Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

— Нішною...

— Та не придурюйся. Лушар женеться за нею, я їй позичила п’ятдесят тисяч франків...

— Кажи краше — тватцять п’ять, — скрикнув банкір.

— Чорт забери, звичайно двадцять п’ять за п’ятдесят, — відповіла Азія. — Ця жінка, треба визнати, сама чесність! У неї не було нічого, крім себе самої, і вона мені сказала: “Голубонько, пані Cент-Естев, мене переслідують, тільки ви можете врятувати мене, дайте мені двадцять тисяч франків, у заклад даю вам моє серце!” О! В неї гарненьке серденько!.. Лише тільки я знаю, де вона. Нескромність позбавила б мене моїх двадцяти тисяч франків!.. Раніше вона жила на вулиці Тебу. Перше ніж виїхати... (На меблі був накладений арешт... через витрати... Ах, ці шельми пристави!.. Ви знаєте, ви ж розумієтесь у біржових справах). Так ось, вона не дурна, здала на два місяці свою квартиру англійці, прегарній жінці, коханці того хлопчиська... Рюбампре, і він так її ревнував, що возив гуляти тільки вночі... Але, оскільки меблі продаватимуться, англійка вибралась, тим більше, що вона була надто дорога для такого цвіркуна, як той Люсьєн.

— Фі ропите панк, — сказав Нюсінжен.

— Натурою, — сказала Азія. — Я позичаю гарним жінкам, і це дає прибуток, бо дисконтуєш дві цінності зразу.

Азія розважалась тим, що шаржувала роль тих жінок, що жадібніші, але й підлесливіші, лагідніші, ніж малайка, які виправдують свою торгівлю найпрекраснішими мотивами. Азія удавала з себе жінку, що втратила ілюзії, п’ять коханців, дітей, і що дозволяє всім обкрадати себе, хоч яка вона досвідчена. Вона показувала ломбардні квитки, щоб довести, що її торгівля підлягає нещасливим випадковостям. Вона нібито була в скруті, в боргах. Словом, вона була так щиро бридка, що барон, врешті, повірив у ту особу, яку вона удавала.

— Топре, якщо я там сто тисяш, де я її попачу? — сказав він з жестом людини, що зважилась на всякі жертви.

— Гладкенький мій татусю, ти проїдеш сьогодні ввечері в своїй кареті, скажімо, навпроти театру Жімназ. Це по дорозі, — сказала Азія. — Спинишся на розі вулиці Сент-Барб. Я буду там на варті, ми поїдемо до мого закладу з чорнявим волоссям... О! В неї чудове волосся, у мого скарбу! Виймаючи гребінець, Естер закривається волоссям, наче запоною. Та коли ти й розумієшся на цифрах, то в усьому іншому ти, на мою думку, бевзь; раджу тобі якнайкраще сховати дівчатко, бо її запакують у Сент-Пелажі хутенько, завтра ж, якщо знайдуть... а... її шукають.

— Ши не мошна фікупити фексель? — спитав непоправний біржовик.

— Вони в пристава... та тут нема за що вхопитись. Дівчинка розквиталась з одним захопленням і проїла майно, яке в неї вимагають. Ну, ясно, воно ж любить пожартувати — двадцятидворічне серце!

— Топре, топре, я се флаштую, — сказав Нюсінжен з властивим йому хитрим виразом. — Свишайно, я пуду їй састубник.

— Е, гладка тварино, це твоя справа, щоб вона тебе покохала; в тебе досить грошей, щоб купити таку подобу кохання, що варта справжнього! Передаю тобі до рук твою принцесу; вона мусить іти за тобою, інше мене не обходить ... Але вона звикла до розкошів, до найуважнішого ставлення. Ах, голубе мій, вона ж порядна жінка... Якби не це, хіба дала б я їй двадцять тисяч франків?..

— Ну, топре, кінесь з цим. То вешора!

Барон знову взявся до весільного туалету, колись уже випробуваного, але на цей раз певність успіху примусила його подвоїти дозу таблеток. О дев’ятій він зустрів огидну жінку на призначеному місці і посадив з собою в карету.

— Кути? — спитав барон.

— Куди? — повторила Азія. — Вулиця Перлини, на Болоті: адрес пасує до випадку, адже твоя перлина в болоті, але ти її вимиєш.

Приїхавши, фальшива пані де Сент-Естев сказала Нюсінженові з жахливою посмішкою:

— Ми пройдемо кілька кроків пішки, я не така вже дурна, щоб давати справжню адресу.

— Ті бро фсе тумаєш, — відповів Нюсінжен.

— Така моя професія, — сказала вона.

Азія провела Нюсінжена на вулицю Барбет, на четвертий поверх, в мебльовані кімнати, господарем яких був відомий у кварталі мебельник. Побачивши в мізерно обставленій кімнаті Естер, одягнену як робітниця, за вишиванням, мільйонер зблід. Через чверть години, протягом яких Азія пошепки про щось розмовляла з Естер, помолоділий старигань ледве міг розмовляти.

— Матмуасель, — сказав він нарешті бідній дівчині, — чи бриймаєт фі мене, як свого састубника?

— Доводиться, пане, — сказала Естер, і з її очей покотились дві великі сльози.

— Не плаште, я зроплю фас шасливішою за всіх шінок... Тосфольте тільки мені кохати вас, фі побашит.

— Люба моя, пан дуже розсудливий, — сказала Азія, — він добре знає, що йому минуло шістдесят шість років, і він буде поблажливий. Одне слово, ангел мій, я тобі знайшла немов батька... — Це так треба казати, — сказала Азія на вухо невдоволеному банкірові. — Ластівок не ловлять, стріляючи в них із пістоля. Ідіть-но сюди, — сказала Азія, проводячи Нюсінжена в сусідню кімнату. — Пам’ятаєте наш договір, ангел мій?

Нюсінжен витяг з кишені свого фрака гаманець і відрахував сто тисяч франків. Карлос нетерпляче чекав їх, сховавшись у комірчині, і кухарка принесла їх йому.

— Ось сто тисяч франків, вміщених нашим чолов’ягою в Азії, тепер ми його примусимо вмістити стільки ж в Європі, — сказав Карлос своїй довіреній, коли вони вийшли на ґанок.

Давши інструкції малайці, він зник, а вона повернулась у кімнату, де Естер умивалась слізьми. Дівчатко, немов засуджений до страти, створило собі цілий роман з надій, але фатальна година надійшла.

— Любі дітоньки, — сказала Азія, — куди ж ви поїдете?.. Адже барон де Нюсінжен...

Естер глянула на славетного банкіра з прекрасно розіграним жестом здивування.

— Дак, титино моя, я парон те Нішінген.

— ….. Барон де Нюсінжен не повинен, не може залишатись у такій халупі. Слухайте... Ваша колишня покоївка Ежені...

— Ішені! З фулиці Депу? —