінюхові з долоні,

Побіжить, і осягне мету,

І засяє в короні.

 

Та щасливий посол, що свій лист

Понесе скоро й вірно!

Дасть вінець йому царський господь

І прославить безмірно.

 

О Ізраїлю, ти той посол,

І будущий цар світу!

Чом не тямиш посольства свого

І його заповіту?

 

Твоє царство не з сеї землі,

Не мирська́ твоя слава!

Але горе, як звабить тебе

Світовая забава.

 

Замість статися сіллю землі,

Станеш попелом підлим;

Замість всім з'єднать ласку, ти сам

Станеш ласки не гідним.

 

Замість світ слобонити від мук,

І роздору, і жаху,

Будеш ти мов розчавлений черв,

Що здихає на шляху».

 

 

VII

 

І з'їдливо сказав Авірон:

«Мосціпане Мойсею,

Страх загрів і напудив ти нас

Приповісткою сею!

 

Між народами бути терном!

За сю ласку велику

Справді варто в Єгові твоїм

Признавати владику.

 

І послом його бути - се честь!

І в незнане будуще

Запечатані письма носить -

Се манить нас найдужче.

 

Се якраз доля того осла,

Що зав'язані міхи

З хлібом носить, сам голод терпить

Для чужої потіхи.

 

Ще гебреї з ума не зійшли,

Долі ліпшої варті

І осягнуть, як честь віддадуть

І Ваалу, й Астарті.

 

Най Єгова собі там гримить

На скалистім Сінаї,-

Нам Ваал дасть багатства і власть

У великому краї.

 

Най Єгові колючі терни

Будуть любі та гожі,-

Нас Астарти рука поведе

Поміж мірти і рожі.

 

Наш уділ - Сенаар та Гарран,

А наш шлях до востоку,

А на захід, у твій Канаан,

Не поступимо й кроку.

 

Все те ясне, не варто про се

І балакати далі,

Та от що нам з тобою зробить

По вчорашній ухвалі?

 

Бить камінням руїну стару?

Шкода заходу й труду.

Дечим може ще він послужить

Ізраїльському люду.

 

Майстер він говорити казки,

Миляну пускать баньку,

Тож приставмо його до дітей

За громадськую няньку».

 

Так сказав він, і регіт піднявсь,

А з тим реготом в парі

По народі йшов клекіт глухий,

Мов у градовій хмарі.

 

Та спокійно відмовив Мойсей:

«Так і буть, Авіроне!

Що повиснути має колись,

Те і в морі не втоне.

 

Канаана тобі не видать

І не йти до востоку;

З сього місця ні вперед, ні взад

Ти не зробиш ні кроку».

 

І мертвецька тиша́ залягла

На устах всього люда,

І жахнувсь Авірон, і поблід,

Сподіваючись чуда.

 

Але чуда нема! Авірон

В сміх! А з сміхом тим в парі

По народі йшов клекіт глухий,

Як у градовій хмарі.

 

 

VIII

 

І піднявся завзятий Датан:

«Дарма грозиш, пророчиш!

Ось як я тобі правду скажу,

Може, й слухать не схочеш.

 

Признавайсь: не на теє ти вчивсь

У єгипетській школі,

Щоб, дорісши, кайдани кувать

Нашій честі і волі?

 

Признавайсь: не на те ти ходив

У єгипетську раду,

Щоб з мудрцями й жерцями кувать

На Ізраїля зраду?

 

Признавайся: було там у них

Віщування старинне,

Що від дуба й дванадцяти гіль

Власть Єгипту загине?

 

Знали всі, фараон і жерці,

Що той дуб і ті гілі -

Се Ізрайля дванадцять колін,

Розбуялих на Нілі.

 

І жахались, що мимо всіх праць,

І знущань, і като́вань,

Той Ізраїль росте та росте,

Як та Нілова повінь.

 

Знали всі: як в гебрейській сім'ї

Родить пе́рвенця мати,

То в єгипетській мусить в той день

Первородне вмирати.

 

Та не знав ніхто ради на се,

Не придумав підмоги,

Тільки ти, перекиньчик, упав

Фараону під ноги.

 

І сказав: «Ти позволь їх мені

Повести у пустиню,

Я знесилю, і висушу їх,

І покірними вчиню».

 

І додержав ти слова, повів

Нас, мов глупу отару,

Фараону на втіху в піски,

Нам на горе і кару.

 

Скільки люду в пустині лягло!

Ті піски і ті скали

Сотням тисяч Ізрайля синів

Домовиною стали!

 

А тепер, коли з наших ватаг

Тільки жмінька лишилась

І Ізраїля сила грізна

По пісках розгубилась,

 

Коли дух наш хоробрий упав,

Мов нелітня дитина,

І завзяття пом'якло в душі

Наче мокрая глина,-

 

Ти ведеш нас у сей Канаан,

Мов до вовчої ями.

Адже зверхником тут фараон

Над усіми князями!

 

Се ж безумство - тисну́тися нам

Самохітно до пастки!

Чи нам тут воювать єгиптян,

Чи просити їх ласки?»

 

«О Датане,- промовив Мойсей,-

Не журися, мій сину!

Канаана тобі не видать,

Не гнуть гордую спину.

 

Не одне повіда́ю тобі,

Небораче Датане:

При смерті́ тобі й п'яді землі

Під ногами не стане».

 

«Гей, гебреї! - Датан закричав.-

Ви ж клялися Ваалу!

Чи ж забули так скоро свою

Учорашню ухвалу?

 

За каміння! Він кпить собі з нас,

Так, як кпив разів много.

Най

1 ... 47 48 49 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 5, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поеми - т. 5, Франко І. Я."