Читати книгу - "Ліс таємниць"

Вогнесерд побрів галявиною й вже дібрався до ясел, коли з Високого Каменя пролунав клич Синьозірки. На вході до ясел він із превеликим здивуванням зустрів Тигрокігтя, який саме звідти вилазив. Вояк відступив убік, пропускаючи воєводу, а сам замислився, що Тигрокіготь там забув. Раптом Вогнесерд згадав, що одне з кошенят Злотоквітки темно-смугасте. Либонь, Тигрокіготь — його батько.

В яслах було тепло, повітря просякло заспокійливим запахом молока. Біля Злотоквітки, що лежала у гнізді, сидів Сіросмуг, обнюхуючи кошенят.

— Їм достатньо молока? — стривожено випитував він. — Вони ще такі дрібні.

— Це тому що вони малі, — терпляче відповідала Злотоквітка. — Кошенята виростуть.

Підійшовши, Вогнесерд побачив, як четверо кошенят припали до теплого материного живота. Маленький смугастик і справді був викапаний Тигрокіготь. Сіросмугові котики були менші, але тепер, із сухими пухнастими шубками, вони виглядали цілком нормальними і здоровими. Одне кошеня було темно-сіре, як і Сіросмуг, іншому дісталась срібляста шубка від матері.

— Вони прекрасні, — прошепотів Вогнесерд.

— Кращі, ніж він заслужив, — форкнула Крапохвістка, вибираючись із ясел на клич Синьозірки.

— Не слухай ти Крапохвістку, — нявкнула Злотоквітка, коли стара королева пішла. Вона схилилась і торкнулася носом сріблястої кішечки. — Вона буде така ж гарна, як і її мама, Сіросмуже.

— А що, коли вони помруть? — бовкнув Сіросмуг.

— Вони не помруть, — наполягав Вогнесерд. — Їх же доглядає Злотоквітка.

Королева дивилася на всіх чотирьох кошенят з однаковою любов’ю та обожненням, проте виглядала вона стомленою й виснаженою. Мабуть, четверо кошенят — це надто багато. Вогнесерд відкинув цю думку. Зв’язок між матір’ю і дітьми дуже сильний, так, але не слабша й відданість Клану. Злотоквітка ладна була віддати цим кошенятам усю себе тільки через те, що в них є кров Громового Клану.

— Ходімо, — штурхнув Вогнесерд свого друга. — Синьозірка скликала віче. Хоче зробити Хмарка новаком.

Сіросмуг якусь хвилю вагався, і Вогнесерд уже думав, що той відмовиться йти. А тоді сірий вояк підвівся й рушив до виходу, постійно озираючись на своїх кошенят.

На терені вже зібрався цілий Клан. Вогнесерд чув, як Верболоза радо розповідає Мишошубці та Вітрогону:

— Скоро мені вже йти до ясел. Я теж чекаю на кошенят.

Вітрогон радісно замуркотів, вітаючи подругу, а Мишошубка лизнула її вушка. Вогнесерд мимоволі замислився, хто доводиться батьком тим кошенятам, а роззирнувшись, побачив Білошторма, який гордо дивився на них звіддалік. Новина про вагітність Верболози заспокоїла Вогнесерда. Байдуже, які жахіття чекають на них попереду, — життя у Клані тривало.

Пліч-о-пліч із Сіросмугом вони пройшли вперед і сіли під Високим Каменем. Хмарко був неподалік, він, запишавшись, каменем сидів біля Ряболицьої. Трохи далі примостився Тигрокіготь, демонструючи невдоволення всім своїм виглядом. Вогнесерд задумався, що мало трапитись цього разу, щоб воєвода поринув у свій звичний паскудний настрій.

— Коти Громового Клану, — гукнула Синьозірка з верхівки Високого Каменя. — У мене є дві новини: одна з них хороша, а інша — погана. Почну з поганої. Усі ви знаєте, що кілька днів тому померла Срібнострумка з Річкового Клану, а ми дали притулок кошенятам — її та Сіросмуга.

Юрбою котів прошелестів неприязний шепіт. Сіросмуг припав до землі й затремтів, а Вогнесерд заспокійливо притулився до нього.

— Чимало з вас запитували мене, яким буде покарання для Сіросмуга, — говорила Синьозірка. — Я добре все обміркувала й вирішила, що сама смерть Срібнострумки — достатнє для нього покарання. Чи зможе хтось із вас придумати для нього щось гірше, ніж він уже пережив?

На цей виклик юрба вибухла протестами. Довгохвіст волав:

— Не треба нам його у Клані! Він зрадник!

— Якщо ти станеш провідником, Довгохвосте, тоді й прийматимеш власні рішення, — холодно нявкнула Синьозірка. — А доти попрошу тебе поважати мої. І я кажу, що кари не буде. Проте, Сіросмуже, наступні три повні ти не ходитимеш на Зборища. Це не на кару тобі, а для безпеки. На випадок, якщо якийсь особливо розлютований Річковий кіт надумає порушити перемир’я, дізнавшись про твої походеньки.

Сіросмуг схилив голову.

— Я розумію, Синьозірко. Дякую.

— Не дякуй, — нявкнула провідниця. — Ти краще працюй і бийся на благо Клану, віднині й надалі. Одного дня з тебе буде чудовий виховник для цих кошенят.

Вогнесерд побачив, як Сіросмуг трохи просвітлів від цих слів, наче в нього знову з’явилась якась надія. Тигрокіготь, проте, спохмурнів іще більше. Певно, воєводі хотілося б покарати молодого вояка куди суворіше.

— А зараз я можу перейти до значно приємніших обов’язків, — нявкнула Синьозірка. — Хмарко уже прожив свою шосту повню, тож зараз він готовий стати новаком.

Провідниця зіскочила з каменя й помахом хвоста покликала Хмарка. Кошеня підбігло до неї. Воно аж тремтіло від захвату, його хвіст стирчав пухнастою щіткою, а вуса посмикувалися. Блакитні очі Хмарка блищали, наче дві зірочки.

— Вогнесерде, — нявкнула Синьозірка, — ти готовий узяти нового учня, а Хмарко — кошеня твоєї сестри. Тобі й бути його виховником.

Вогнесерд підвівся та не встиг ступити і двох кроків до Високого Каменя, як Хмарко уже заспішив йому назустріч, високо задерши голову, щоб привітатися доторком носа.

— Не зараз! — крізь зуби просичав Вогнесерд.

— Вогнесерде, ти знаєш, як це — бути одним із нас, навіть народившись не в Клані, — продовжила Синьозірка, не звернувши уваги на імпульсивну реакцію Хмарка. — І я хочу, щоб ти передав Хмаркові все, що сам вивчив, щоб допоміг йому стати вояком, яким Клан буде пишатися.

— Так, Синьозірко, — Вогнесерд шанобливо схилив голову, нарешті дозволивши Хмаркові торкнутись його носа.

— Хмаролап! — тріумфально нявкнув новоспечений новак. — Я тепер Хмаролап!

— Хмаролап! — Вогнесерд відчув неабияку гордість за сестрине кошеня, коли інші коти Клану тісно обступили новака, щоб привітати його. При цьому особливу прихильність до нього виказували старійшини.

Проте Вогнесерд помітив, що не всі поділяли ці радощі. Тигрокіготь не зрушив зі свого місця біля підніжжя каменя. А Довгохвіст, як тільки Синьозірка виголосила своє слово, підійшов і сів біля воєводи. Коли Вогнесерд відступив назад, щоб дати іншим привітати свого нового учня, його штовхнув плечем Темносмуг, прямуючи до вояцького кубла. Вогнесерд почув його злостивий, зумисне гучний нявкіт:

— Зрадники й кицюні! Невже порядному коту немає місця в цьому Клані?

Розділ 25

Вогнесерд спинився на узліссі.

— Зачекай, — застеріг він Хмаролапа. — Ми біля угідь Двоногів, маємо бути обережними. Що ти відчуваєш?

Хмаролап слухняно задер носа і принюхався. Відколи він став новаком, це вперше йому випало бути на справжньому тривалому патрулюванні. Вони з Вогнесердом пильнували кордони Клану й мітили територію. Тепер же коти опинилися неподалік будинку, де Вогнесерд жив іще кицюнею, і садочка Принцеси, мами Хмаролапа.

— Я відчуваю там багато котів, — нявкнув Хмаролап. — Але нікого